Ніколи не довіряйте відгукам на обкладинці! Ніколи! Чуєте?
Ніколи, крім випадку з романом Стюарта Тертона «Сім смертей Евелін Гардкасл».
«Віртуозний детектив-квест» — пишуть нам просто над назвою, і цьому варто довіритися, адже це саме: а) віртуозний; б) детектив; в) квест.
Він щоразу прокидається в іншому тілі, потерпаючи від особистих вад власників: хтось має так багато надлишкової ваги, що не здатний сам підвестися з ліжка; хтось — боягуз, а хтось — нестримний задира. Герой щоразу згадує лише одне ім’я — Анна! — упевнений, що має її порятувати й вивести з цього замкненого кола, де вони застрягли з вини якогось злого генія.
Але чи дійсно з його вини?
Атмосфера похмурого старовинного замку, що вже давно мав розвалитися, але якимось дивом іще тримається купи, темний ставок, де обов’язково хтось як ще не втопився, так утопиться в наступній главі, оранжерея з битим склом вікон на підлозі, готичне полювання, чвари, заздрощі, скарги й сварки, і Її Величність Таємниця, котра панує над усім тим безладом, єдина в багатьох обличчях.
Відкриваючи цю книгу, ви повинні бути готові:
• кілька разів змінити своє уявлення про час, у якому відбуваються події. Це вікторіанська Англія? Сучасність? Чи далеке гуманістичне майбутнє, яке вміє конструювати реалістичні ілюзії?
• ненавидіти, співчувати, бути роздратованими тупістю чи впертістю головного героя. І все це кілька разів зміниться по колу й у рандомному порядку.
• бути впевненими, що ось тепер ви точно розгадали загадку й знайшли вбивцю, хоча до цього вже кілька разів помилялися.
• і нарешті довго думати, чому все закінчилося саме так, і чому автор такий нездара, як він міг ось так «злити» фінал, аж поки останній — буквально на одне речення з кількох слів — фрагмент головоломки не встане на місце, і вам відкриється Авторський задум.
Насправді фінал у роману — найстрашніше з того, що там узагалі є. Не герої, які брешуть, зраджують, вбивають або ґвалтують. Не безпорадність, із якою всі вони існують укупі. Не той самий злий геній, який улаштував весь маскарад (і тут я кажу це слово навмисно, хто читав — зрозуміє). А саме фінал. Фінал, коли петля розімкнена, маски зірвані, правда відкрита, і – просто задумайтеся – усім треба жити далі. Без щасливих стирань пам’яті. Без можливості переграти заново. Без варіантів продовжувати свій зашорений біг по колу. А жити далі. Якось.
Шалено раджу всім шанувальникам дійсно заплутаних детективів із добре прописаними персонажами.
І головне: пам’ятайте, що брешуть усі. І навіть автор.
