"...ми зберігаємо тих, кого любимо в серці. Ми ніколи не втрачаємо їх, якщо тільки пам'ятаємо, якою була їхня любов..."
Ця книга зовсім не схожа на ті, які я читала раніше. Вона зворушлива, вона захоплює з першої сторінки, вона мудра, вона нереальна, але така правдива. Чомусь ще з перших сторінок мене настільки вражав стиль авторки, що буквально мурашки по руках йшли, а ще було дивне передчуття, ніби має статись щось погане. І ось ця напруга тримається до самого кінця книги. До того ж великими плюсом є непередбачуваність сюжету. Здавалось би, головна героїня вже знає цю історію, і знає, що буде далі... Але насправді час завжди змінює історію, коли її переказують з уст в уста і якісь деталі губляться, а якісь залишаються таємницею. Сам стан Енн нагадує мені той стан, коли ти дивишся фільм, який бачив вже багато разів і знаєш його сумне завершення, але ти все одно сподіваєшся, що цього разу все буде інакше, що все буде добре.
Взагалі я не люблю історичних романів, чомусь ось ці всі історичні факти викликають в мене нудьгу та бажання заснути. Але в цій книзі така фантастична любовна лінія, що можна закрити очі на складні в розумінні історичні події, що її супроводжують. Це без перебільшення справжнє кохання, яке сильніше за час, кордони та всі перешкоди.
Емі Гармон просто майстриня описувати почуття так, що це торкається самого серця. Мені важко підрахувати, скільки разів сльози навертались мені на очі під час читання. Це говорить про неабияку майстерність. Воно й не дивно, адже сама авторка пише:
"Головне в писанні — це емоції. Без них немає магії"
У "Що знає вітер" цієї магії точно достатньо. Адже вона викликала у мене стільки емоцій, що важко описати словами. Тому однозначно прочитайте цю історію, переживіть ці прекрасні емоції та відчуйте цю магію.