Гармон Емі

«Що знає вітер» — зворушливий роман про любов, ідентичність і зв’язок із власним корінням, що поєднує в собі справжні історичні події та художню вигадку з елементами містики (зокрема подорожі в часі). Це книга про зв’язки між людьми, довіру, тягар минулого й силу того, що ми відчуваємо, навіть коли не можемо пояснити. Емі Гармон не женеться за динамікою. Натомість вона поступово вибудовує світ, де важлива кожна деталь. Авторка класно подає історичний контекст: достатньо детально, але без перевантаження датами чи політичними дискусіями. Атмосфера Ірландії відчувається живою — через мову, описи місцевості, побуту, стилю життя, відносин і діалогів, напруги часу… Також мене захоплює романтична лінія. Вона дуже виважена й доросла. Побудована на повазі, поступовому відкритті й відчутті безпеки поруч із людиною, яка бачить тебе справжньою. Тут немає штучної драматизації. Почуття розвиваються природно, у межах обставин, що не полегшують життя героям, але показують їхню внутрішню стійкість. Чудово, що романтика не перекриває історичний контекст, але й не губиться в ньому. Персонажі тут цілісні, зрозумілі, і їхні рішення здаються логічними в межах того часу й контексту. Їхні страхи, сумніви, теплі моменти — усе справляє враження живого, справжнього, прожитого. Енн захопила мене своїм розумом, творчістю, внутрішніми спокоєм та одночасно рішучістю, а також глибиною та чесністю насамперед із собою. Це героїня, яка завжди діє з поваги — до себе, до людей поруч і до історії, у яку вона занурюється. Хоч іноді вона може здатися занадто спокійною чи мʼякою, відчутно, що всередині неї багато сили, чутливості й пристрасті. Томас — чоловік-мрія багатьох жінок. Він спокійний, урівноважений і вміє тримати емоції під контролем. При цьому він може бути чутливим і пристрасним, але лише з тими, кому хоче віддаватися повністю. Сила його проявляється не в словах, а у вчинках, здатності захистити, витримати, прийняти складне рішення. Він практичний, розумний і завжди зважає на наслідки. А також щедрий, добрий і надзвичайно відданий меті, вірі, роботі, близьким, а насамперед — своїй коханій. Як на мене, це чудовий приклад ідеального чоловіка, що будує і життя, і стосунки на основі поваги, щирості й відданості. Це історія, де вітер ніби дійсно щось знає та нашіптує читачеві навіть трохи більше, аніж героям. Спокійна за ритмом, але сильна за змістом. Після неї залишається легкий післясмак любові, тепла й віри в те, що випадковості не випадкові, і що кохання не зупинить навіть час. Я однозначно додала її до списку улюблених ♥️

Анонім

Роман майстерно поєднує подорожі в часі з реальним історичним тлом — боротьбою за незалежність Ірландії, що додає сюжету глибини та драматизму. В книзі майстерно передано неймовірну атмосферність Ірландії, глибоко прописаних персонажів, а також поетичну і зворушливу мову авторки. Це неймовірна історія кохання на тлі історичних подій. Одна з найкращих прочитаних мною книжок, всім рекомендую.

Анонім

Я б сказала, що це трагічна історія. Бо навіть той кінець, який нам запропонувала авторка, не є абсолютним хепі-ендом, оскільки до цього було забагато втрачено. Цю невелику книгу я не подужала з першого разу, думаючи, що просто літній сезон їй не пасував. Тож я почала ще раз восени, але все одно читала її занадто довго. Не тому, що вона нецікава. Ні, я обожнюю історії про подорожі в часі, я дуже люблю Ірландію, а ще тут надзвичайно написане кохання чоловіка до жінки. Важкою книга мені була через історію країни, бо я знала, як розвиватимуться події і що в них буде дуже мало світла. А ще розуміла, що Енн і Томаса очікує серйозне випробування в кінці, про яке я знати не хотіла. Шкода чоловіків цієї історії з їхніми втратами і очікуваннями. І хоч Енн також втратила найближчу їй людину, ця втрата була природною, а час помилував її значно більше за інших персонажів. Звісно я не можу не провести паралелі тодішньої ірландської боротьби за свободу і нашої теперішньої. Багато безпорадності, нерозуміння, що маленька людина може зробити з такою трагедією, чи буде колись краще і чи має сенс боротьба. І така вже знайома чорнюща втома. Щоденник Томаса часом рвав серце на шматочки і змусив ще більше дізнатись про історію Ірландії. Але, попри таке серйозне тло з революцією та боротьбою, часом книжка виглядала казково і не через те, як героїня опинилась у минулому. Енн доволі підозріла особа і це розуміють всі, але ті, хто мав би взятись за справжній її допит, повірили їй просто після того, як вона розповіла їм буквально казку на кухні? Останній розділ також змазав серйозний тон книги і залишив питання ’’а як і чому?’’, хоча і зберіг мені більшість сліз невиплаканими. При цьому книга все одно хороша і пробивала на емоції. Хоча дуже дратували постійні сльози і нажаханість Енн) 📍Наш єдиний акт непокори – це наша ідентичність

Анонім