"Інколи те, що має для тебе найбільше значення, завдає найбільшого болю"

Пам'ятаю, як вперше натрапила на цю книгу кілька років тому. Тоді мене привабила її обкладинка і назва — вона ніби казала "я розкажу тобі історію, яка розіб'є твоє серце". Але тоді я чомусь не замовила цю книгу. Не так давно натрапила на відгук книжкової блогерки на цю історію і почала читати численні відгуки та рецензії. Тоді я ще подумала, що не може бути такого, щоб ця історія насправді так сильно вражала, викликала стільки емоцій, настільки подобалась, адже більшість відгуків були позитивними. Тож я вирішила замовити цю книгу і прочитати.
І забігаючи наперед скажу, що це одна з найкращих книг, які я взагалі коли-небудь читала. Я не великий фанат мелодраматичних романів, але ця книга влучила прямо в серце.

Не буду переповідати сюжет, адже це вже зробили багато інших рецензентів. І навряд чи моя переповідь зможе зрівнятись із викладом авторки. Це краще прочитати повністю самостійно. Тому я просто розповім про своє враження та емоції від книги. А емоцій тут було чимало.
Це було так майстерно, так зворушливо, щиро... Дуже рідко книги викликають у мене такий великий спектр емоцій. Адже як можна писати так, що 5 сторінок ти сидиш з посмішкою до вух і намагаєшся стримуватись, аби не запищати від радості, а вже через кілька сторінок, то змахуєш сльози з обличчя?
Герої книги такі справжні, щирі, особливі. Читаючи роман, ти віриш в його правдивість, відчуваєш всі переживання героїв...

Для мене це книга-парадокс. Тому що вона динамічна, в ній немає нудних моментів, всі діалоги цікаві, вона легка. Але, разом з тим, вона складна, підіймає важливі теми, вона про насилля, про важкість правильного вибору, про сміливість та внутрішню силу...

"...як легко люди засуджують інших, коли не знають ситуації... Коли ви не знаєте всього, дуже легко вірити, що можна не роздумуючи покинути людину, яка скривдила. Легко казати, що ви не зможете й далі кохати того, хто завдав вам болю, якщо ви не та людина, яка кохає. Коли хтось ображає вас, нелегко одразу зненавидіти цю людину, адже довгий час ви думали, що вона ваша доля"

Ця книга змінює погляди на багато речей. Дає поглянути під іншим кутом. І Колін Гувер робить це настільки тонко та майстерно, що ти починаєш задумуватись про ті питання, які раніше в тебе взагалі не виникали.
Історія Лілі викликає стільки різних емоцій: я сміялась разом з героями, стримувала сльози радості, щиро раділа, але й плакала, злилась, відчувала важкість правильного рішення...
Ця книга робить боляче, але цей біль такий, після якого ти ніби перероджуєшся, ти хочеш жити, діяти, можливо, змінити щось.

Тепер я думаю, що кожна дівчина повинна прочитати цю історію. Та й взагалі я готова рекомендувати її не лише дівчатам, а всім.
Це не банальний жіночий роман із "мильною історією". Тому не піддавайтесь оманливій першій думці про нього. Просто прочитайте.

"Війни ніколи не закінчуються. Вони ніколи не залишаються в минулому"

Беручи до рук цю книжку, я думала, що вона розірве мене на шмаття, адже вона про повоєнні роки й, зокрема, про те, що війна насправді не закінчується після оголошення миру. Але, мабуть, ми не зійшлися характерами з цією книжкою, бо вона зовсім мене не зачепила. Я її не зрозуміла.

Читала чужі відгуки про те, що стає цікавіше після перших 100 сторінок (а тут усього 260 сторінок, агов), але мені не стало цікаво навіть тоді. Точніше мені ставало цікаво час від часу, але через постійні хронологічні стрибки у розповіді я не встигала проникнутися жодною подією.

Тут доволі дивний стиль оповіді. Зважаючи на те, що історію розповідає син спочатку про те, як батьки покинули їх із сестрою після війни, детально описуючи своїх нових "опікунів", а тоді в якийсь момент він починає розповідати про свою матір. І ця його оповідь постійно скаче від одного часового проміжку до іншого. Та й з пам'яттю у нього коїться щось дивне: чогось він не пам'ятає, щось переказує з чужих слів, а про більшість подій узагалі лиш здогадується. І через це я ніяк не могла повірити в цю всю історію. Вона подана так, ніби головний герой намагається зібрати докупи життя своєї матері, довідатися, ким вона була, але інформації так мало, що йому доводиться додумувати.

А ще в мене викликали відверту огиду певні описи, які взагалі навряд чи були аж такими важливими для сюжету. Відверто кажучи, не розумію, навіщо вони взагалі там були.
І величезним неприємним мінусом для мене були кількаразові згадки росіянки (на щастя, в поганому світлі).

Не скажу, що книжка погана, бо, лиш поглянувши на величезну кількість опрацьованих джерел для її написання, можна аплодувати стоячи автору. Однак для мене вона здалася надто нудною і складною (мабуть, її легше читати тим, хто відмінно знає історію Другої світової та повоєнних часів і добре орієнтується в містах Великої Британії та Німеччини).
Просто не моє.

Друга книга з трилогії про Народ повітря мені сподобалась набагато більше, ніж перша. Вона набагато динамічніша, в ній більше неочікуваних сюжетних поворотів. Та й персонажі вже знайомі нам, тому немає потреби тратити час на вникання в історію.

Також дуже сподобалось, що Голлі Блек з різних боків показує Всесвіт фейрі. В цій книзі ми дізнаємось більше про підводне королівство, Підмор'я. І, якщо читаючи першу частину, в когось ще могли бути сумніви щодо жорстокості фейрі, то друга книга впевнено відкидає їх. Адже те, до яких маніпуляцій вдаються правителі Підмор'я, викликає страх та огиду одночасно.

А ця хімія між головними героями. Це просто щось. Це той момент, коли спостерігаєш за кожним рухом чи поглядом, тому що вони можуть мати якийсь сенс, якийсь знак, що ж насправді вони відчувають одне до одного. Я обожнюю таку напругу в книгах.

А кінцівка взагалі довела мене до такого шоку, що я кілька днів не могла цього усвідомити. В мені боролись сумніви щодо мотивів Кардана, я то ненавиділа його, то захоплювалась...
Я думаю, що саме такі емоції мають залишати по-справжньому хороші книги.
Тому однозначно раджу до прочитання любителям такого жанру!

Дуже багато чула про цю трилогію серед книжкових блогерів, вона буквально переслідувала мене. Хоча подекуди відгуки були доволі суперечливими, тому вирішила прочитати та дати їй свою оцінку.

Отже, мій висновок такий: початок трилогії видався мені часом складним та незрозумілим, іноді сюжет здавався затягнутим, доводилось перечитувати по кілька разів абзаци й повертатись назад. Але цьому є пояснення, адже: а) потрібно звикнути до стилю викладу історії; б) авторка доволі детально прописує свій фейрі, тому від цих деталей трохи губишся, проте в цьому є свій плюс — вони роблять книгу більш атмосферною. І хоча перші сторінок 150, напевно, мені давались з великим зусиллям, все ж кінець книги довів, що це було того варте. Я вважаю, що перша книга — це всього-на-всього зав'язка всієї трилогії, тому їй можна пробачити своєрідну затягнутість.

Дуже порадував переклад видавництва: легкий, влучний і він точно додавав королівської атмосфери книзі. Оформлення книги теж дуже чарівне: невеличкі ілюстрації та вірші про фейрі, оформлення нових розділів, а ще мені особливо сподобалось, як оформлено якісь записки чи листи. Вони реально виглядали так, ніби їх написано рукою.
Щодо героїв книги, то порадувала головна героїня тим, що вона була справжньою. Голлі Блек детально прописала, як важко Джуд живеться серед фейрі, як вона почувається чужою, як ненавидить все це, але не опускає рук. Сильний персонаж, як на мене. Також дуже сподобалось, що Джуд дійсно розумна. Вона так майстерно складала свою стратегію боротьби, що це просто вражає.

Я обожнюю ефектні завершення книг і "Жорстокий принц" — яскравий приклад того, як це повинно виглядати. Захотілось відкласти всі справи та сісти читати другу частину. Любителям фентезі однозначно сподобається, якщо вони готові "перетерпіти" перші 100-150 сторінок.

Третя частина книги просто вразила стрімкістю перебігу подій, сюжетними поворотами, моментами, через які захотілось переглянути попередні частини та задуматись "як можна було не помітити цього раніше?".

Завершення трилогії Фейри викликало в мені таку бурю емоцій, що закривати книгу зовсім не хотілось. Буквально кожен розділ додавав якусь деталь до перебігу війни, яка насувалась. Головні герої стали майстерними стратегами, які боролись за свій двір. Особливо вразили на початку інтриги, які плела Фейра у Дворі весни. Настільки чітко продумана помста. Героїня неймовірно виросла та порозумнішала, в ній вже важко помітити дівчинку, якою вона була на початку першої книги.

Єдине, що дратувало мене час від часу, то це надмірний героїзм практично всіх героїв. Практично кожен у книзі так і рвався віддати своє життя "за щасливе майбутнє".
І все ж персонажем, який мене найбільше вразив у цій частині, виявилась Амрен. Під завершення книги я сиділа з відкритим ротом, коли зрозуміла, який насправді був мотив у цієї "істоти".

Я із захопленням спостерігала за історіями всіх персонажів. Сподобалось, що авторка намагалась кожному надати якусь свою лінію, за якою цікаво було спостерігати. Я із завмиранням серця спостерігала за любовною лінією Фейри та Різенда, щиро хвилювалась за стосунки між Азріелем та Мор, а взаємодія Кассіана та Нести взагалі викликала шквал емоцій. Кожен із героїв отримав своє місце у книзі. Історію жодного з них не хотілось перегортати з нудьгою. Саме це мене й захоплює у книгах Сари Маас.
Я впевнена, що це не остання серія книг цієї авторки, яку я прочитаю.

Дуже талановито, захопливо та емоційно.

Тому, якщо ви шукаєте серію фентезі-книг, яка поглине вас із головою, з якою не захочеться розлучатись, тоді сміливо купуйте серію "Двір шипів та троянд".
Цей детально прописаний світ фейрі точно затягне любителів магічних історій зі смішними жартами, крутими сюжетними поворотами та порцією так званого "скла", яке буде навертати сльози на очі.