Я завжди захоплювалась творчістю Гейзелвуд, але після цієї книги готова зізнатися в любові, бо це було неймовірно!🧡

Чула багато схвальних відгуків від дівчат про те, що в цій книзі є найпрекрасніший герой, якого створила Алі, тому з нетерпінням чекала на переклад українською. І так, він дійсно виявився ✨ІДЕАЛЬНИМ✨. Джек Сміт завоював моє серце.

«Чи ти замислювалась над тим, що вже є такою, якою я хочу тебе бачити?»

Ця історія відрізняється від попередніх двох. Головна героїня Елзі – фізикиня з докторським ступенем, яка змушена ходити на фальшиві побачення, щоб заробити гроші. Вона також має діабет і користується неінвазивним глюкометром. Мені дуже сподобалось, що авторка вирішила наділити героїню такою «особливістю». А ще Елзі дуже любить «Сутінки» – просто обожнює😁, як і я. Кожен раз, коли сагу згадували, я посміхалася, радіючи тому, що книги нарешті торкаються теми різних смаків і нормалізують любов до того, що дехто вважає «кринжем».

Ще однією несподіванкою стало те, що книжка досить чуттєва, особливо якщо порівнювати з «Гіпотезою кохання». Ці сцени були неймовірно добре прописані!🔥🌶️ Sекsуальна напруга відчувалась у кожному слові, і я насолоджувалась кожною миттю.

«Я хочу тебе тp@xнytи. Будь ласка, дозволь тебе тp@хнytи».
Чоловіки Гейзелвуд справді вміють запитувати згоди😏❤️.

Також класно було зустріти в цій історії камео Олівії і Адама – це стало приємним бонусом! Щоправда, будьте готові до того, що в книзі майже немає зосередження на роботі головних героїв. Натомість акцент зроблено на їхніх стосунках і тонкощах протистояння теоретиків із практиками.

Тому, з впевненістю можу сказати, що тепер ця історія улюблена у авторки🫶🏻

Чесно кажучи я довго дивилась на книжку і ніяк не починала її читати, мене бісило, що вона на такому слуху🥲. Але пару днів тому я зрозуміла, що її час прийшов.

Історія неймовірно мила. В ній багато наукових назв і всяких теорій, тому що авторка професорка нейробіології, але все пояснюється у виносках.

На початку мене дуже бісила Олівія і її постійне нагадування про фіктивні стосунки, цього було аж занадто багато. Але Адам і його відношення до неї мене підкорило. Одна ця цитата чого коштує: «Якщо ти скажеш хоч слово про
мою кохану жінку, хоч раз подивишся на неї, або навіть просто подумаєш — я тебе нахрен вбʼю.»

Тут є багато смішних моментів, особливо я сміялась з жартів про 35-річну старість😂.

Тому, якщо вам захочеться чогось солодкого і мімі, то біжіть читати Гіпотезу і тоді ви отримаєте таке ж задоволення, як і я.

Це було…мило, гаряче і дуже по іспанські.

Я розумію, чому букток заполонила ця крига свого часу. Ну не можна робити настільки ідеальних чоловіків в книгах. Як потім на живих дивитись?😂 Коли в них і близько немає того шарму, що у Аарона Блекфорда.

Як ви вже зрозуміли, книга мені дуже сподобалась. І я була рада, що в ній майже 500 сторінок. Тому що вистачило часу побачити цей перехід від порогів до коханців. Але синіх очей можна було по менше😂.

А ще я в захваті від слів іспанською, особливо від матів, на які Віват не зробили виноски😂.

Легка, захоплююча, дуже колоритна літня історія. Цей ромком однозначно потрапляє в скарбничку улюблених.

Приголомшлива, сумна, повчальна, справжня історія про кохання, яке вразило до глибини душі.

Історія про аб‘юзивні стосунки, де я нарешті зрозуміла, що відчуває жертва і чому вона не може покинути свого партнера, який кривдити її. Де ми бачимо, як діти перебирають модель стосунків батьків і на себе і тим самим потрапляють на ті ж самі граблі.

Чомусь кожна історія Гувер потрапляє у яблучко і довго потім мене не відпускає. Ось вміє вона писати так, що ти не можеш відірватись від тексту.

Щемлива і дуже важлива історія про двох жінок з різних століть.

Склад написання трошки дивний, це такі собі невеличкі розділи, які обриваються і вже в наступних розділах ви дізнаєтесь все до кінця.

Мабуть, через це я її довгенько читала і навіть думала закинути, і як добре, що не припустилася такої помилки.

Останні 50 сторінок — ридала, а крайній розділ довів мене до істерики. Настільки книжка проникла у саму душу і залишала там своє коріння.

А взаємодія Ленні зі священником взагалі довела мене до сліз, настільки чудові відносини в них були…

Тому «Сто років» неодмінно залишиться в моєму серці назавжди, як і їх картини🩵.