"Ця ніч двадцять четвертого лютого досі триває. І вона все ще ніч". ?Головна героїня змушена від війни втікати з Києва на Західну Україну. Тут спокійніше, але дефіцит ліків та материнське почуття ві...читати далі →
Один з перших творів, про війну які прочитала з 2022, можна навіть сказати що це і був найперший і мене так зачепила як авторка передала весь біль, страх, запаморочення, незнання що робити далі, пере...читати далі →
Цей текст авторка виходила, виїздила, виплакала разом з усіма вами від 24 лютого.
24 лютого 2022 року київська родина опиняється під вогнем. Ворог намагається зайти в місто з північного заходу. Будинок цієї родини – крайній. Перші кілька діб були вирішальними для всіх. Після переховування у бомбосховищі героїня разом із сім’єю покидає Київ в останню годину перед підривом мосту в Стоянці, фактично вже під час окупації Бучі, Гостомеля, Ірпеня і навколишніх територій. Дорогою до сина чоловік потрапив у бій. Одного з синів не вдалося евакуювати. Шлях на захід України, а потім і за кордон. Психологічний тиск нової реальності. Як рятувалися. Як вчилися жити у новому світі...
Коли звичний світ розколюється на безліч шматків, а віра, любов і мужність однієї жінки стають її єдиними точками опори у хиткій круговерті війни, саме тоді життя відкриває нові горизонти, відсіює другорядне, дарує зустрічі й сили – аби пережити НІЧ.
Водночас це легке читання про любов. Соціально-психологічний патріотичний роман.
Котолог
