Ви не замислювалися над тим, що деякі будинки, як і деякі книжки, не можна зводити чи писати-читати безкарно? Можливо, сама природа опирається зведенню цієї споруди?
Київ, початок 20 століття… До чого не докотився б Київ, але життя триває всупереч усьому. Театри дають вистави. Йти неодмінно треба, але револьвер з собою взяти треба. Декадентство й символізм вийшли з моди. Метерлінк змінив цілком манеру писати, Реньє кинувся в класицизм, Верхарн у демократичний ідеалізм, а решта не знає, на яку ступить. А пан Городецький про щось таки добре відає. Він не хитається, а пручається. Біжить від думки своєї ж… Але що чи хто його переслідує? І чому? Мудрий той, хто не змагається з неминучим, а утилізує його.
Владислав Городецький — архітектор, який має скоритися й виконувати накази. Побудувати Головну Споруду, яка уславить його і стане престолом Змія над цим Містом. Треба спробувати пограти з нічними потворами, хоч би які вони були — уявні чи справжні. Боротися — і перемогти! Життя смакує тому, хто на цьому смаку знається.
Один філософ казав, що світ утратив колишні впорядкованість та обжитість, тому що зник той сакральний вимір, та явленість божественного, яка й перетворює просто житло на Дім.
Багато міст ще від самого виникнення позбавлені необхідної сакральної таємниці. Насамперед це штучно створені радянські міста — у тайзі, тундрі, як додатки до заводів і фабрик, у місцях, де жодних міст і не має бути. Загалом усі такі зрушення, процеси — це просто частина велетенського перетворення світу, що відбувається в сучасних постіндустріальних інформаційних суспільствах.
Руйнація й закриття храмів, які пережила Україна й Київ зокрема у XX столітті, призвели до знецінення, знелюднення й просто зникнення особливих місць. Врешті-решт через різні обставини маємо Київ, який стрімко перетворюється на місто “третього світу”: величезне, незатишне, хаотично забудоване, непридатне для життя.
Трохи містична історія про архітектора Владислава Городецького.
Ким був творець Будинку з химерами? Навіщо він збудував такий оригінальний дім?
Це не детальна біографія, а спроба розгадати таємницю містичного трикутника у Києві.
Неперевершена атмосфера Києва сторічної давнини: перші автомобілі, мисливські рекорди, наркотики і поети-модерністи. І архітектура, звичайно. Але разом з прогресом - моторошні сни і містика.
Книга красиво доповнена фотографіями будівель Городецького.
Таємницю, яку зашифрував архітектор, розгадають наші сучасники.
Книга непогана, але я б з більшим задоволенням прочитала якийсь нонфікшн про Городецького.
«Місто з химерами» Олеся Ільченка розповідає про маловідомі сторони життя Городецького. Про родину, друзів, сучасників. Але не варто очікувати від роману достовірності, адже це тільки припущення: як все могло бути. Тут багато містичного і загадкового, тому сюжет затягує. Є і недоліки: паралельна сюжетна лінія про двох юнаків сучасного Києва. Ну не розмовляє так зараз молодь, мабуть варто було б трохи інакше обіграти паралель із нашим часом. Тому не скажу що книжка заслуговує найвищого балу, і все ж, я приємно провела з нею час.
