Олесь Ільченко

Ви не замислювалися над тим, що деякі будинки, як і деякі книжки, не можна зводити чи писати-читати безкарно? Можливо, сама природа опирається зведенню цієї споруди?

Київ, початок 20 століття… До чого не докотився б Київ, але життя триває всупереч усьому. Театри дають вистави. Йти неодмінно треба, але револьвер з собою взяти треба. Декадентство й символізм вийшли з моди. Метерлінк змінив цілком манеру писати, Реньє кинувся в класицизм, Верхарн у демократичний ідеалізм, а решта не знає, на яку ступить. А пан Городецький про щось таки добре відає. Він не хитається, а пручається. Біжить від думки своєї ж… Але що чи хто його переслідує? І чому? Мудрий той, хто не змагається з  неминучим, а утилізує його.

Владислав Городецький — архітектор, який має скоритися й виконувати накази. Побудувати Головну Споруду, яка уславить його і стане престолом Змія над цим Містом. Треба спробувати пограти з нічними потворами, хоч би які вони були — уявні чи справжні. Боротися — і перемогти! Життя смакує тому, хто на цьому смаку знається.

Один філософ казав, що світ утратив колишні впорядкованість та обжитість, тому що зник той сакральний вимір, та явленість божественного, яка й перетворює просто житло на Дім. 
Багато міст ще від самого виникнення позбавлені необхідної сакральної таємниці. Насамперед це штучно створені радянські міста — у тайзі, тундрі, як додатки до заводів і фабрик, у місцях, де жодних міст і не має бути. Загалом усі такі зрушення, процеси — це просто частина велетенського перетворення світу, що відбувається в сучасних постіндустріальних інформаційних суспільствах. 

Руйнація й закриття храмів, які пережила Україна й Київ зокрема у XX столітті, призвели до знецінення, знелюднення й просто зникнення особливих місць. Врешті-решт через різні обставини маємо Київ, який стрімко перетворюється на місто “третього світу”: величезне, незатишне, хаотично забудоване, непридатне для життя. 

Трохи містична історія про архітектора Владислава Городецького.

Ким був творець Будинку з химерами? Навіщо він збудував такий оригінальний дім?

Це не детальна біографія, а спроба розгадати таємницю містичного трикутника у Києві.
Неперевершена атмосфера Києва сторічної давнини: перші автомобілі, мисливські рекорди, наркотики і поети-модерністи. І архітектура, звичайно. Але разом з прогресом - моторошні сни і містика.
Книга красиво доповнена фотографіями будівель Городецького.
Таємницю, яку зашифрував архітектор, розгадають наші сучасники.

Книга непогана, але я б з більшим задоволенням прочитала якийсь нонфікшн про Городецького.

«Місто з химерами» Олеся Ільченка розповідає про маловідомі сторони життя Городецького. Про родину, друзів, сучасників. Але не варто очікувати від роману достовірності, адже це тільки припущення: як все могло бути. Тут багато містичного і загадкового, тому сюжет затягує. Є і недоліки: паралельна сюжетна лінія про двох юнаків сучасного Києва. Ну не розмовляє так зараз молодь, мабуть варто було б трохи інакше обіграти паралель із нашим часом. Тому не скажу що книжка заслуговує найвищого балу, і все ж, я приємно провела з нею час.

Якщо ви раптом не знаєте яку книжку поставити між "Кобзарем" та "Чорнобилем " на полицю - беріть цю.
⠀
Скажу чесно - було боляче. Моментами плакала від того, скільки ми всі разом пройшли, а потім, які ми: класні, сильні, згуртовані попри все.
⠀
Для себе зрозуміла, що війна породила не тільки біль та смерть, але й потужну сучасну літературу. Її потрібно писати, видавати, купляти, читати і популяризувати.
⠀
"Війну 2022" читати важко. Вона, як глибока рана: досі є і болить.
⠀
Це книжка моя щира рекомендація. Вона - база. Її хочеться процитувати всю.
⠀
Вам не обов'язково читати її зараз. Можна дати собі час і поки відкласти її на полицю до моменту, коли стане трохи легше сприймати війну і цей світ загалом.
⠀
А поки цитати:
⠀
*"Ці дні війни - наче нове літочислення. Час тепер має чіткий відлік з нуля. Точніше, з 4:30 24 лютого. Все, що було до - далека казка. Все, що попереду - невідома невідомість. Важливо - ця мить, що зараз, і безпека".
⠀
*" Моя улюблена наливка тепер м'ятна, на основі корвалдину. Як заморожений конфлікт, є заморожена любов. За ці дні ми позаморожували стосунки з багатьма, з ким через дрібниці були посварені, й писали "як ти?"родичам, з якими спілкувалися лише на свята"
⠀
*"Якось ми з двома подругами, ветеранами війни, пили пиво у мене вдома. "Лікую зараз спину ,- буденно поділилася одна. - Усе думаю, чи наважуся нарешті народити дитину чи доведеться знову вдягати бронежилет .."Ми всі відчували одне й те саме".
⠀
* "І коротка фраза знайомим голосом по той бік слухавки :"Почалося".
⠀