Нові відгуки

Одна із найбільш недооцінених робіт Орвелла – «Нехай квітне аспірида». ❓️ Чи можна відмовитись від грошей в сучасному суспільстві і не бути рабом дзвінкої монети? ❓️ Чи все в житті людини виміряється грошовим еквівалентом? ❓️ Чи вбиває матеріальне духовне? Головний герой роману 30-річний чоловік Гордон Комсток, оголошує війну буденності, порядності, надійності, а головне – грошам. Він зневажає меркантильний спосіб мислення та прийнятому благопристойному способу життя, символом якого для нього стає вазон з аспідистри. Виступаючи проти Церкви, Британської імперії, патріотизму, армії, елітарних шкіл і капіталізму, Гордон не помічає, що він давно сидить на голці того проти чого бореться. Гроші – РЕЛІГІЯ Бізнес – ШАХРАЙСТВО Реклама — АФЕРА Такими критеріями мислить головний персонаж. Я щиро дивувалася, що в його житті залишалися близькі люди, які підтримували, незважаючи на всі таргани в голові Гордона. Наприклад, дівчині головного героя постійно хотілося крикнути : «БІЖИ ВІД НЬОГО!». Дійсно свята жінка😅, оскільки незважаючи на просто жахливу поведінку до неї з боку Гордона, вона залишалася з ним. Також хочеться відмітити Філіпа Равелстона, найкращого друга Гордона, який видає журнал під назвою «Антихрист». Загалом цей персонаж погоджується з поглядами головного героя, хоча сам живе в достатку. Якщо Комстока можна назвати інфантильним чоловіком, то його друга Філіпа просто безхребетним. Автор чудово протиставляє їх один одному та на контрасті показує паразитування у відносинах. Фінал закінчується своєрідним хеппі ендом, який надає відповіді на всі поставленні вище запитання, проте особисто я сумніваюсь, що головний герой довго протримається в своєму новому світі. Раджу прочитати як рекомендацію яких людей краще уникати у житті та для настрою, оскільки через певні фрази та вчинки героїв хочеться відверто сміятись 😂.

Це треба читати Обов'язково Це 20000/10 Книга розкриє очі на те, в якій брудній сліпоті існує людина і вказує на її безсилля у самонищівному світоустрої людства. Якщо ви ще не живете одинаком в лісі, то це і про вас теж! Як післясмак лишає відчуття, що єдине, що ми можемо зробити в нашій божевільній реальності — це встигнути вичавити зі свого безнадійного життя всі можливі хвилинки щастя, доки коліщатка цього хворого світу остаточно його(життя) не перемололи. Допоможе дивитись між рядків світоустрою, і відчути, що, навряд люди можуть інакше. Це їх природа.

«1984» — це не фантастика. Це попередження. Я читала цю книгу з дивним відчуттям: ніби не занурююся в уявний світ, а просто розплющую очі. Тут контроль за думками — це норма. Любов — це злочин. А правду можна переписати, якщо так вирішила Партія. І найстрашніше — це не камери й не каральні органи. Найстрашніше — як легко людина може здатися. Історія перегукується з нашим теперішнім, з нашим минулим… І я впевнена: буде перегукуватися і з майбутнім. Це історія не про одну державу. Це про всіх. Про кожного громадянина, який рано чи пізно зіткнеться з системою. Мені трохи сумно після таких книг. Бо після них здається, що віри в краще майбутнє не залишилось. І дуже добре, що я не оминула “Колгосп тварин” — він коротший, але не менш пронизливий. Там — інша форма, інший підхід. Головні герої – тварини, це ніби казка чи байка. Але скільки в цій «казці» дорослого змісту… «Усі тварини рівні. Але деякі — рівніші за інших.» Ці рядки врізаються в пам’ять. Обидві книги Орвелла — не просто література. Це дзеркало. І воно не завжди показує приємне

🕶 1948, 1984, 2020 чи 2084 - яка впринципі різниця, коли живеш у жорстокому тоталітарному суспільстві? Та чи й життя то взагалі??? Щодня, щогодини, і вдень, і вночі людина постійно перебувала під наглядом Старшого Брата. Він дивився на тебе з плакатів, з телеекранів, промовляв через радіо. Жоден твій вчинок, жодна дія і навіть жодна емоція не мала показувати, що ти маєш щось проти нього чи Партії, інакше одразу попадаєш у число неблагонадійних, а згодом зникаєш, ніби тебе ніколи й не було на цьому світі. Навіть вночі, коли сон володіє твоїм тілом, ти не можеш нормально розслабитися і відпочити, бо постійно мусиш контролювати себе, щоб спросоння не бовкнути чогось зайвого. 🕹 «Насправді ж у них не було жодного шансу на порятунок. А єдиний реальний план — самогубство — вони також не поспішали втілювати в життя. День за днем, тиждень за тижнем вони проживали теперішнє без надії на майбутнє — це здавалося нездоланним інстинктом, таким, як вдихати повітря.» 📺 Ця книга стала для мене суцільним кошмаром. Це жах, біль, неприйняття у чистому вигляді. Сто разів я кидала цю книгу, але сто один раз піднімала, щоб прочитати її далі. Я відчувала той біль, який залазив мені під шкіру, який розривав мене на тисячі частин... Звичайно, книга у дечому перебільшена, але ще страшніше стає від того, що та Партія, і той Старший Брат, уже існували в цьому світі, не так давно, і не так далеко від кожного з нас, а деякі досі хочуть повернутися у той славний час, згадуючи безкоштовний сир у мишоловці... 📺 Історія, вона має вчити людство, допомагати зрозуміти свої помилки і рухатися далі... А що, як вона постійно змінюється??? Щодня, щогодини, сотнями працівників переписується так, як треба? Ще минулого тижня ти отримував по продуктовому талону 30 грамів шоколаду, а сьогодні тобі повідомляють, що життя покращилося, і тепер норма шоколаду зросте до 20 грамів на чоловіка. Здавалось би абсурд? Але ні!!! Така політика Партії. ВІЙНА — ЦЕ МИР СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО НЕУЦТВО — ЦЕ СИЛА 📽 Без жодної машини часу, без жодних на те причин і пояснень, історія переписувалася знову і знову... 🕹 "Кожен запис про ті часи знищено або сфальсифіковано, кожну книжку переписано, кожну картину перемальовано, кожну статую, кожну вулицю і кожну будівлю перейменовано, кожну дату змінено. І цей процес триває день за днем, хвилина за хвилиною. Історія зупинилася. Не існує нічого, крім нескінченного теперішнього, в якому Партія завжди права." 📸 Книга страшна, моторошна, але її просто не можливо залишити на півдорозі. До неї не можна залишитися байдужим. Я планувала продовжити своє знайомство з Орвеллом, але поки не можу... Мені потрібен час, щоб відійти.

1984 - те, що має прочитати кожен, особливо на заході. Тут Орвел розкриває істинне нутро соціалізму, показує, що обіцяна утопія може бути набагато гіршою за повалений режим. Найжахливіше те, що у доведених до абсолюту злочинах режиму Партії впізнаєш державу, яка ще 35 років тому окуповувала Україну і навіть сьогодні намагається її знищити. Колгосп тварин, звісно, легша по атмосфері від 1984 (хоч і не набагато). Вона дійсно сприймається як притча для британських фанатів комунізму з 40х. І найцікавіше, що у багатьох персонажах та подіях впізнаєш прототипи з історії.

Навідміну від 1984, яку я закинула з чистою совістю бо мене почало дуже бісити постійне згадування того старшого брату майже на кожній сторінці, реально забагато було і відволікало від основного сюжету - Колгосп тварин мені був неймовірно майстерним твором, ці аналогії просто чудесні, цей світоустрій через тварин ще більше розкрив власну скть і весь жах який приховує )

Алегорія, яка б’є в саму суть тоталітаризму. Сюжет простий: тварини повстають проти людей, мріючи про рівність — але зрештою приходять до нової диктатури. Наполеон, Сніжок, старий майор — це образи, які надовго лишаються в голові. Для мене ця книжка — блискучий приклад того, як мінімальними засобами можна викрити максимальну брехню системи. Рекомендую всім, хто хоче коротко, але точно — про механізми влади.

Абсолютна класика антиутопії. Вінстон Сміт намагається знайти хоч трохи правди й свободи в світі, де влада Партії все бачить і переписує минуле. Джулія — його надія, бунт — короткий, але палкий. Історія гнітюча, сильна, безжальна — але надзвичайно важлива. Для мене це було не просто читання, а досвід — після якого складно дивитись на світ так само. Рекомендую кожному. Це не “цікава книга”, це — необхідна.