Це було моє перше знайомство з індійським письменником та темою Індії в книжках, в цілому! І це було дуже вдале знайомство
Просто уявіть, тільки закінчилась Перша світова, Індія все ще перебуває в статусі колонії Британії, імперська вищість під великим питанням, а революціонери починають підмітати голови. На фоні цих історичних подій відбувається жорстоко вбивство відомого представника адміністрації Бенгалії (найбільш націоналістично активного регіону Індії)
І це тааак цікаво! Історія заплутується у величезний клубок з подій, який моментами важко розплутати!
Мені сподобався головний герой - капітан Відгем, він принциповий і наполегливий, а ще він постає перед важким вибором, який мусить зробити
Мухерджі підіймає багато важливих тем та питань:
- методи боротьби з революціонерами
- національна ідентичність
- статус нащадків змішаних шлюбів
- моральна вищість
- толерантність
- проблематика імперськості
- проблематика імперії, в цілому, абсурдність її існування
Роман дуже мені сподобався, це перша книжка з серії, тож буду збирати колекцію творів про пригоди капітана Відгема і його напарника Банерджі
До речі, цей детектив отримав літературну премію, як кращий детектив, написаний в історичному жанрі!
Це початок крутезної детективної серії (поки українською 4 романи) і я була у такому захваті, що відразу "проковтнула" два перших (другуа книга виявилась іще крутішою, але читати краще все ж по порядку).
Отже, це ретро детективи (люблю їх ніжно), і, слід визнати, дійсно добрі детективи. Якщо перша вступна в серію книга загалом зосереджена на героях і декораціях, а детективна інтрига хоч і непогана, але до блискучої трохи не дотягує, бо простувата, то вже у «Необхідному злі» закручено першокласну змову зі вбивствами.
По-друге, надзвичайно важлива саме для ретро історій складова – декорації – просто розкішні. Головний герой, англійський офіцер поліції приїздить працювати до Калькутти у 1919 – із усвідомленням, що додому із Першої світової йому нікуди повертатись, тому хай буде Калькутта, яка різниця. Кілька перших сторінок я ще мала сумніви, наскільки сильно мені потрібен погляд чиновника Британської імперії на Індію. Якийсь сенс робити головним героєм англійця (причому оповідь ведеться від першої особи), якщо це антиколоніальний роман (а він саме такий)?
Але саме з точки зору осмислення постколоніальності вийшло просто перфектно. Це, власне, логічно: погляд на колоніальну Індію і погляд на імперію з середини – погляд британця на себе (якщо він чесний) – може бути більш відстороненим, ніж погляд індуса. Виявляється, внутрішній монолог дуже помічний: у своїх думках герою не треба вдавати і прикидатися. Ні, він не викриває імперію – він її коліщатко, і усвідомлює це. Але і ідеалізувати її не має причин. Тому і дозволяє собі чесні внутрішні зізнання про досить несимпатичну природу системи, частиною якої він є (жодного пафосу і чимало сарказму). Так само відмічає, як колонія, вірніше, невід’ємні для цього статусу побутовий расизм, відчуття вищості, змінюють англійців. Людям, що автоматично і навіть не завжди усвідомлено отримують владу і привілеї лише за правом походження так легко увірувати в природність такого стану речей.
Плюс чимало штрихів до портрету колоніалізму випливає у розмовах з іншими англійцями чи в репліках індусів. Ось герой відсторонено діагностує агресивно-панічну реакцію британців на спротив: "як після всього, що вони зробили для цієї землі, індійці мають безсоромність вимагати збирати речі та повертатись до Англії?". І таке щире обурення когось із співрозмовників: «бенгальці – найгірші.... Ніякої тобі відданості». Дійствітєльно. Як так можна? Ще один маркер імперії: брехати самим собі, що ми тут захисники, а не паразити.
Герой іронічний, безжально препарує і суспільні, і свої почуття, але він не жовчний. В результаті маємо практично ідеальний баланс між розважальним сюжетом і актуальним порядком денним у найкращому виконанні (ні, тут не про злощасну так звану «повісточку», коли справді важливі чи болючі теми напихаються у текст в режимі «на і відчепись»).
До речі, автор (що очевидно – прізвище начебто натякає) має індійські корені – його родина ще до його народження переїхала до Англії. Можливо, саме тому книга абсолютно не залишає того відчуття експлуатейшену, якого мені вже кілька разів траплялось у авторів, що піднімають дражливі теми. Вийшло дуже акуратно – із тонкою чутливістю до теми і ненав’язливою, але постійною присутністю індійських деталей. До всього ж текст абсолютно позбавлений пафосу – хоч викривального, хоч якого завгодно іншого. А, іще присмачений фірмовою британською іронією (ота, що із абсолютно непроникним обличчям і буденним тоном – обожнюю таке).
Так що спасибі Фабулі за дійсно якісне чтиво і любителям жанру – дуже рекомендую: добротний історичний детектив, та ще і серійний.
Знайшла ще один детективний цикл. Зважаючи, що я люблю спокійні англійські детективи, цей ретро детектив про діяльність англійського поліцейського у Калькутті на початку 20 століття мені теж припав до душі.
Капітан Віндгем, втративши під час Першої світової безліч друзів, дізнавшись про смерть дружини, позбувся ідеалів та віри. Єдине, що у нього залишилося, це потреба дізнаватися правду. Тому він переїздить до колоніальної Індії та починає працювати. І якщо його кар'єра і розпочалася 1 квітня, то вона точно не була смішною та навіть легкою. Йому треба дізнатися про вбивцю високопосадовця, розкрити вбивство на залізниці та зрозуміти мотиви, якими керуються люди з його оточення. А ще він має згубну звичку, якій не може опиратися. Тому усе складно та закручено.
"Сів на ліжко і вкотре запитав себе, що я тут роблю, у країні, де місцеві мешканці нас зневажають, клімат зводить із розуму, а вода вбиває. І не лише вода. Схоже, усе тут створене для вбивства європейців: їжа, комахи, погода. Немов Індія реагує на нашу присутність так, як імунна система на сторонній предмет".
Роман мені сподобався, він вкотре нагадав про рівність, але не однаковість людей.
