У мене був період, коли я читала багато книжок Ремарка поспіль, аж допоки не впевнилася, що всіх книг не потрібно читати, бо Ремарк - це «війна, кальвадос і туберкульоз». Третя за рік книга Марії Матіос підштовхує до висновку, що Марія Матіос - «це буковинське село, війна і блаженні».
І саме завдяки персонажам, що мають психічні особливості авторці вдається показати всю потворність подій, про які вона розповідає - «Блаженні чисті серцем, бо вони бачитимуть Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.»(с)
Фабула «Черевичків Божої Матері» повторює «Солодку Дарусю»: так само буковинське село, яке переживає трагедію переходу від однієї влади до іншої, очима «чудної дівчинки». Акценти трохи більше зсунуті з радянської колонізації на фашистську окупацію й український антисемітизм. Щодо головних відмінностей між книгами, то сюжет «Черевичків Божої Матері» - лінійний і видався мені більш жорстоким, ніж «Солодкої Дарусі». Книгу на 220 сторінок я прочитала за 4 підходи, бо ті страхітливі події, які чинили одні люди проти інших просто валуном лягали на мене і не давали гортати сторінки чи навіть дихати.
На перший погляд може здатися, що головна героїня - Іванка, яка бачить світ краще, ясніше і світлішим, а тлом їй слугує війна, але у мене було відчуття, що головна героїня - саме війна, тлом якій слугує простодушна і світла дівчинка Іванка.
Дуже часто війна романтизується і знеособлюється, але у війни цілком конкретні людські обличчя. Вони може, навіть, привабливі, як у «красного комісара», що його вподобала дівчинка Іванка, але яка бридка сутність на ними насправді. Війна - це не про героїзм, війна - це про знищення.
Якщо ви готові до цієї розмови, то черевички Божої Матері вам також знадобляться.
Книгу "Солодка Даруся" авторки я читала років 3 тому, а пам'ятаю, ніби то було вчора. Чогось подібного я чекала і від цієї історії.
Одразу скажу, що книгу прочитала буквально за декілька годин, вона чудова, але у мене склалося враження ніби я підгледіла чи підслухала уривок з чужої історії і не дізналася її кінця.
Це розповідь про життя невеличкого села на Буковині, що охоплює літо 1941 року. Період, коли радянська влада відступила, а німецько-румунські війська наступали. Вона розказана через погляд на світ 12-річної Іванки, допитливої дівчинки з чутливою натурою та важким захворюванням. Розкуркулення селян, виселення неблагонадійних, гоніння євреїв - це ті моменти, коли історія України не лише про українців, а й інші народи. І от цього всього було так мало, буквально останні 50 сторінок.
Перші ж 150 сторінок - це сільське життя, побут, вірування, народна медицина, дитячі забави, мрії. Все це без натяку на радянську владу, яка вже понад рік панує в селі. Можливо, Іванка не дуже то й розуміла та й не відчувала змін до певного часу, коли не почалися перші виселення. Звичайно, вона багато переосмислила за короткий час, але що ж далі? Для мене це не книга з відкритим фіналом, а історія без кінця. Чи вдалося їй врятувати хоча б одне життя?
