Букова земля

Виходячи з дому 24 лютого, я взяла з собою цю книжку, з якою давно мала бажання познайомитися. З думкою, що прочитаю ці 928 сторінок і тоді точно закінчиться війна. Наївна, звичайно...

Роман - епопея, який читати непросто. Але багата мова авторки просто заворожує. Книжка охоплює 225 років і величезні пласти історії рідного краю на тлі світових подій. Саме ця територія в різні часи належала до Австро - Угорщини, Румунії та Радянського Союзу. Буковинці були завжди між різних вогнів.

Тут описано покоління кількох сімей різних національностей, заможних і бідних, з різними думками, знаннями та поглядами. Німці, євреї, українці, румуни. Тут є все - страждання, кохання, біль, розплата, гіркота долі, холод і голод, жорстокість і добро, знищення та евакуація. Перша і друга світові війни, які закінчилися, але боротьба цього сміливого краю тривала далі, бо "совіти" спокійно жити не давали ще більше 20 років.І далі знову їхні нащадки у 2014.

Книжка настільки сильна, пронизана любов'ю до Батьківщини, що актуальна сьогодні, як ніколи. Вона дозволяє зрозуміти, хто ми, переконатися ще раз, що ми вільний народ, у нас своя прекрасна мова і своя незалежна країна.Чомусь українцям треба це доводити вчергове.

"Ми тепер — вода, яка тече на млин і крутить-рухає колесо. Так і ми, як та вода, — поки ще крутими колесо історії і тримаємо Україну на своїх плечах, хоча нас нещадно мало і нас немилосердно душить большевик. Але він же нас і боїться. Смертельно боїться, друже "Лис", хоч і дужий силами і зброєю від нас! Пам'ятай про це! Це — найголовніше. Без нас люди втратили б віру у те, що за себе треба воювати на своїй землі, якщо на твою землю ступив наш одвічний ворог."

Книга довжиною 927 сторінок, 550 персонажів та 225 років. Марія Матіос писала її 9 років, консультуючись з істориками та досліджуючи архіви. Тож вона буде цікава не лише тим, хто захоплюється динамічними сімейними сагами, але й тим, хто хотів би краще ознайомитися з історією Буковини. Як жили люди, коли ці землі були в складі Австро-Угорської монархії, Румунського королівста та срср (риторичне запитання — спробуйте вгадати, яка влада знищила найбільше українців?). Їхній побут, звичаї, погляди на світ. Хотілося плакати, коли читала, як радянські війська зайшли у Чернівці і у що перетворили це квітуче розвинене місто, навіть не застосовуючи зброї.

Авторка створила цікавих об'ємних персонажів, майстерно вплела їх у історичне тло, від чого навіть сухі історичні події "ожили" і почали тривожити не згірше тих, що зараз відбуваються з нами. Я ніби прожила 5 життів, читаючи книгу. Шкода, що жодне з них не видалося спокійним і вдоволеним.

На фоні політичних ігор "великих" світу цього люди намагаються кохати, господарювати, виховувати дітей. Хтось прагне побудувати політичну кар'єру, а хтось — солеварню. Хтось вийшов заміж і піклується про дім, а хтось не піклується про репутацію, виступаючи у легковажних театральних постановках.

Люди мріють, планують, хтось росте, хтось падає, а потім приходить війна і чужинці топчуть землю, яка споконвіку була твоєю. І залишається невеликий вибір — схилити голову і терпіти або боронити своє, навіть попри те, що саме тим, хто боронить, дістанеться найбільше. Навіть тоді, коли у своїй боротьбі залишаєшся один.

Книга складна. Як в читанні, так і емоційно. Взявши її до рук на весні 22 року, зробила помилку, тому що перший же розділ ліг важким каменем на душу, роздумами про справедливість. Двічі бралася за неї і буду пробувати ще. Це ж як цікаво прослідкувати життя цілих поколінь!