Марія Матіос

Ця книга для мене найкраща серед книг авторки.
Три теми поєднані між собою тонкою ниткою. Три болючі теми від яких хочеться спалити світ через біль та несправедливість, які є поміж нами завжди.
Очікувала позитивної кінцівки, бо хочеться мати надію на краще, але не отримала її і попри те післясмак залишився ще надовго.

Це та книга, з якою розмовляєш, з якою під час читання робиш паузи, щоб обдумати, а іноді й проговорити вголос прочитане.

Щиро рекомендую до прочитання.

Глибока, емоційно насичена, неймовірно чуттєва. Книга відкриє перед вами складний і багатошаровий світ українського села, де історія, традиції та особисті трагедії переплітаються в одне ціле. Через образ головної героїні створено унікальну картину життя жінки, яка від народження і до самої смерті носитиме на собі важке ярмо родинної долі та соціальної несправедливості.

Як завжди, Марія Матіос умудряється досить витончено та глибоко передати всю складність людських почуттів — від безмежної любові до повної безнадії, що надає її книзі особливої емоційної ваги та неймовірного післясмаку.

Крім того, на тлі цих особистих драм, Марія Матіос майстерно виводить соціально-історичний контекст, де на перший план виходять проблеми українського села в різні етапи XX століття — від часів війни до радянської епохи. Боляче, важко й торкає до глибини душі.

Особливо вражає психологізм героїв. Кожен персонаж у книзі, хоч і носить свій архетип, має свою неповторну історію, біль і надію, а сам процес розкриття їхніх внутрішніх світів вражає своєю тонкістю та уважністю до деталей.

Ця книга не залишає байдужим, вона викликає роздуми, ставить запитання, підштовхує до самопізнання та аналізу сучасної жорстокої української реальності.

Дуже рекомендую придбати книгу для домашньої бібліотеки, адже такі шедеври мають бути у кожній українській хаті!

Марія Матіос це завжди щось особливе, і "Жінці можна довіряти" не стала винятком. Ця книга - ніби ковток гірського повітря: насичена, глибока, і в той же час така близька, що кожна сторінка відгукується в серці.

Історія, яку розповідає авторка, на перший погляд проста, але як майстерно вона розгортає її через долі героїв! Це роздуми про те, як живе жінка в нашому суспільстві, як вона шукає себе, балансує між ролями матері, коханої, доньки. Але найбільше мене вразило, як Марія Матіос описує жіночу силу - не крикливу, не показову, а ту, що народжується з болю, любові та віри.

Мова книги це ще один привід закохатися. Її стиль такий легкий і водночас багатий, що читання перетворюється на справжню насолоду. Особливо сподобалися діалоги - вони живі, емоційні й такі природні, що ти починаєш вірити в кожне слово.

"Жінці можна довіряти" це історія про те, що довіра до себе і до світу - це ключ до гармонії. Книга ніби змушує замислитися: а чи довіряю я собі настільки, наскільки заслуговую?

Після прочитання я ще довго думала про її героїв. Їхній шлях нагадує, що життя складне, але кожен виклик, кожен біль це шанс знайти себе. І, можливо, це одна з найважливіших книжок, які кожна жінка повинна прочитати хоча б раз у житті.

Це книга великого болю, в дечому є і автобіографічною, яка може об’єднати всіх тих, хто втратив близьких людей.

"Навіть загойні слова ранять не легше шпаги. Особливо, якщо ти не хочеш їх ані чути, ні розуміти, ні сприймати".

Книга складається з п’яти історій жінок, з яких центральною є розповідь про Сидонію — медсестру, яка втратила сина на війні. Її розпач, відчай і боротьба з бюрократичною системою, щоб зрозуміти, що сталося з її дитиною, постають надзвичайно сильно. Мати отримує лише сухі канцеляризми у документах, а людяності та співчуття від оточення їй так і не судилося знайти.

Книга також піднімає важливі питання про психологічну підтримку тих, хто пережив війну. Матіос показує, як героїні та бійці шукають допомоги, стикаючись з нерозумінням і відторгненням з боку близьких. Вона ламає радянський стереотип, що психіатрична допомога — це для «ненормальних», і підкреслює, що це важлива частина процесу одужання для всіх, хто пережив важкі ситуації.

Особливо мене вразила історія матері Михайлини, сина якої стратили більшовики. Опис болю і внутрішнього зламання цієї жінки вражає своєю глибиною та чесністю. Відчуття безсилля і жаху, що передають ці рядки, неможливо забути.

Ця книжка — не просто про втрату, а й про те, як важливо давати людям можливість пережити свої почуття і отримати допомогу. Читати було важко, хоча книга написана легкою мовою. Вона болюча, але неймовірно потрібна для тих, хто стикається з подібними трагедіями. Особливо зараз.

Книга дуже вражає своєю глибиною почуттів та болю. Це, однозначно, шедевр сучасної української літератури.

Чудова книга 🤍

Читаючи першу частину, я все думала, що не подужаю книгу. Доводилось прямо продиратись через текст, не розуміла нічого, і здавалось, ніби не дано мені розуміти таку літературу. Відклала надовго, а взявши до читання за кілька місяців, зрозуміла, що просто почала читання «не в тому місці, не в той час». Після продовження пішло просто як по маслу. Дуже вагомий, важливий, та чарівний сучасний український твій. Тепер на полицях свого часу чекає «Букова земля».

Пощастило в 2023 році придбати примірник з автографом пані Марії 🫶 але прочитала лише в 2024 - боялась..(
Для мене ця книга без перебільшення найважча з усіх книг Марії Матіос і найцінніша. В ній авторка відкрила своє серце, свій біль і біль інших мам, які втратили синів😞
«…Не лізьте їй у душу
Століть свої писки
Вступіть мовчки дорогу
Дайте побути їй зі своїм горем
наодинці
як зі своїм сином…»

Супер раджу почитати

На початку книга мені не сподобалася і навіть не хотілося дочитувати, але все ж читала і в другій половині книги не могла відірватися, історія захоплює.

Мені подобаються книги Марії Матіос і ця не стала винятком. Книга чіпляє за живе, інколи навіть накочувалися сльози, вона точно не легка ,тому вирішуйте чи готові ви її читати .

"Нація: серце навпіл" — це потужний і зворушливий роман, який зачіпає за живе кожного, хто читає його. Марія Матіос, як завжди, вражає своєю глибиною та відвертістю у розкритті важливих тем. Книга — це не просто про історію однієї родини, а про всю націю, роздерту війною, втраченими мріями і надіями, але й сповнену нескінченною боротьбою за гідність і ідентичність.

Матіос майстерно поєднує особисті трагедії з національними болями, змушуючи читача переосмислити не лише історію, але й власну відповідальність за майбутнє. Вона розкриває кожен образ з великою чутливістю, не соромлячись показувати темні сторони людської душі, водночас залишаючи місце для надії.

Книга дуже емоційно насичена, і її не можна просто прочитати, її потрібно пережити. "Нація: серце навпіл" — це заклик до розуміння та прощення, це розповідь про болісну необхідність зрозуміти один одного, аби вижити як нація.

Матіос вдалося створити твір, який не залишає байдужим і змушує глибше роздумувати над тим, що ми, як народ, пережили і як рухатимемось далі. Це літературна подорож в глибину української душі, яка вражає і хвилює на кожній сторінці.