Пальто британської королеви

"Таких страшних років більше ніколи не було. Потім здавалося, що так і не навчуся прокидатися під дзеленчання будильника. Занадто довго я вчилася спати під виття сирен"
⠀
⠀
Війна і любов, як червоне і чорне - головні теми цієї книжки.
⠀
Вже від першої новели мурашки: і про сирени, які виривають зі сну замість будильників, і про життя у підземці. Йдеться про Другу світову і лондонське метро, а так схоже.
⠀
Війна і любов поєднані у цій збірці короткої прози. Іноді поєднані навіть в одній новелі.
⠀
Найчастіше головна героїня - жінка. Закохана жінка. Перше кохання, пристрасті. Стосунки заборонені, довгоочікувані, ніжні і бурхливі. І чекання.

Ангел-охоронець на камуфляжному велосипеді - як вам така метафора?
⠀
У "Пальто..." всі новели об'єднані одним настроєм, одною тональністю. Тут варто налаштуватися, що легко не буде, і є ймовірність трохи поплакати. Новела "Вода" мене вразила до неймовірності: така далека від поширеного пафосу, і така болісна. Але така література і цінна - бо зачіпає за живе.
⠀
"Це був кінець. Ми з мамою сиділи у шафі - так нам видавалося найбезпечніше - мама шепотіла мені, що любить мене, я шепотіла, що люблю її. Бо якщо щось - важливо встигнути сказати найдорожчій людині, що ти її любиш. Щоб і вона знала, і ти знала... І щоб світ знав. І щоб війна чула, як багато любові вона нищить"

Сьогодні взяла цю книгу у бібліотеці — й ще не дійшовши до кінця, зрозуміла: вона має бути моєю. Це не просто збірка оповідань — це пронизливі, оголені історії, у яких відлунює реальність нашого часу. Як колись дружина військового, я відчула, як гострі, льодяні проміння кожного тексту пронизують зсередини гарячої крові вени — настільки знайомо, настільки болісно й правдиво.

Ольга Деркачова пише просто — і в цій простоті страшна сила. Кожне оповідання — це мікрокосм людського болю, надії, втрат і крихкого щастя, яке іноді трапляється посеред безнадії. Авторка надзвичайно точно вловлює нерв часу: війна, внутрішні еміграції, жіноча самотність, розірвані родини, мовчання, що голосніше за слова. Її герої — реальні, вони дихають поруч, їхні історії — це наша колективна пам’ять і незабута реальність.

Особливо вражає, як легко і лаконічно Деркачова вміє створити напруження, атмосферу, яку несе за собою кожен рядок. У цих коротких формах — велика література. Це не просто художній текст — це документ болю, пережитого і не до кінця пережитого.

«Пальто Британської королеви» — книга, яку не хочеш повертати у бібліотеку. Вона має жити вдома, на полиці, поруч. Бо час від часу до неї доведеться повертатися — не тільки як до літератури, а як до свідчення. Як до себе.