Грона гніву

🍇🍇🍇 Ще коли я читала "Про людей і мишей" Стейнбека, мені неодноразово радили його "Грона гніву".
Це історія виживання однієї великої родини, яка розповідається на фоні сотень тисяч подібних історій селян-фермерів у часи великої депресії в США.

🍇🍇🍇 Родина Джоудів внаслідок індустріалізації, посухи та ряду аграрних реформ змушена покинути своє місце проживання в Оклахомі та вирушити через усю країну до Каліфорнії у пошуках роботи, нового життя і житла. Це роман про виживання на межі можливого, про складний шлях, який не кожному під силу, про намагання зберегти вкупі родину, попри постійні втрати її членів. Це також розповідь про силу жінки-матері-берегині, яка не здається, коли вже всі чоловіки опустили руки, не тому, що так хоче, а тому, що інакше просто не може...

🍇🍇🍇 Через весь роман червоною ниткою тягнуться "грона гніву". Автор неодноразово показує як ще в дорозі зароджуються ці незвичайні плоди, а достигають і наливаються соком уже під палючим сонцем Каліфорнії. Я весь час чекала, що ж буде, коли ці плоди визріють, який дадуть урожай? Якими бунтами, протестами чи заколотами вибухнуть? Втім, автор залишив це питання без відповіді, натомість здивувавши читачів Великим вчинком маленької Людини.

🍇🍇🍇 Не люблю відкритих фіналів, тому завершення книги мене трохи розчарувало, все-таки прочитавши 600+ сторінок геніального твору, я очікувала отримати відповіді на поставлені питання.

#улюблені_цитати:
📌 Спочатку здається, що нам під силу й тисячу життів прожити, але потім виявляється, що життя лиш одне.

📌 Ми любили б трактор, як любили б землю, якби вона була нашою. Але цей трактор робить дві речі - він розорює землю і виорює нас із землі. Невелика різниця між трактором і танком. Обидва женуть людей, залякують, завдають їм болю.

📌 Коли більшість людей у голоді та холоді - вони забирають те, що їм треба, силою. І маленький промовистий факт, який волає крізь усю історію: якщо застосувати репресії - вони тільки зміцнять і ще сильніше згуртують репресованих.

📌 У людських душах достигають соком грона гніву і важчають, важчають, щоб зродити врожай.

Гнів дозріває в людських душах гронами. Вони наливаються відчаєм і болем людей, котрих відірвали від своєї землі та змусили шукати мрію в чужих землях.
⠀
Героям цієї книги не треба багато: стабільна робота, клаптик землі. Їхні потреби — базові. Їхні мрії — досяжні, але тільки не в Америці тридцятих років, коли країною прокотилась аграрна криза.

У центрі уваги епічної історії — родина, 13 осіб, котрих змусили покинути дім. Вони пакують все своє добро — якщо це можна так назвати — і вирушають в далеку мандрівку, туди, де "є робота для кожного".
⠀
Та не все так оптимістично. Бо таких родин — тисячі. І всі шукають кращої долі.
⠀
На 600-а сторінках розгортається епічне полотно соціального та економічного життя Америки. Є деякий пропагандистський пласт — то тут то там виринають соціалістичні "червоні" ідеї. Соціальне ж тло автор вимальовує у вставках, котрі відгалужуються від основного сюжету і зображають живо, яскраво та реалістично і погляди автора, і побутові епізоди.
⠀
У романі відсутня динаміка, але мені здається, високу цінність він здобув не за розвиток подій, а за достовірність та епічність написаного. Прописати детально та об'ємно всіх персонажів автору не вдалося, але вдалося дещо більше: передати смак і біль епохи, заразити гострим відчуттям несправедливості. Коли читаєш, з чим стикається родина Джоудів дорогою до омріяної землі, відчуваєш разом з ними і спрагу, і біль, і голод, і гнів.
⠀
Відчуваєш шкірою крізь текст ту засуху, приреченість, страх.

Заплющіть очі і уявіть: у вас є тільки авто. У ньому — тарілки, кілька матраців, намет. І ніде в світі немає куточка, що дарує відчуття безпеки. Як перекотиполе — кочуєте з місця на місце, щоразу сподіваючись, що ось тут, точно, буде робота.
Хоча б якась.
Хоча б за їжу.
Щоб нагодувати босих дітей.
⠀
Мій другий роман у Стейнбека і він остаточно заволодів моїм серцем.
Це сильна книга.
Це глибока книга.
Це беззаперечна класика.