Ця книга змогла мене шокувати до глибини душі. Взявши її переважно через прикольну назву, яка трохи асоціюється з моїм ніком. Я не очікував чогось особливого, просто якась там повість про двох друзів і складе життя в період економічної кризи. Але опинився в інші реальності, страшній реальності. Ця книга однозначно достойна звання класики американської літератури. Вона коротенька, тому можете її запросто прочитати, я думаю вона не залишить вас байдужими. 😳
Анонім
«Грона гніву» — це один із найпотужніших романів американської літератури ХХ століття, в якому Джон Стейнбек з безжальною чесністю, але й з глибоким співчуттям, зображує людське страждання, боротьбу за гідність і силу спільноти у найгірші часи.
Розповідь про родину Джоудів, яка вирушає з висушеної Оклахоми до Каліфорнії в пошуках кращого життя, стає епопеєю вигнання і надії. Стейнбек майстерно поєднує інтимну сімейну драму з широкими соціальними полотнами, де прості люди постають як герої щоденного виживання.
Цей роман — молитва за справедливість, протест проти жорстокого капіталізму й байдужості, але також і гімн людській стійкості. Мова Стейнбека глибоко образна, проста, але влучна. Його символіка (особливо у фіналі роману) вражає і залишає емоційний шрам.
«Грона гніву» — це не просто класика: це голос усіх пригноблених, що не втрачають людяності навіть у найбільш безнадійні часи. Роман, який змінює світогляд і надовго залишається в серці.
Анонім
«Про мишей і людей» Джона Стейнбека — ніжність серед жорстокості
«Про мишей і людей» — це невелика повість, що читається за вечір, але лишається в серці на все життя. Джон Стейнбек, класик американської літератури, у цій історії досяг тієї рідкісної рівноваги, коли простота форми відкриває глибину людської душі.
На перший погляд, це розповідь про двох сезонних робітників, Джорджа і Ленні, які мріють про власну ферму — місце, де буде спокій, кролики і свобода. Але за цією, здавалося б, простою фабулою ховається болюча притча про самотність, дружбу, недосконалість мрій і жорстокість світу.
Ленні — добрий велетень, розумово неповносправний, але щирий і лагідний, уособлення чистої дитячої наївності. Джордж — його друг, опікун, майже брат. Їхній зв’язок — центр емоційної сили твору, їхня дружба — як тиха обітниця доброти в бездушному світі Великої депресії.
Стейнбек пише лаконічно, точно, кожне слово на своєму місці. Усе в романі працює на створення атмосфери приреченості, де найменший промінь надії обертається трагедією. І водночас — це гімн людяності, бо, навіть у найтемніших куточках злиднів, жорстокості та байдужості, між людьми можуть виникати справжні почуття.
Фінал роману — один із найсильніших у світовій літературі. Він не лише змушує плакати — він змушує думати. Про моральний вибір. Про милосердя. Про крихкість мрій.
«Про мишей і людей» — це велика книга про маленьких людей, яких часто не помічає історія. Але саме завдяки таким історіям ми пам’ятаємо, що в кожному — навіть найзагубленішому — є щось, гідне поваги, жалю і любові.
Анонім