Джон Стейнбек

Друга спроба потоваришувати з творчістю Джона Стейнбека зазнала невдачі.
Здається, що цей роман створено, щоб страждати разом із героями, жахатися нелегкої долі американських переселенців і плакати від безсилої злості дивлячись на їхнє життя. Але ж ні.
Для мене він пройшов майже без емоцій. Я говорю "майже" тому, що мене дуже злили ліричні відступи у яких автор описував або чи ситуацію в Америці загалом, або щось дуже абстрактне. Я, наприклад, так і не усвідомила важливість глави про
черепаху.
Якщо ж автор на прикладі однієї сім'ї хотів показати всі жахи часів Великої Депресії, то він явно вибрав не ту родину. Адже Джоудів можна назвати щасливчиками, які на тлі загального голоду практично щодня їдять м'ясо, швидко знаходять роботу, займають останні місця придатні для життя і т.д. Особисто мене їхня доля не хвилювала і дочитувала книгу я лише тому, що хотіла знати
коли закінчаться страждання людей. Але це мені розповіла Вікіпедія. Фінал же книги поставив мене у глухий кут, поки я не дізналася що у нього є біблійне
значення.
Але є книжки і плюс. Мені подобається як пише автор: просто, але гарно. Читати "Грони гніву" було легко, незважаючи на складність теми та обсяг. І хоча зміст книги мене не захопив, але Стейнбека я раджу всім, хто любить красиву та плавну прозу.

Том Джоад повертається додому,після того як відбув покарання за гратами за вбивство,і виходить достроково. Сімейне ранчо,за чотири роки його ув'язнення, виявилося розореним і знаходилося в закинутості і недбалості. І це все через відсутність дощів і постійні вітри які вкривають пилом весь урожай і людям нема за що жити. Цим і користуються більш заможні управителі.

Втративши надію знайти більш-менш підходящу роботу,вся родина лишає рідну місцину і їде до Каліфорнії.

Це моє перше знайомство з автором,хоч я і чула про нього дуже давно і дуже багато хорошого."Грона гніву" одна з найвідоміших книг автора,за яку він отримав Пулітцерівську премію.

Стейнбек геній свого часу. Він пише душе гарно і навіть цілі розділи опису природи/машини/дороги читаються приємно,і ти повністю поринаєш в атмосферу тієї місцевості.

Персонажі "Грона гніву" дуже живі. У них правдиві переживання за те що коїться навколо. І нормальна реакція на несправедливість.

Всі люди котрих вони зустрічали по дорозі до "кращого життя" відображали суспільство в цілому. І головна ціль сім'ї Джоад,попри всі невдачі-зберегти сім'ю.

Книга дуже тягуча,динаміки тут чекати не варто. Але всі описи,образи,роздуми,вони є інформативні. Соціальні реалії того часу описані достеменно і болюче.показано ідеально боротьбу класів яка,нажаль,існує до тепер.

Окрема увага відносинам у сім'ї. Особливо між матір'ю і сином. Це щось інше ніж звичне нам. Та для мене було прекрасним.

Багато скла. Я наївно думала що ось ось і станеться диво...

До класики я відношуся дуже обережно,адже звичайно вона мені не заходить,тим паче така "тягуча.Та ця книга,один з винятків від якого я просто не могла відірватися.

Залишились тільки гарні враження від цієї щемкої історії.

Джон Стейнбек - один з моїх улюблених авторів. Його книги пробирають до мурашок. Біль, який переживають персонажі, не може залишити читача байдужим.

«Про мишей і людей» - маленька оповідь про двох чоловіків, які шукають роботу в часи Великої депресії.
Джордж та Ленні тяжко працюють заради заповітної мрії - власного маленького будиночку, де вони зможуть спокійно жити.
Але повсякчас вони мають негаразди через Ленні. Він сильний фізично, але має певні проблеми у розвитку. Ленні не здатен контролювати емоції та фізичну силу, через що може ненавмисно зашкодити іншій людині.

На фоні історії про Джорджа і Ленні проминають і інші персонажі, і загальна картина Великої депресії. Чоловіки, які втратили свої статки, змушені тяжко гарувати за копійки. Колись щасливі, зараз їх очі погасли і вони посміються над мрією головних героїв про власний будинок, адже для інших вже давно головна ціль просто вижити.

Історія хоч і маленька, але тяжка емоційно. Доля не змилостивилась над Джорджем і Ленні і в кінці книги на них чекає тяжке випробування.

Раджу прочитати книгу тим, хто хоче познайомитись з стилем Стейнбека або трохи в художній формі дізнатись про часи Великої депресії в США.

Гнів дозріває в людських душах гронами. Вони наливаються відчаєм і болем людей, котрих відірвали від своєї землі та змусили шукати мрію в чужих землях.
⠀
Героям цієї книги не треба багато: стабільна робота, клаптик землі. Їхні потреби — базові. Їхні мрії — досяжні, але тільки не в Америці тридцятих років, коли країною прокотилась аграрна криза.

У центрі уваги епічної історії — родина, 13 осіб, котрих змусили покинути дім. Вони пакують все своє добро — якщо це можна так назвати — і вирушають в далеку мандрівку, туди, де "є робота для кожного".
⠀
Та не все так оптимістично. Бо таких родин — тисячі. І всі шукають кращої долі.
⠀
На 600-а сторінках розгортається епічне полотно соціального та економічного життя Америки. Є деякий пропагандистський пласт — то тут то там виринають соціалістичні "червоні" ідеї. Соціальне ж тло автор вимальовує у вставках, котрі відгалужуються від основного сюжету і зображають живо, яскраво та реалістично і погляди автора, і побутові епізоди.
⠀
У романі відсутня динаміка, але мені здається, високу цінність він здобув не за розвиток подій, а за достовірність та епічність написаного. Прописати детально та об'ємно всіх персонажів автору не вдалося, але вдалося дещо більше: передати смак і біль епохи, заразити гострим відчуттям несправедливості. Коли читаєш, з чим стикається родина Джоудів дорогою до омріяної землі, відчуваєш разом з ними і спрагу, і біль, і голод, і гнів.
⠀
Відчуваєш шкірою крізь текст ту засуху, приреченість, страх.

Заплющіть очі і уявіть: у вас є тільки авто. У ньому — тарілки, кілька матраців, намет. І ніде в світі немає куточка, що дарує відчуття безпеки. Як перекотиполе — кочуєте з місця на місце, щоразу сподіваючись, що ось тут, точно, буде робота.
Хоча б якась.
Хоча б за їжу.
Щоб нагодувати босих дітей.
⠀
Мій другий роман у Стейнбека і він остаточно заволодів моїм серцем.
Це сильна книга.
Це глибока книга.
Це беззаперечна класика.

Деякі книги я обираю за відгуками, деякі інтуїтивно, деякі за рекомендаціями, деякі за обкладинкою, деякі за анотацією, але є й такі, які я беру для прочитання навіть не знаючи про що вони. Наприклад такі, що отримали якусь престижну літературну премію, як от #нобелівська_премія чи #КнижкаЯкуЗабороняли - бо цікавість моє все. А ще із задоволенням читаю книги із #список_рорі_гілмор, серіальної дівчини, яка читала багато цікавих книжок. Дана книга потрапила одразу в 3 пункти.

📎📎🖇 Два чоловіки разом вирушають на пошуки роботи на фермі. Один із них, Ленні, досить сильний, але має певну розумову відсталість, через що у критичні моменти не завжди вміє контролювати себе. Інший, Джордж, - його супроводжує, опікає. Я все намагалася зрозуміти, що ж об'єднує цих чоловіків - родинний зв'язок, вигода, статеві стосунки??? А виявилося - мрія! Їхні мрії озвучені вголос були найприємнішим моментом у всій повісті, такі затишні, такі справжні. Цим двом для щастя потрібно просто не бути самотнім, мати змогу мріяти разом...

🖇📎📎 Так і не зрозуміла, чому книгу забороняли. Виявляється, "через буцімто образливу лексику". Оригінал не читала, а в даному перекладі нічого такого нема...

📎📎📎 Сумна, але дуже людяна історія...

🍇🍇🍇 Ще коли я читала "Про людей і мишей" Стейнбека, мені неодноразово радили його "Грона гніву".
Це історія виживання однієї великої родини, яка розповідається на фоні сотень тисяч подібних історій селян-фермерів у часи великої депресії в США.

🍇🍇🍇 Родина Джоудів внаслідок індустріалізації, посухи та ряду аграрних реформ змушена покинути своє місце проживання в Оклахомі та вирушити через усю країну до Каліфорнії у пошуках роботи, нового життя і житла. Це роман про виживання на межі можливого, про складний шлях, який не кожному під силу, про намагання зберегти вкупі родину, попри постійні втрати її членів. Це також розповідь про силу жінки-матері-берегині, яка не здається, коли вже всі чоловіки опустили руки, не тому, що так хоче, а тому, що інакше просто не може...

🍇🍇🍇 Через весь роман червоною ниткою тягнуться "грона гніву". Автор неодноразово показує як ще в дорозі зароджуються ці незвичайні плоди, а достигають і наливаються соком уже під палючим сонцем Каліфорнії. Я весь час чекала, що ж буде, коли ці плоди визріють, який дадуть урожай? Якими бунтами, протестами чи заколотами вибухнуть? Втім, автор залишив це питання без відповіді, натомість здивувавши читачів Великим вчинком маленької Людини.

🍇🍇🍇 Не люблю відкритих фіналів, тому завершення книги мене трохи розчарувало, все-таки прочитавши 600+ сторінок геніального твору, я очікувала отримати відповіді на поставлені питання.

#улюблені_цитати:
📌 Спочатку здається, що нам під силу й тисячу життів прожити, але потім виявляється, що життя лиш одне.

📌 Ми любили б трактор, як любили б землю, якби вона була нашою. Але цей трактор робить дві речі - він розорює землю і виорює нас із землі. Невелика різниця між трактором і танком. Обидва женуть людей, залякують, завдають їм болю.

📌 Коли більшість людей у голоді та холоді - вони забирають те, що їм треба, силою. І маленький промовистий факт, який волає крізь усю історію: якщо застосувати репресії - вони тільки зміцнять і ще сильніше згуртують репресованих.

📌 У людських душах достигають соком грона гніву і важчають, важчають, щоб зродити врожай.

Дуже коротка історія, в якій про все життя. Джордж та Ленні - друзі, які разом працюють на чужих господарствах. У чоловіків є мрія, але потрібні гроші. Ленні вміє добре працювати, але йому слід мовчати, бо хлопець дивакувати, та має неймовірну силу.

Це важка історія про вибір, коли здається, що іншого рішення бути не може. Сумно, страшно, але, на жаль, дуже трагічно.

Чому я не прочитала цього раніше? - перша думка після того, як була перегорнута остання сторінка.
Маленька книжечка, яка без пафосу та банальності розбила моє серце.

Трагічна історія про двох друзів, які під час Великої депресії в Америці стають найманими робітниками на ранчо. Один із них розумний та кмітливий, інший силач з розумовими відхиленнями, який більш за все любить гладити маленьких звіряток.

Джордж та Ленні мають спільну мрію, яка підтримує їхню віру у життя та оптимізм. На зароблені кошти вони хочуть придбати маленький будиночок, де зможуть ні від кого не залежати, вирощувати городину та кроликів.

Джорджу надзвичайно важко з недолугим другом, але й кинути його він не може. Один невірний вчинок здатен розбити всі плани, як кришталеву вазу.
...«Такі хлопці, як ми, що працюють у різних хазяйствах, – це найсамотніші люди на світі. У них немає родини. У них немає свого кутка. Вони приходять на ферму, заробляють сякий-такий гріш, потім ідуть до міста, тринькають зароблене і потім їм не залишається нічого, тільки знову гарувати вже на іншій фермі. Більше їм надіятися немає на що»...
Розповідь базується на власному досвіді автора, який у 20-х роках також працював у сільському господарстві. Певно тому, настільки чітко змальовано оте почуття безвиході та приреченості.

Історія про дружбу, нереалізовані мрії, провину, співчуття та важкість вибору.
В кінці вам потрібно буде самостійно поставити кому у реченні "казнить нельзя помиловать".
Не полінуйтесь, проведіть кілька годин з цією книгою, щоб відчути великий талант та геніальність, яку дехто не може вмістити в багатотомники. 📚 Асоціації, які виринали : Зелена миля та Вбити пересмішника (а їх я обожнюю).

📚"Про мишей і людей" згадує Кінг у "11.22.63", там головний герой ставить виставу за твором.
Тепер хочеться відразу засісти за "Грона гніву" Стейнбека...

Охарактеризувала так - нажаль, сподобалось. Історія хоча коротка, але чуттєва і щира, має мораль, рекомендую.