Джон Стейнбек

«Грона гніву» — це один із найпотужніших романів американської літератури ХХ століття, в якому Джон Стейнбек з безжальною чесністю, але й з глибоким співчуттям, зображує людське страждання, боротьбу за гідність і силу спільноти у найгірші часи.

Розповідь про родину Джоудів, яка вирушає з висушеної Оклахоми до Каліфорнії в пошуках кращого життя, стає епопеєю вигнання і надії. Стейнбек майстерно поєднує інтимну сімейну драму з широкими соціальними полотнами, де прості люди постають як герої щоденного виживання.

Цей роман — молитва за справедливість, протест проти жорстокого капіталізму й байдужості, але також і гімн людській стійкості. Мова Стейнбека глибоко образна, проста, але влучна. Його символіка (особливо у фіналі роману) вражає і залишає емоційний шрам.

«Грона гніву» — це не просто класика: це голос усіх пригноблених, що не втрачають людяності навіть у найбільш безнадійні часи. Роман, який змінює світогляд і надовго залишається в серці.

«Про мишей і людей» Джона Стейнбека — ніжність серед жорстокості

«Про мишей і людей» — це невелика повість, що читається за вечір, але лишається в серці на все життя. Джон Стейнбек, класик американської літератури, у цій історії досяг тієї рідкісної рівноваги, коли простота форми відкриває глибину людської душі.

На перший погляд, це розповідь про двох сезонних робітників, Джорджа і Ленні, які мріють про власну ферму — місце, де буде спокій, кролики і свобода. Але за цією, здавалося б, простою фабулою ховається болюча притча про самотність, дружбу, недосконалість мрій і жорстокість світу.

Ленні — добрий велетень, розумово неповносправний, але щирий і лагідний, уособлення чистої дитячої наївності. Джордж — його друг, опікун, майже брат. Їхній зв’язок — центр емоційної сили твору, їхня дружба — як тиха обітниця доброти в бездушному світі Великої депресії.

Стейнбек пише лаконічно, точно, кожне слово на своєму місці. Усе в романі працює на створення атмосфери приреченості, де найменший промінь надії обертається трагедією. І водночас — це гімн людяності, бо, навіть у найтемніших куточках злиднів, жорстокості та байдужості, між людьми можуть виникати справжні почуття.

Фінал роману — один із найсильніших у світовій літературі. Він не лише змушує плакати — він змушує думати. Про моральний вибір. Про милосердя. Про крихкість мрій.

«Про мишей і людей» — це велика книга про маленьких людей, яких часто не помічає історія. Але саме завдяки таким історіям ми пам’ятаємо, що в кожному — навіть найзагубленішому — є щось, гідне поваги, жалю і любові.

"Про мишей і людей" — це глибока й зворушлива повість, яка зачіпає багато важливих тем, зокрема дружбу, мрії, самотність і несправедливість. Історія розповідає про двох працівників-мігрантів — Джорджа й Ленні, які блукають фермерськими угіддями Каліфорнії у пошуках заробітку. Їхня дружба особлива, бо Джордж, хоч і постійно скаржиться на свою відповідальність за Ленні, глибоко прив’язаний до нього, а Ленні, зі своїм розумом дитини, цілком залежить від Джорджа.

Особливо вражає те, як Стейнбек показує контрасти між мріями і реальністю. Всі персонажі у книзі, так чи інакше, прагнуть чогось більшого — власної ферми, кращого життя, свободи. Але їхні мрії завжди розбиваються об жорстоку дійсність. Особливо чутливо це проявляється в образі Ленні, який не здатен зрозуміти світ навколо себе, але щиро вірить у казки про щасливе життя.

Мова книги — проста й водночас багата на символіку. Стейнбек майстерно передає атмосферу важкого життя робітників, не вдаючись до зайвої патетики. Персонажі спілкуються живою, грубуватою мовою, що робить їх справжніми й близькими читачеві.

Фінал книги залишає відчуття болю і безнадії, але водночас дає змогу глибше осмислити природу людяності, жертовності та мрій, які ми всі в собі носимо. Це класичний твір, який варто прочитати, щоб відчути силу справжньої літератури, що торкається душі.

Вам точно сподобається прочитати цю книгу, якщо любите емоційні та філософські твори, які ставлять більше запитань, ніж дають відповідей.

Моя перша книга прочитана у Стейнбека 🐒

І мені вона сподобалася) Це виявилося зовсім не те, що я собі уявляла)
Історія розповідає про двох людей, які йдуть працювати на ранчо в Каліфорнії. Вони мають мрію: мати свій клаптик землі, щоб господарювати на ньому і "споживати ситість землі", вирощувати кроликів, свою худобу, мати безтурботне життя👨‍🌾

В книзі два центральні персонажі це — Ленні (розумово відсталий, кремезний та сильний чоловік, який часто не розраховує цю силу, на вид скидається на ведмедя, але має добре серце, він справжня дитина, любить тварин, гладити приємні речі, мріє про кроликів та вірить у світле майбутнє) та Джордж (повна його протилежність, малий і швидкий, він допомагає та дбає про Ленні, але при тому використовує його в своїх цілях).

Це сумна розповідь про бажання знайти свій прихисток, тиху гавань, про людську самотність, дружбу, людей та мрії, яким не завжди судилося бути втіленими у життя...💔


🐭🐀「— Розкажи мені, як раніше.
— Що розказати?
— Про інших і про нас.
— Люди такі, як ми, не заводять сімї, — промовив Джордж. — Трохи зароблять, а потім усе прогуляють. Не мають нікого на світі, ніхто про них не подбає...
— Але ми не такі, — щасливо скрикнув Ленні. — Тепер розкажи про нас.
Джордж трохи помовчав.
— Але ми не такі, — промовив він.
— Бо...
— Бо я маю тебе і...
— І я маю тебе. Маємо один одного і дбаємо один про одного, — тріумфально скрикнув Ленні.]👨‍🌾🐕

Невелика повість написана простою мовою.

Це моє перше знайомство зі Стейнбеком. Не можу сказати. що дуже вдала: але може це просто не мій автор. Не мій улюблений стиль написання.

Люблю, коли автор докладно розкриває героїв, коли ми знаємо причини всіх їхніх вчинків, їхню передісторію. У повісті "Про мишей і людей" надто багато дається пунктиром і занадто багато питань залишається.

Наприклад: Хто така тітка Клара? Чи реально вона була тіткою комусь із героїв? Ким є герої один одному? Чому Джордж тягне Ленні на собі по життю, незважаючи на всі неприємності? Чи тільки причиною того доброта чи самотність чи ще є корисливий мотив?

Дуже важка, але всім зрозуміла історія про життя простих людей США за часів Великої депресії.

Як я прочитала після, «оповідання «Про мишей і людей» є відображенням спогадів Стейнбека, його досвіду знайомства та спілкування з бідняками, які опинилися без роботи і без дому, які шукають собі хоч якусь їжу та заробіток.

Вся розповідь просочена розчаруванням, відсутністю надії на краще майбутнє, а кульмінація твору лише підсумовує та підводить до логічного кінця весь накопичений біль.

Занапащені долі і не здійснені мрії - ось про що час Великої депресії та сенс повісті «Про мишей і людей»

Друга спроба потоваришувати з творчістю Джона Стейнбека зазнала невдачі.
Здається, що цей роман створено, щоб страждати разом із героями, жахатися нелегкої долі американських переселенців і плакати від безсилої злості дивлячись на їхнє життя. Але ж ні.
Для мене він пройшов майже без емоцій. Я говорю "майже" тому, що мене дуже злили ліричні відступи у яких автор описував або чи ситуацію в Америці загалом, або щось дуже абстрактне. Я, наприклад, так і не усвідомила важливість глави про
черепаху.
Якщо ж автор на прикладі однієї сім'ї хотів показати всі жахи часів Великої Депресії, то він явно вибрав не ту родину. Адже Джоудів можна назвати щасливчиками, які на тлі загального голоду практично щодня їдять м'ясо, швидко знаходять роботу, займають останні місця придатні для життя і т.д. Особисто мене їхня доля не хвилювала і дочитувала книгу я лише тому, що хотіла знати
коли закінчаться страждання людей. Але це мені розповіла Вікіпедія. Фінал же книги поставив мене у глухий кут, поки я не дізналася що у нього є біблійне
значення.
Але є книжки і плюс. Мені подобається як пише автор: просто, але гарно. Читати "Грони гніву" було легко, незважаючи на складність теми та обсяг. І хоча зміст книги мене не захопив, але Стейнбека я раджу всім, хто любить красиву та плавну прозу.

Том Джоад повертається додому,після того як відбув покарання за гратами за вбивство,і виходить достроково. Сімейне ранчо,за чотири роки його ув'язнення, виявилося розореним і знаходилося в закинутості і недбалості. І це все через відсутність дощів і постійні вітри які вкривають пилом весь урожай і людям нема за що жити. Цим і користуються більш заможні управителі.

Втративши надію знайти більш-менш підходящу роботу,вся родина лишає рідну місцину і їде до Каліфорнії.

Це моє перше знайомство з автором,хоч я і чула про нього дуже давно і дуже багато хорошого."Грона гніву" одна з найвідоміших книг автора,за яку він отримав Пулітцерівську премію.

Стейнбек геній свого часу. Він пише душе гарно і навіть цілі розділи опису природи/машини/дороги читаються приємно,і ти повністю поринаєш в атмосферу тієї місцевості.

Персонажі "Грона гніву" дуже живі. У них правдиві переживання за те що коїться навколо. І нормальна реакція на несправедливість.

Всі люди котрих вони зустрічали по дорозі до "кращого життя" відображали суспільство в цілому. І головна ціль сім'ї Джоад,попри всі невдачі-зберегти сім'ю.

Книга дуже тягуча,динаміки тут чекати не варто. Але всі описи,образи,роздуми,вони є інформативні. Соціальні реалії того часу описані достеменно і болюче.показано ідеально боротьбу класів яка,нажаль,існує до тепер.

Окрема увага відносинам у сім'ї. Особливо між матір'ю і сином. Це щось інше ніж звичне нам. Та для мене було прекрасним.

Багато скла. Я наївно думала що ось ось і станеться диво...

До класики я відношуся дуже обережно,адже звичайно вона мені не заходить,тим паче така "тягуча.Та ця книга,один з винятків від якого я просто не могла відірватися.

Залишились тільки гарні враження від цієї щемкої історії.

Джон Стейнбек - один з моїх улюблених авторів. Його книги пробирають до мурашок. Біль, який переживають персонажі, не може залишити читача байдужим.

«Про мишей і людей» - маленька оповідь про двох чоловіків, які шукають роботу в часи Великої депресії.
Джордж та Ленні тяжко працюють заради заповітної мрії - власного маленького будиночку, де вони зможуть спокійно жити.
Але повсякчас вони мають негаразди через Ленні. Він сильний фізично, але має певні проблеми у розвитку. Ленні не здатен контролювати емоції та фізичну силу, через що може ненавмисно зашкодити іншій людині.

На фоні історії про Джорджа і Ленні проминають і інші персонажі, і загальна картина Великої депресії. Чоловіки, які втратили свої статки, змушені тяжко гарувати за копійки. Колись щасливі, зараз їх очі погасли і вони посміються над мрією головних героїв про власний будинок, адже для інших вже давно головна ціль просто вижити.

Історія хоч і маленька, але тяжка емоційно. Доля не змилостивилась над Джорджем і Ленні і в кінці книги на них чекає тяжке випробування.

Раджу прочитати книгу тим, хто хоче познайомитись з стилем Стейнбека або трохи в художній формі дізнатись про часи Великої депресії в США.

Гнів дозріває в людських душах гронами. Вони наливаються відчаєм і болем людей, котрих відірвали від своєї землі та змусили шукати мрію в чужих землях.
⠀
Героям цієї книги не треба багато: стабільна робота, клаптик землі. Їхні потреби — базові. Їхні мрії — досяжні, але тільки не в Америці тридцятих років, коли країною прокотилась аграрна криза.

У центрі уваги епічної історії — родина, 13 осіб, котрих змусили покинути дім. Вони пакують все своє добро — якщо це можна так назвати — і вирушають в далеку мандрівку, туди, де "є робота для кожного".
⠀
Та не все так оптимістично. Бо таких родин — тисячі. І всі шукають кращої долі.
⠀
На 600-а сторінках розгортається епічне полотно соціального та економічного життя Америки. Є деякий пропагандистський пласт — то тут то там виринають соціалістичні "червоні" ідеї. Соціальне ж тло автор вимальовує у вставках, котрі відгалужуються від основного сюжету і зображають живо, яскраво та реалістично і погляди автора, і побутові епізоди.
⠀
У романі відсутня динаміка, але мені здається, високу цінність він здобув не за розвиток подій, а за достовірність та епічність написаного. Прописати детально та об'ємно всіх персонажів автору не вдалося, але вдалося дещо більше: передати смак і біль епохи, заразити гострим відчуттям несправедливості. Коли читаєш, з чим стикається родина Джоудів дорогою до омріяної землі, відчуваєш разом з ними і спрагу, і біль, і голод, і гнів.
⠀
Відчуваєш шкірою крізь текст ту засуху, приреченість, страх.

Заплющіть очі і уявіть: у вас є тільки авто. У ньому — тарілки, кілька матраців, намет. І ніде в світі немає куточка, що дарує відчуття безпеки. Як перекотиполе — кочуєте з місця на місце, щоразу сподіваючись, що ось тут, точно, буде робота.
Хоча б якась.
Хоча б за їжу.
Щоб нагодувати босих дітей.
⠀
Мій другий роман у Стейнбека і він остаточно заволодів моїм серцем.
Це сильна книга.
Це глибока книга.
Це беззаперечна класика.

Деякі книги я обираю за відгуками, деякі інтуїтивно, деякі за рекомендаціями, деякі за обкладинкою, деякі за анотацією, але є й такі, які я беру для прочитання навіть не знаючи про що вони. Наприклад такі, що отримали якусь престижну літературну премію, як от #нобелівська_премія чи #КнижкаЯкуЗабороняли - бо цікавість моє все. А ще із задоволенням читаю книги із #список_рорі_гілмор, серіальної дівчини, яка читала багато цікавих книжок. Дана книга потрапила одразу в 3 пункти.

📎📎🖇 Два чоловіки разом вирушають на пошуки роботи на фермі. Один із них, Ленні, досить сильний, але має певну розумову відсталість, через що у критичні моменти не завжди вміє контролювати себе. Інший, Джордж, - його супроводжує, опікає. Я все намагалася зрозуміти, що ж об'єднує цих чоловіків - родинний зв'язок, вигода, статеві стосунки??? А виявилося - мрія! Їхні мрії озвучені вголос були найприємнішим моментом у всій повісті, такі затишні, такі справжні. Цим двом для щастя потрібно просто не бути самотнім, мати змогу мріяти разом...

🖇📎📎 Так і не зрозуміла, чому книгу забороняли. Виявляється, "через буцімто образливу лексику". Оригінал не читала, а в даному перекладі нічого такого нема...

📎📎📎 Сумна, але дуже людяна історія...

🍇🍇🍇 Ще коли я читала "Про людей і мишей" Стейнбека, мені неодноразово радили його "Грона гніву".
Це історія виживання однієї великої родини, яка розповідається на фоні сотень тисяч подібних історій селян-фермерів у часи великої депресії в США.

🍇🍇🍇 Родина Джоудів внаслідок індустріалізації, посухи та ряду аграрних реформ змушена покинути своє місце проживання в Оклахомі та вирушити через усю країну до Каліфорнії у пошуках роботи, нового життя і житла. Це роман про виживання на межі можливого, про складний шлях, який не кожному під силу, про намагання зберегти вкупі родину, попри постійні втрати її членів. Це також розповідь про силу жінки-матері-берегині, яка не здається, коли вже всі чоловіки опустили руки, не тому, що так хоче, а тому, що інакше просто не може...

🍇🍇🍇 Через весь роман червоною ниткою тягнуться "грона гніву". Автор неодноразово показує як ще в дорозі зароджуються ці незвичайні плоди, а достигають і наливаються соком уже під палючим сонцем Каліфорнії. Я весь час чекала, що ж буде, коли ці плоди визріють, який дадуть урожай? Якими бунтами, протестами чи заколотами вибухнуть? Втім, автор залишив це питання без відповіді, натомість здивувавши читачів Великим вчинком маленької Людини.

🍇🍇🍇 Не люблю відкритих фіналів, тому завершення книги мене трохи розчарувало, все-таки прочитавши 600+ сторінок геніального твору, я очікувала отримати відповіді на поставлені питання.

#улюблені_цитати:
📌 Спочатку здається, що нам під силу й тисячу життів прожити, але потім виявляється, що життя лиш одне.

📌 Ми любили б трактор, як любили б землю, якби вона була нашою. Але цей трактор робить дві речі - він розорює землю і виорює нас із землі. Невелика різниця між трактором і танком. Обидва женуть людей, залякують, завдають їм болю.

📌 Коли більшість людей у голоді та холоді - вони забирають те, що їм треба, силою. І маленький промовистий факт, який волає крізь усю історію: якщо застосувати репресії - вони тільки зміцнять і ще сильніше згуртують репресованих.

📌 У людських душах достигають соком грона гніву і важчають, важчають, щоб зродити врожай.