В даному виданні (дуже красивому, до речі!) три твори видатної української письменниці. Кожен текст цінний та актуальний, але найбільше мене вразила "Царівна".
Чи зустрічали ви в українській літературі настільки потужного, глибинного, виписаного у всіх проявах світла і тіні персонажа, як головна героїня повісті Наталя Верковичівна?
Ця історія про надзвичайну жінку, що "відважилася уживати свої крила".
Більша частина оповіді - своєрідний щоденник дівчини-сироти Наталки. Вона народилася на Буковині і після смерті бабусі деякий час змушена проживати у родині свого вуйка - професора Івановича. Дівчинка, незважаючи на образи і відверту неприязнь у родині дядька, виростає мрійлива, волелюбна і принципова. Вона - неординарна особистість, що шукає в першу чергу своє покликання, а не чоловіка, щоб зручно прилаштуватися у житті, як більшість її ровесниць. Наталка прагне самостійно заробляти, мріє знайти себе, писати книги українською і цим служити Україні: "Мені таку свободу, щоби бути собі ціллю! Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола: збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячних красках!".
Як і сама авторка, її героїня випередила свій час. Переосмислення ролі жінки, її вибору, її місця у світі - ось головна думка твору.
Наталці не бракує кавалерів. І в тексті представлені два різні типи чоловічих образів: авантюрист і базікало Василь Орядин та більш цільна натура, але одвічний мандрівник Іван Марко. Не берусь судити, хто з них викличе більшу симпатію у читача, адже обидва блякнуть поряд з цілеспрямованою та сильною героїнею. Ах, Ольга Кобилянська ламає усталений канон: Наталка переросла своїх шанувальників. Дивує, з якою аристократичною гідністю та самоповагою вона шукає вихід зі свого скрутного становища!
"Царівна" Кобилянської - це вже не часто повторюваний для української класики сільський сюжет, це абсолютно повноцінна міська історія, адже більша частина твору відбувається у Чернівцях.
Книга викликає і усмішку, і сльози, змушує погоджуватися або сперечатися з героями. Повість Кобилянської представляє нам абсолютно нову героїню, якої до того фактично не було в українській класичній традиції, - це сучасна, досконала і переконлива особистість Жінки нового часу, патріотки, берегині, яка викликає щирий захват. Одне слово - Царівна!
Спочатку здається, що сюжет «Меланхолійного вальсу» дуже схожий на «Три долі» Марко Вовчок, але «Меланхолійний вальс» уже урбаністичний, дівчата дбають про карʼєру, творчу самореалізацію й матеріальну незалежність. Це історія і про справжню жіночу дружбу. Мені дуже подобається як за допомогою таких різних образів дівчат Ольга Кобилянська демонструє нам різні образи «нової жінки».
Оповідачка Марта навчається, самотужки заробляє на життя — викладає англійську, планує стати вчителькою, готується до іспиту. Марта закохується у свого університетського викладача і з ним знаходить своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, вона стала дружиною та матірʼю.
Ганна — емоційна, нестримна, естетка, заробляє на життя малярством (художниця). Дівчина мріє розвиватися, працює над картиною, яку планує продати, щоб поїхати до Італії. Вона дуже цілеспрямована, віддається мистецтву повністю і таки досягає своєї цілі. З Італії Ганна повертається з дитиною, але без чоловіка. При цьому вона не почувається жертвою, а бере на себе відповідальність за долю дитини.
Софія здалася сусідкам мовчазною та смутною, розповіла їм про батькову смерть та фінансову залежність від дядька. Потім ще й новим сусідом виявився колишнім коханим Софії, який покинув її та одружився з дівчиною з багатої родини. Дівчина творчо обдарована, займається музикою, саме вона грає той «меланхолійний вальс» Шопена. Смерть матері та відмова дядька оплатити навчання в консерваторії остаточно забирають у Софії надію на майбутнє. А коли ще й виникає загроза втратити фортепʼяно дівчина не витримує та помирає від серцевого нападу.
Ну і, звісно ж, тема музики та мистецтва у новелі це щось 🤌
Повість «Царівна» називають піком творчості Ольги Кобилянської, сучасні літературознавці розміщують цей твір на 1 місці в своїх рейтингах! Це багатий на сенси текст, який захопив Лесю Українку тонким психологізмом і роздратував Івана Франка надміром «чулості».
Тут, мабуть, мені все ж ближчий Франко, бо для мене було забагато чуттєвості, екзистенційних переживань, хвилювань головної героїні. А більшість романтичних ситуацій вирішилась би простими відвертими розмовами.
Хоча спочатку здається, що це переказ звичайної історії «Попелюшки» з мачухою, сестрами, принцом, але це повість про емансиповану жінку, що пише, мріє про літературну кар’єру та бореться за свої права. Перший текст в українській літературі про письменництво.
У «Царівні» йдеться, зокрема, про психологічну мотивацію до письма. Як воно, коли обставини зовсім не сприяють? Нема творчого середовища, немає підтримки, навпаки, люди довкола не розуміють, навіщо всі ці старання, головне для жінки — вдало вийти заміж.
Хоч я не можу сказати, що я в захваті від повісті, але я дуже рада, що прочитала цей твір, бо це класика і тепер я в темі.
Також я розумію, що для 1895 року це були дуже прогресивні ідеї: жінка, яка не ставить собі за мету вийти заміж та народжувати дітей, а має свої мрії та амбіції чи ще краще поєднує це.
Також додаю цю книгу в скарбничку відповідей на закиди «українська література тільки про село і страждання селян».
