Ольга Кобилянська

"Царівна" О. Кобилянська
Покладала на цю історію великі сподівання і в дечому вони справдилися, але загалом я знову не змогла "подружитися" з авторкою.
Розпочну з позитивного. З відгуків було зрозуміло, що це дуже феміністична історія, в ній прогресивна героїня і з цим я згодна.
Наталя - сирота, яке живе у свого вуйка і життя у неї доволі складне, бо стосунки з родичами непрості. Гарно було б дівчині вийти заміж і невдовзі знайшовся той, хто хоче з нею оженитися. Але біда в тому, що сама дівчина закохана в іншого та й, якщо добре подумати, заміж вона взагалі не хоче, адже є у неї мрія - писати.
Ця частина історії мені прийшлася до душі, адже деякі думки героїні були цікавими і відчутно випереджали свій час. Але...
Звісно є але. І це те, що не все в Наталці мені до душі, бо інколи її думки були незрозумілі. То про смерть думає, то про писання, то кого ж вона любить: оцьо чи іншого, чи взагалі нікого їй не треба🥴 не люблю оці гойдалки.
Ну і знову у мене були складності з розумінням тексту, бо як не крути, а мова авторки не легка. Інколи речення треба було прочитати двічі, щоб зрозуміти що там говориться. А ще мене спантеличив той прийом, що книга розпочинається як щоденник Наталки, який потім обривається і далі йде абсолютно така ж за стилем оповідь. Нащо був той щоденник не зрозуміло🤨.
Ось такі не надто позитивні враження. Навіть не знаю чи буду читати ще щось у авторки, бо два твори пройшли повз мої емоції

В даному виданні (дуже красивому, до речі!) три твори видатної української письменниці. Кожен текст цінний та актуальний, але найбільше мене вразила "Царівна".

Чи зустрічали ви в українській літературі настільки потужного, глибинного, виписаного у всіх проявах світла і тіні персонажа, як головна героїня повісті Наталя Верковичівна? 
Ця історія про надзвичайну жінку, що "відважилася уживати свої крила".

Більша частина оповіді - своєрідний щоденник дівчини-сироти Наталки. Вона народилася на Буковині і після смерті бабусі деякий час змушена проживати у родині свого вуйка - професора Івановича. Дівчинка, незважаючи на образи і відверту неприязнь у родині дядька, виростає мрійлива, волелюбна і принципова. Вона - неординарна особистість, що шукає в першу чергу своє покликання, а не чоловіка, щоб зручно прилаштуватися у житті, як більшість її ровесниць. Наталка прагне самостійно заробляти, мріє знайти себе, писати книги українською і цим служити Україні: "Мені таку свободу, щоби бути собі ціллю! Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола: збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячних красках!".
Як і сама авторка, її героїня випередила свій час. Переосмислення ролі жінки, її вибору, її місця у світі - ось головна думка твору.

Наталці не бракує кавалерів. І в тексті представлені два різні типи чоловічих образів: авантюрист і базікало Василь Орядин та більш цільна натура, але одвічний мандрівник Іван Марко. Не берусь судити, хто з них викличе більшу симпатію у читача, адже обидва блякнуть поряд з цілеспрямованою та сильною героїнею. Ах, Ольга Кобилянська ламає усталений канон: Наталка переросла своїх шанувальників. Дивує, з якою аристократичною гідністю та самоповагою вона шукає вихід зі свого скрутного становища!

"Царівна" Кобилянської - це вже не часто повторюваний для української класики сільський сюжет, це абсолютно повноцінна міська історія, адже більша частина твору відбувається у Чернівцях.

Книга викликає і усмішку, і сльози, змушує погоджуватися або сперечатися з героями. Повість Кобилянської представляє нам абсолютно нову героїню, якої до того фактично не було в українській класичній традиції, - це сучасна, досконала і переконлива особистість Жінки нового часу, патріотки, берегині, яка викликає щирий захват. Одне слово - Царівна!

Спочатку здається, що сюжет «Меланхолійного вальсу» дуже схожий на «Три долі» Марко Вовчок, але «Меланхолійний вальс» уже урбаністичний, дівчата дбають про карʼєру, творчу самореалізацію й матеріальну незалежність. Це історія і про справжню жіночу дружбу. Мені дуже подобається як за допомогою таких різних образів дівчат Ольга Кобилянська демонструє нам різні образи «нової жінки».

Оповідачка Марта навчається, самотужки заробляє на життя — викладає англійську, планує стати вчителькою, готується до іспиту. Марта закохується у свого університетського викладача і з ним знаходить своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, вона стала дружиною та матірʼю.

Ганна — емоційна, нестримна, естетка, заробляє на життя малярством (художниця). Дівчина мріє розвиватися, працює над картиною, яку планує продати, щоб поїхати до Італії. Вона дуже цілеспрямована, віддається мистецтву повністю і таки досягає своєї цілі. З Італії Ганна повертається з дитиною, але без чоловіка. При цьому вона не почувається жертвою, а бере на себе відповідальність за долю дитини.

Софія здалася сусідкам мовчазною та смутною, розповіла їм про батькову смерть та фінансову залежність від дядька. Потім ще й новим сусідом виявився колишнім коханим Софії, який покинув її та одружився з дівчиною з багатої родини. Дівчина творчо обдарована, займається музикою, саме вона грає той «меланхолійний вальс» Шопена. Смерть матері та відмова дядька оплатити навчання в консерваторії остаточно забирають у Софії надію на майбутнє. А коли ще й виникає загроза втратити фортепʼяно дівчина не витримує та помирає від серцевого нападу.

Ну і, звісно ж, тема музики та мистецтва у новелі це щось 🤌

Повість «Царівна» називають піком творчості Ольги Кобилянської, сучасні літературознавці розміщують цей твір на 1 місці в своїх рейтингах! Це багатий на сенси текст, який захопив Лесю Українку тонким психологізмом і роздратував Івана Франка надміром «чулості».

Тут, мабуть, мені все ж ближчий Франко, бо для мене було забагато чуттєвості, екзистенційних переживань, хвилювань головної героїні. А більшість романтичних ситуацій вирішилась би простими відвертими розмовами.

Хоча спочатку здається, що це переказ звичайної історії «Попелюшки» з мачухою, сестрами, принцом, але це повість про емансиповану жінку, що пише, мріє про літературну кар’єру та бореться за свої права. Перший текст в українській літературі про письменництво.

У «Царівні» йдеться, зокрема, про психологічну мотивацію до письма. Як воно, коли обставини зовсім не сприяють? Нема творчого середовища, немає підтримки, навпаки, люди довкола не розуміють, навіщо всі ці старання, головне для жінки — вдало вийти заміж.

Хоч я не можу сказати, що я в захваті від повісті, але я дуже рада, що прочитала цей твір, бо це класика і тепер я в темі.

Також я розумію, що для 1895 року це були дуже прогресивні ідеї: жінка, яка не ставить собі за мету вийти заміж та народжувати дітей, а має свої мрії та амбіції чи ще краще поєднує це.

Також додаю цю книгу в скарбничку відповідей на закиди «українська література тільки про село і страждання селян».

Я давно хотіла почитати щось із Кобилянської і ось цей день настав! Точніше це були довгі півтора місяці, протягом яких чи то я мучила книгу, чи вона мене. Читалося справді важко, наче й сюжет цікавий і нетиповий, і мова більш-менш зрозуміла, але як вже є.

Цей твір - типовий представник української класики, де повно страждань. Тут страждають усі, але найбільше головна героїня Наталка. Дівчинка рано залишилася сиротою, потім втратила бабусю, виховувалася в родині дядька, де постійно відчувала докори зі сторони тітки.

Це могла б бути гарна історія кохання, але ж як без страждань? То люблю, але не достойна, принесу себе в жертву. То не люблю, бо передумала. Хоча ні, на зло усім, заручуся з іншим. Ні, краще піду в компанйонки! Кличуть заміж - а дзуськи! Буду сама. Настраждалася, хочу любити і бути коханою знову. А щоб його, він не виправдав моїх сподівань. Хоча, стривайте, це не остаточно...

Повість, написана 1895 року, стала справжнім проривом феміністичної літератури. Наталка вміло переконує, що місце жінки не лише в замужестві, вона може бути щасливою і без мужа, адже має повне право на освіту, науку, літературу, власний заробіток, усякі заняття, які їй до душі. От тільки, чомусь головна героїня добиваючись цього всього не стає щасливішою... Хоча стривайте, був же ще фінал, такий швидкий і абсолютно не відповідаючий загальному настрою твору.

Не скажу, що я розчарувалася чи даремно витратила час на читання, але рада, що не читала "Царівну" у школі. Це точно не той твір, який варто включати у шкільну програму.

Я читала книгу і повірити чомусь не могла, що читаю Кобилянську. Вона, як правило, асоцюється зі шкільними хрестоматійними творами "Земля" або "Людина". Але тут перед читачем постає повноцінний надзвичайно широкоплановий роман. В центрі твору - історія однієї людини, чиє життя сповнене різноманітних мрій, планів, душевних порухів. На його життєвому шляху йому зустрічається безліч цікавих особистостей. Кожен образ в цьому романі - це втілення певних ідей. Чого варта лише галерея жіночих образів! Не обходиться Ольга Кобилянська в цьому тексті без своєї улюбленої теми - емансипації жінки, що заходить своє втілення у протиставленні жіночих образів, зокрема сестер Юліяна та Еви.

Я не знайшла тут позитивних чи негативних героїй, жоден з них не викликає певної однозначної оцінки. Читання роману - це як перегляд історії. Я дивилась, як жили люди в ті часи, як вони зустрічалися, захохувалися, мріяли, розлучалися, чим жили і як мислили. Відчувається, що ця книга належить до пізньої творчості Ольги Кобилянської, вона якось ближча вже до наступної епохи - початку 20 століття, хоча вивчення творчості письменниці програмово завжди зосереджено на здобутках кінця 19.
Цей роман не залишив в мене якихось надзвичайних вражень чи емоцій, я не можу виокремити з нього щось особливе чи незабутнє. Просто я поглянула на улюблену письменницю інакше, відкрила інший бік її творчості і насолодилась приємним читанням.

До речі, мова тексту принесла мені масу задоволення! Можливо, я не була б така захоплена, аби не мала в своєму покеті зручної функції навігації між примітками і словником, що дозволяє відразу знайти незрозуміле слово, але я просто обожнюю такий виклад літератури!

Я дуже люблю українську літерутуру, а саме ту, де розповідається про село. Добре, що такой літератури маємо достатньо. Багато хто скаже, що це стандартний український роман - трагедія-село-бідність-кохання, одній й ті ж проблеми. Але таким було життя! І кожний автор розкриває і подає нам своє бачення історії. Ольга Кобилянська підняла тему землі. І розкрила її дуже майстерно на прикладі життя однієї родини. Тут зустрічаємо цікаві сюжетні елементи - заборонене кохання, різномаїтість сімейних стосунків, браться любов, одвічна тема Каїна і Авеля, братовбивства. Коли-небудь я обов*язково ще раз перечитаю цей роман, мені до душа подібна література. Любителям української класики раджу твори Ольги Кобилянської читати беззаперечно!

Читаючи цю повість я ніби повернулася у шкільні роки. Не тому що підсвідомо готувалася до розбору характерів героїв, а тому, що історії притаманні ті риси які я так не любила у школі.⠀
Несправедливість, важка доля селян, таємне або заборонене кохання, заздрості та понівечені життя... Не це мене цікавило у 16 років🙄 Тільки з роками я зрозуміла, що тоді не мода була на такі книги, а життя було таке і про нього нам теж треба знати.⠀

Я довго читала цю книгу, бо відчувала що насувається біда і не хотіла бути її свідком. Але сюжету байдуже до моїх бажань і він зробив мені боляче.⠀
Та не все так просто. Авторка створила дуже контрастних головних героїв. На тлі одне одного вони виглядають або дуже позитивними, або дуже негативними і цей прийом мені не прийшовся до душі. Цікавіше було спостерігати за матір'ю братів або за другоряднимм героями, які видавалися більш реалістичними.⠀

Мені цікаво було познайомитись з творчістю О. Кобилянської, вона неперевершено пише про природу та про любов до землі, але щоб зрозуміти її героїв мені потрібна інша книга

Щиро вражають глибина та емоційність, з якими авторка досліджує зв'язок людини з рідною землею. А ще – реалістичні описи селянського життя і тонкий психологічний аналіз персонажів. Дуже сильна й прониклива розповідь про людські долі та соціальну несправедливість.

Дозвольте відрекомендувати вам Юліана Цезаревича! Сина військового годинникаря. Вихований у строгості, але добрий, амбітний і працелюбний парубок. Батько хоче, аби він вивчився на богослова й став "апостолом черні" (священником), але Юліана тягне до філології.
Кобилянська вдало втілює конфлікт між волею батьків та власним вибором, між традиціями та особистими амбіціями.

Єва Захарій – одна з найцікавіших персонажів у романі. Вона втілює в собі сили та амбіції сучасної, прогресивної жінки у часи, коли жінкам зазвичай призначалася роль більш пасивна та підпорядкована. Єва - донька сільського священика, але її характер та мрії виходять за межі традиційних очікувань суспільства. Вона намагається визначити своє місце у світі незалежно від статусу та соціального класу, в якому вона народилася.
Юліан і Єва - яскраві персонажі, які символізують протилежності ідеалів та цінностей. Єва, з одного боку, відображає боротьбу за свої права та власну самостійність, а з іншого - стикається зі зневагою та непорозумінням у суспільстві. Юліан, зі свого боку, показує внутрішню боротьбу між обов'язками та власними прагненнями.

Незважаючи на те, що роман інколи читався важко через діалектизми, його глибину та актуальність проблем, що порушуються, я оцінила. Також роман чудово передає дух часу і дозволяє заглибитися у життя Буковини того періоду.

В даній крихітці знаходиться 4 оповідання і одна повість. Я була знайома лише з оповіданням "Людина" яке читала в школі, воно не залишило в моїй пам'яті.

Цього ж разу це було прекрасне читання. Я насолоджувалася кожним рядком, фразою, всім. Кобилянська в данім оповіданні зачіпає стільки аспектів життя тогочасної жінки, і статевої нерівності. І це, в 80 сторінках, тут би вистачило на всі 800 сторінок. Це надзвичайно сучасний твір як на 1891 рік(рік написання твору).

Оповідання "Битва" вразила мене своєю майстерністю слова. Воно впевнено змило своїх конкурентів і посіло першість в моїх книжкових улюбленцях. Ніколи не могла подумати що в 20 сторінках твору можна висвітлити настільки непересічну тему.

Якщо коротко то дану книгу можна описати фразою з книги:
БУЛА ЗАНАДТО ОРИГІНАЛЬНА, ЗАМАЛО НИНІШНЯ І НЕ МАЛА В СОБІ НІЧОГО З "ПЛЕБЕЙСЬКОСТІ".

10 з 10

"Знала лише те одне, що не підкладе ніколи голови під колеса брудної потуги, котра своєю милостинею зневажає женщину і понижає. Що не піддасться тому, чому опиралася через ціле своє життя і перед чим утікала, мов перед чимось поганим".

В котре переконуюся в тому, що Ольга Кобилянська переросла свій час, і що вона однозначно мій автор. Хоч і писала дуже важкими конструкціями і через це так важко пробиратися сторінками її творів. І саме ці застарілі слова додавали якогось особливого шарму і глибини її творам.

"Царівна" описує життя молодої дівчини-сироти яка намагається стати літературкою, а не вдало вийти заміж. ( ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП. Що тут казати: відьма. Спалити її. Як це можливо щоб щастя жінки не зводилося до чоловіка, дітей і хатньої роботи. Точно відьма. 😜) Як героїню переслідувало нерозуміння суспільством її ідеалів, скільки болю і смутку воно їй принесло.
Бажання бути самодостатньою особистістю, вольовою, гордою, не бажання коритися обставинам, любити на своїх умовах. Як це обезцінювалося і отримувало спротив в тогочасного жіноцтва. Геніальний феміністичний твір (написаний 1895 року).

Закінчу теж словами авторки:
"-Буду жити, - думала вже сотий раз, - і йти тою самою дорогою, що досі. Це неможливо, щоб я не побідила, або щоб надімною панувало, що інше, як сама краса життя." І усміхнувшись перший раз по тім важкім німім бою якимсь розкішним усміхом, прошептала:
-Я ж царівна!..

Хіба ж не красиво.
100000000 з 10

Від початку року це моя четверта книга Кобилянської. От і зайшла ж вона мені. Хоч ця книга геть не схожа на попередні, теж мені сподобалася.
Звичайно, найбільше мені зайшли описи природи. Лише вона двома реченнями може перенести мене в Карпатський ліс змусити відчути подув вітру, вдихнути запах хвої, почути шелест дерев. Обожнюю її за це.

Цей романтичний чи швидше драматичний твір пронизаний любов'ю і зрадою, щирістю і зневагою. В цьому творі лихо так тісно танцює з щастям, що не можливо розібратися де є хто.

Класичний любовний трикутник з трагічним кінцем.
Хлопець який виводив мене з себе через роздуми про невинуватість він ж двох любить. А як любить то і голову можна паморочити - засранець багатостраждальний.
Голубоока, виводила тим, що замість того, щоб послати скотиняку куди подальше (після того як дізналася, що її зраджують) гладить по голівці і говорить, що нічого страшного не сталося, вона сама все вирішить. Ну, так з ким же не буває.

Чорноброва замість того, щоб жити далі занапастила себе і всіх кого любила. От нафіга...

9 з10
P. S. Чому не 10? Бо не було теми фемінізму в книзі.