Ольга Кобилянська

"Передовсім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках."

У квітні книжковий клуб "Вовчиці" читав та обговорював книгу Ольги Кобилянської "Царівна". До цього я читала лише "Меланхолійний вальс", але очікувала від авторки дуже багато, бо багато чула та читала про неї, про її надзвичайний вклад у нашу літературу. І усі мої очікування справдилися. Це шедеврально і геніально. На час написання це твір-маніфест за жіночі права, на підтримку прагнення жінок до навчання, до самореалізації, до участі у громадському житті.

Також твір неймовірно занурює у атмосферу тодішнього життя, показуючи типові ставлення та настрої у суспільстві. Для сучасного читача "Царівна" дає змогу зрозуміти, яким було становище жінки, проаналізувати, що ми маємо на зараз і зробити для себе висновок, адже в усій світовій літературі на першому плані останнє сторіччя саме такі твори, які закликають боротися за свої права, за власну гідність, особисту свободу, прагнути здобувати освіту та духовно розвиватися, там самим покращуючи суспільство своїм внеском та отримуючи сенс власного існування.

Найважливішим є те, що Наталка Верковичівна, подолавши стільки труднощів та випробувань, все ж здійснила свою мрію, стала успішною письменницею та щасливою дружиною, дружиною чоловіка, який щиро кохав, вірив у неї, підтримував у її прагненнях.

Книжка є дуже цікавою, якщо розглядати її зараз, коли після початку повномасштабного вторгнення багато людей, до того зросійчених, як і головна героїня твору, почали процес українізації. Неймовірно бачити як Кобилянська, яка сама походила з німецько-румуномовного світу, обрала собі українську ідентичність, плекає та захищає українську культуру у своїх творах. Зокрема це той випадок, де показується саме українське міщанство і як українська культура виходила за межі мазаних хат.

Феміністична історія самоствердження і свободи

Читала в рамках книжкового клубу Вовчиці

Думки:
→ Надихала жага Наталки до самоствердження та прагнення творити, попри тиск суспільства;

→ Зворушила її стійкість, віра в себе та небажання зрадити власним переконанням;

→ Особливо відгукнулася особиста лінія героїні — любов до бабусі, захоплення письменством, болючі стосунки;

→ Основна ідея — бути «царівною» не для когось, а передусім для себе самої;

→ Атмосфера книги передає тогочасне зневажливе ставлення до жінок і змушує задуматися, наскільки важливі були (і є) зміни;

→ Трохи складно читалося через особливості письма й мови, але це додає тексту автентичності;

→ Книга залишає після себе суміш гордості за шлях жінок і усвідомлення, скільки ще праці попереду.

Для тих, хто шукає сильні жіночі історії про самопізнання і цінує феміністичну класику

Оце так янг едалт, тюремний досвід на папері для підлітків. Дуже повільний, тягучий та похмурий текст. Як би це дивно не виглядало, але мені б хотілося, щоб авторка більше романтизувала тюрму, ми всю книгу там знаходимось, це ж фентезі, ну додай сюди чогось цікавого, привидів, наприклад, додай готичності тексту, зроби споруду більш гарною та незвичною. Ні, ми 500 сторінок проходимо тюремні будні. Випробування текст не зробили динамічнішим. Щось більш менш цікаве починається на останніх 50 сторінках, як би я цього не знала, я б кинула книгу, але тримало те, що буде щось несподіване. І таки було, від останнього речення в мене мурахи пішли по шкірі. Але далі читати не буду. Там ще й бонусний розділ є..який вже сил не було читати, і так було дуже нудно, який ще бонусний розділ.

Почала я збирати українську класику саме з цієї книги. Захоплююча, рада що почала саме з неї)

«Вальс меланхолійний» – це одна з найпроникливіших новел Ольги Кобилянської, яка зачіпає питання жіночої свободи, самореалізації та складного вибору між почуттями і прагненням до власної незалежності. Не можу не додати, що книга глибоко вразила мене ще у школі і стала улюбленим прочитаним шкільним твором.

У центрі сюжету – три жінки, кожна з яких по-своєму унікальна: Ганнуся – ніжна та вразлива, Софія – горда й незалежна, Марта – творча, пристрасна і мрійлива. Через їхні долі Кобилянська показує різні шляхи, якими могла піти жінка на межі XIX–XX століть. Меланхолійний вальс, який грає Марта, ніби пронизує всю новелу, передаючи її емоційний настрій – сум, надію, тугу за втраченими мріями. Авторка майстерно зображує внутрішні конфлікти героїнь: чи варто жінці жертвувати собою заради почуттів, чи вона має право на власну долю та розвиток? Кобилянська пише неймовірно гарно – кожен опис природи, емоцій, навіть найдрібніших деталей має свою поетичну мелодію.

«Вальс меланхолійний» – це історія про сильних жінок, які намагаються знайти себе у світі, що не завжди готовий прийняти їхні мрії.

Чудове видання класики. Самі твори добре підходять для ознайомлення з авторкою, бо хоч деякі з них є в шкільній програмі, але інші для когось будуть новими

Обожнюю українську класику. Це видання обовʼязково повинне красуватися на всіх книжкових поличках.

Шикарна, неперевершена, справжня мова авторки доторкнеться до струн будь-якої душі, і закохає в себе назавжди.

Ольга Кобилянська з майстерністю розкриває перед читачем складні психологічні портрети своїх героїнь, їхні внутрішні конфлікти та прагнення. Мова творів Кобилянської – це окремий вид мистецтва. Вишукана, поетична, вона зачаровує своєю мелодійністю та глибиною. Кожне слово тут на своєму місці, кожна фраза – це маленький шедевр.

В даній книзі три твори видатної української письменниці, всі вони чудові, але найбільше мені сподобалась "Царівна". Вона потрапила в саме ❤️

Ця книга про любов: до себе, до ближніх, до народу.
Ця книга про вибір: наскільки важливо зробити правильний вибір в своєму житті. Не вхопити першу можливість в своєму житті, а все ж таки обрати дорогу, яка приведе тебе до справжнього щастя.
Ця книга про книги: головна героїня поринає в читання з дитинства, що згодом перетворюється в справу її життя.
Ця книга про боротьбу: з нещастям, тугою, самотністю, людським осудом.
Книга про емансипацію, про таку ж цінність жінки, як і чоловіка.
Книга про реалізацію себе.

На долю дівчинки випадають важкі часи. Народжена від любові, втрачає обох батьків, а згодом помирає ще й дорога бабуся, яка огортала теплом. Бідну сироту забирає до себе її вуйко. Але його дружині племінниця не до душі. Життя у дівчини невеселе, але її рятують книги. В них вона може бути вільною. Потім прийшло дорослішання, а з ним закоханість. Два різних чоловіка, два різні шляхи. Яке життя чекає нашу героїню? Чи зможе отримати своє щастя?

Ця книга схожа на любовний роман, але несе в собі не легку історію, а дуже багато сенсів.

"Царівна" О. Кобилянська
Покладала на цю історію великі сподівання і в дечому вони справдилися, але загалом я знову не змогла "подружитися" з авторкою.
Розпочну з позитивного. З відгуків було зрозуміло, що це дуже феміністична історія, в ній прогресивна героїня і з цим я згодна.
Наталя - сирота, яке живе у свого вуйка і життя у неї доволі складне, бо стосунки з родичами непрості. Гарно було б дівчині вийти заміж і невдовзі знайшовся той, хто хоче з нею оженитися. Але біда в тому, що сама дівчина закохана в іншого та й, якщо добре подумати, заміж вона взагалі не хоче, адже є у неї мрія - писати.
Ця частина історії мені прийшлася до душі, адже деякі думки героїні були цікавими і відчутно випереджали свій час. Але...
Звісно є але. І це те, що не все в Наталці мені до душі, бо інколи її думки були незрозумілі. То про смерть думає, то про писання, то кого ж вона любить: оцьо чи іншого, чи взагалі нікого їй не треба🥴 не люблю оці гойдалки.
Ну і знову у мене були складності з розумінням тексту, бо як не крути, а мова авторки не легка. Інколи речення треба було прочитати двічі, щоб зрозуміти що там говориться. А ще мене спантеличив той прийом, що книга розпочинається як щоденник Наталки, який потім обривається і далі йде абсолютно така ж за стилем оповідь. Нащо був той щоденник не зрозуміло🤨.
Ось такі не надто позитивні враження. Навіть не знаю чи буду читати ще щось у авторки, бо два твори пройшли повз мої емоції

В даному виданні (дуже красивому, до речі!) три твори видатної української письменниці. Кожен текст цінний та актуальний, але найбільше мене вразила "Царівна".

Чи зустрічали ви в українській літературі настільки потужного, глибинного, виписаного у всіх проявах світла і тіні персонажа, як головна героїня повісті Наталя Верковичівна? 
Ця історія про надзвичайну жінку, що "відважилася уживати свої крила".

Більша частина оповіді - своєрідний щоденник дівчини-сироти Наталки. Вона народилася на Буковині і після смерті бабусі деякий час змушена проживати у родині свого вуйка - професора Івановича. Дівчинка, незважаючи на образи і відверту неприязнь у родині дядька, виростає мрійлива, волелюбна і принципова. Вона - неординарна особистість, що шукає в першу чергу своє покликання, а не чоловіка, щоб зручно прилаштуватися у житті, як більшість її ровесниць. Наталка прагне самостійно заробляти, мріє знайти себе, писати книги українською і цим служити Україні: "Мені таку свободу, щоби бути собі ціллю! Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола: збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячних красках!".
Як і сама авторка, її героїня випередила свій час. Переосмислення ролі жінки, її вибору, її місця у світі - ось головна думка твору.

Наталці не бракує кавалерів. І в тексті представлені два різні типи чоловічих образів: авантюрист і базікало Василь Орядин та більш цільна натура, але одвічний мандрівник Іван Марко. Не берусь судити, хто з них викличе більшу симпатію у читача, адже обидва блякнуть поряд з цілеспрямованою та сильною героїнею. Ах, Ольга Кобилянська ламає усталений канон: Наталка переросла своїх шанувальників. Дивує, з якою аристократичною гідністю та самоповагою вона шукає вихід зі свого скрутного становища!

"Царівна" Кобилянської - це вже не часто повторюваний для української класики сільський сюжет, це абсолютно повноцінна міська історія, адже більша частина твору відбувається у Чернівцях.

Книга викликає і усмішку, і сльози, змушує погоджуватися або сперечатися з героями. Повість Кобилянської представляє нам абсолютно нову героїню, якої до того фактично не було в українській класичній традиції, - це сучасна, досконала і переконлива особистість Жінки нового часу, патріотки, берегині, яка викликає щирий захват. Одне слово - Царівна!