Друзі, книга неймовірна! І в рази цікавіша за серію "Кафе" цього ж автора. Здавалося би, що такого особливого: юнак збирається мандрувати Африкою. Думаю, зараз будуть описи тварин і деякі пригоди.

Звісно, все це також є, але! Я разом із героями отримала в рази більше.

Героя супроводжує стара жінка-мудрець. Вона поділилася із ним духом Африки. Філософією всього життя. Казала наче прості речі, але ж такі потрібні. Ті, про які я сама не замислювалась.

Їм обом зустрічаються багато цікавих людей. Кожен сприяє здійсненню їх мрій.
Це дивовижно.
Це зворушливо.

Я виписала для себе ряд інсайтів для життя.
От реально сіла і витратила час, бо це того варте.

Рекомендую всім вам цю дивовижну мандрівку.
Вам буде що переосмислити.

ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ
КНИГА "POSTSCRIPT"
Друзі, це для всіх вас. Бо кожен з нас так чи інакше дотичний до цієї історії. До ідеї залишити щось після себе для близьких.
Сказати «P.S. Я кохаю тебе».

Просто прочитайте цю книгу, але перед цим подивившись фільм по першій частині, бо це продовження "Postscript".
І все.

Особисто я дивилася фільм «P.S. Я кохаю тебе», який є першою частиною історії. Книги в українському перекладі по тій першій частині немає, тож краще одразу фільм. Хоча книгу теж прочитала.
Тільки російською.

Та ця книга — друга частина історії. В чудовому українському перекладі. Продовження життя головної героїні та її подруг через декілька років.

Суть ідеї: багато невиліковно хворих людей дізналися про те, що декілька років тому, незадовго до смерті, чоловік залишив Голлі ряд листів. Для посмертної підтримки. Для поштовху жити далі.
І вони прийшли до Голлі по допомогу, бажаючи зробити це вже для їх близьких. Щоб і далі бути із ними поряд.

Ця книга-продовження, як і фільм по першій частині – те, що не потребує оцінок чи суджень. Це просто зануритися і проживати. Плакати і переосмислювати.
Просто подивіться фільм (1), а потім прочитайте книгу "Postscript" (2), і все.

Ви переживете безліч неймовірних моментів.
Інакше я й слів не підберу.

Безчасова безвихідь у плескоті води.
Смиренне «вчора» складається у папки.
Звідки, звідки бачу твої сліди?!
Звідки ті безжальні три крапки?!..

Дай, Боже, почути,
Дай, Боже, вдивитись.
Розгледіти пильно,
Краплиною умитись.

Дай, Боже, сховатись
В трьох стінах оселі.
Дай, Боже, згадати
Віршик веселий.

Дай, Боже, обійняти
Обома руками!
Постояти на траві
Обома ногами!

Дай, Боже, відчути
Тишу на хвилину,
Знайти у кишені
Запасну хлібину.

Ковточком води
Напитись спозаранку,
Дай, Боже, «завтра»,
Дай, Боже, світанку!

ДУША ОБЕРЕ ЖИТТЯ
Листочок прозрів. Дві дірки стали отвором для сліз, що нарешті просочилися назовні.
Крапля холодного поту стікала обличчям. Стікала і розчинялася в м’яких перинах старого ліжка. 🍂

Із вікон виглядають коти.
Їм нікуди поспішати, і це чудово.
Як і нам.
Але й нема до кого бігти.

Коти не можуть скоротити час очікування вечора.
Тому вони щосили намагаються не піддаватися Байдужості.

Ловити промені життя. 🍁

Байдужість. Найбільш небезпечний герой. Він завжди невидимий. Він завжди умовно позитивний. Та коли потрібно протриматися хоча би до ранку, він завжди розмикає руки.

Розмикає руки закоханих, що тримають один одного попри різні світи. Розмикає твої власні руки, коли ти намагаєшся втриматися на найгострішому виступі ночі.

Байдужість, як небажання жити. Але не тому, що погано.
Не тому, що хочеш все припинити.
А тому, що зсередини поглинає відчуття непотрібності.

Непотрібності незавершених полотен, які намальовані максимально правильно з академічної точки зору.
Непотрібності недописаного тексту, адже не бачиш його фіналу.

Непотрібності в самотньому коротшанні часу за найдешевшій каві у скромній забігайлівці.
Відчаю від самотності через недосказані слова, недомальоване полотно, непочутий концерт, некуплений круасан.

Проте сталося диво.
Листочок прозрів.

І те, що нещодавно було лише отвором для сліз, раптово стало вікном шансів і можливостей. 🍂

Пошуки сенсу припинилися.
На подушку скотилася сльоза.
Через ніжне пробудження.

Тендітне пробудження, здатне скласти кришталевий літачок докупи.

Листочок прозрів. Він утворив дірки, які стали вирішальними. 🍂

Ні. Не бракованістю, не розірваністю, а саме очима.
Очима. 🍁

Очима для сонячного світла, яке проріжиться крізь відчай і небажання жити.

І зрештою, душа обере життя. 🍁