Читацькі рев'ю: 3 неоднозначні враження про «Жовтолику»

Після цієї книги захотілось написати свою книгу😁

Цікаво потрапила за лаштунки видавничого бізнесу 🎬

В центрі сюжету історія 2 подруг, життя яких дуже тісно переплелись навіть після смерті однієї з них.

Я не відчувала презирства до головної героїні. Життя — це гра, спостерігала, як вона вибирається з самого дна. Потім знову падає на дно.

Цікаво спостерігати, як у суспільства міняється думка через один твіт. Все як в житті, у натовпу немає поняття презумпції невинуватості 🥲

Адже тільки читач знає, де правда в цій історії)

Книга читалася нудно, пасивна динаміка сюжету, багато інформаційного сміття, яке втомлює. Якби ця історія була подана як коротке оповідання, я б написала «яка геніальна оповідь і вона гідна вашої уваги».

Невдачі не рідкість та трава в сусіда ніколи не зеленіша. Золотий квиток не падає з неба, всього треба досягати важкою роботою, наполегливістю й постійними спробами.

Головна героїня пробила скляну стелю і відчула видавничий процес таким, яким він має бути. Сюжетна лінія обертається навкруги написання роману та його видання. Всі автори ненавидять етап підготовки до друку. Якщо вам така тема цікава, то раджу почитати глибші, цікавіші книги з більш динамічним сюжетом: «Задум» Джин Ханфф Кореліц, «Вереті» Колін Гувер, «Велика магія: творче життя без страху» Елізабет Ґілберт (нон-фікшн).

Для письменників заздрість радше схожа на страх, що впливає на їх подальші рішення та дії. Коли ми навчимося не кидатися, наче зграя собак, на ситуації, про які нічого не знаємо?

Загалом: не автобіографічна ця книга чи не щоденник авторки Ребекки Кван?

Я ставлю 10/10, ідея сподобалась. Ця книга про самотність, невпевненість та расизм. Авторка азійського походження підіймає тему про вразливість та не захищеність білої людини в цьому світі. Так, ця книга про прихований расизм в бік «білої людини». Біла людина з перших хвилин свого життя вже всьому світу винна, навіть коли ця Земля розкваситься об якесь більш космічне тіло, то в цьому теж будуть звинувачувати «білу людину».

Я поганий, в мене не виходить, я психопатка, мене не замічають, я бідна, мою книгу не опублікували…, тому що в цьому світі живуть «білі». Зловмисні, егоїстичні, надмірну вимогливі люди вигадують казки про расизм там, де його немає. Ця книга про культуру канцелінгу («скасовані»), кібербулінг, переслідування та маніпуляції, які головну героїню змусили думати, наче вона божеволіє. Важливо мати моральну стійкість не перейматися думкою інших людей про себе, щоб розгорнути записник на порожній сторінці й бачити можливість, а не розчарування.

Соцмережі — кепський показник того, як продається книжка. Вподобайки й підписники не обовʼязково означають продажі. Різноманіття — ось що зараз добре продається. Редактори дуже спраглі до маргіналізованих голосів. Отримають чимало можливостей ті, які не схожі на інших.

«Ми всі стерв'ятники, а дехто з нас — просто вміє знаходити соковитіші шматки історії, продираючись крізь кістки й хрящі до нижнього кривавого серця, а потім виставляємо все це на загал».

Багато письменників не так пишуть, як колекціонують. Світ уже багатий, потрібно лише дистилювати метушливість людського життя в концентрований читацький досвід.

Музикантам потрібно бути почутими, письменникам — прочитаними.

Цей роман цілком можна читати першим з доробку авторки і отримати задоволення, але якщо ви візьметесь за нього після «Вавилону», то вам відкриється додатковий шар іронії, як Кван майстерно відповідає на нападки хейтерів щодо цього роману, при цьому робить це так завуальовано, я в захваті!

Тут можна підглянути на письменницькі будні й залаштунки видавничої сфери зсередини. Цікаво було читати про основну проблематику — чи може біла людина писати про расові утиски інших національностей, чи здатна вона відчути весь спектр і, відповідно, розкрити проблему на всі сто? Думаю, ця книга ідеальна для книжкових клубів.

Написано легко, читається швидко (що мене здивувало після Вавилону, бо той такий тягучий, спокійний), та і книга доволі коротка, там до 270 сторінок.

Головна героїня неоднозначна, але її мотивація розкрита доволі добре + я задоволена фіналом.