Читацькі рев'ю: 3 враження про книжки Стівена Кінга

Ви знаєте про мою безмежну любов до Стівена Кінга та його творчості. Я читаю, буквально, кожну книгу, яка виходить українською і дуже радію, коли їх стає більше. Тому пройти повз «Переслідуваний. Схудлий» я теж не змогла.

До речі, ці два романи написані під псевдонімом Річарда Бакмена, але у кожному з них відчувається стиль та мова Кінга. Особливо, у «Схудлий». Але давайте спочатку коротко розглянемо кожен з них.

💭 «Переслідуваний» – це історія про молодого хлопця на ім’я Бен Річардс, який заради додаткового прибутку наважується взяти участь у популярному реаліті-шоу. Проблема лише в тому, що він стає тією людиною, яку всі навколо хочуть вбити, тому виграти практично неможливо.

💭 «Схудлий» розповідає про успішного адвоката на ім’я Біллі Геллек, який одного дня збиває на дорозі стару циганку. Вся ця справа залагоджується завдяки його гарним знайомствам, але одного ранку Біллі прокидається із думкою, що його прокляли. І що це прокляття його повільно вбиває. З цікавого: для мене останні декілька сторінок цього роману відчувалися, як моторошна екранізація. І скажу чесно, саме ця історія стала моєю улюбленою у книзі.

До речі, як вам «Переслідуваний. Схудлий»? Читали цю книгу? Можливо, плануєте прочитати?

І ще декілька цікавих думок:

• І Біллі встиг подумати, що жодне людське почуття насправді не унікальне, хоч би як людині хотілося так вважати: Кері Россінґтон, вочевидь, пережив той самий період самообману з наступним нищівним самопробудженням, через який пройшов сам Біллі.
• Легко звинувачувати, легко бажати помсти. Але коли придивишся до всього уважно, то помічаєш, що кожна подія прикріплена до іншої; що іноді події стаються просто тому, що стаються. Нікому не хочеться думати, що це так, бо тоді не можна нападати на іншого, щоб полегшити свій біль; ми повинні знайти інший спосіб, а жоден інший спосіб не є таким простим і втішним.
• Людині важко відмовитися від усіх своїх задоволень, навіть якщо вони більше не дають задоволення.

Ну, що у Кінга незмінне – якщо написано жахи, то жах читач точно відчує.

Рік чи два тому я дивилася екранізацію цієї книги. Непоганий серіал, але все ж книга знову виявилася кращою. Набагато.

У невеличкому містечку стається надзвичайно жорстоке вбивство 11-літнього хлопчика. І не просто вбивство, а вбивство з наругою та канібалізмом. І поліція на 100% упевнена, що скоїв його тренер дитячої збірної з бейсболу. Той самий тренер, якого поважали містяни, якого обожнювали діти, у якого була зразкова сім’я та репутація. Однак, факти річ уперта, а відбитки пальців – беззаперечні. Тому поліція влаштувала показовий, принизливий арешт тренера Террі на очах у тисячі глядачів.

Так, факти річ уперта. І як бути з тим фактом, що Террі на час убивства перебував за сотні миль від міста? І це підтверджується відеозаписами, свідками та навіть тими ж відбитками пальців. Як людина могла опинитися одночасно у двох місцях? Саме це і доведеться з’ясувати детективові Ралфу Андерсону.

Дуже рада була бачити в книжці Голлі Ґібні з детективного агентства «Що впало, те пропало», моя улюблена героїня зі світу Кінга.

І ще раз переконалася в тому, що книжки Короля жаху потрібно читати із самого початку, бо в цій книзі Голлі розкрила фінал трилогії про містера Мерседеса, було б не в кайф дізнатися фінал, не прочитавши трилогії.

В іншому все як завжди: страшно, огидно, моторошно і дуууже не хочеться вилазити з-під ковдри, щоб перевірити чи ніхто не причаївся під ліжком.

🎈 «Керуватися інтуїцією — це дійсно як вловити ритм і під нього танцювати. Користування інтуїцією важка справа для дорослих, і це головна причина, чому я вважаю правильним покластися на неї»

🎈 «Гадаю, то був перший справжній біль у моєму житті, — розповідатиме він, — що виявився геть не таким, як я собі уявляв.
Він не розчавив мою особистість. Гадаю... він дав мені основу для порівняння, допоміг зрозуміти, що з болем можна жити, що можна жити, незважаючи на біль»

🎈 «Дім — це те місце, де, коли ти змушений туди прийти, тебе мають прикувати ланцюгом»

Це була довга мандрівка, але ж яка… і перегортаючи останню сторінку навіть сумно стало, що вона закінчилася. Деррі зачарував з перших сторінок! Темний атмосферний Деррі, який сам по собі став злом…

Анотацію до цієї книги, мабуть, знає кожен, навіть і не поціновувачі творчості Короля Жахів. Тому зупинятися на цьому абсолютно не варто.

Дідо Стівен дійсно вміє лякати, і, в першу чергу, не міфічними створіннями, а персонажами, їхньою байдужістю, ненавистю, жагою до крові та іншими темними рисами.

З іншого боку він показав справжню міцну дружбу, яку не змогли розбити місто, відстань, забуття, смертельна небезпека та кохання.

Безумовно, є момент, який не показали у фільмі, і який, як на мене, трішки зайвий в книзі, бо додав фізичності дружбі Клубу невдах. Проте і цей момент абсолютно не вплинув на враження.

«Воно» однозначно в ТОПі - темна, жорстка, з великою кількістю кривавих подробиць та подіями, які змушують очі збільшуватися, а серце битися частіше. Я однозначно буду сумувати за таким атмосферним читанням!

Не бійтеся обʼєму, Дідо повільно та одночасно динамічно затягує читача у вир подій, в атмосферу Деррі!