Старість аксолотля Яцек Дукай Моє перше знайомство з автором. Читати було не легко, але я не шкодую, що взяла цю книжку до рук. Хоча це не зовсім і мій жанр, раніше обходила стороною все, що позначали кіберпанком та постапокаліптичним романом. Але для розширення кругозору вирішила таки спробувати. Ґжесь, сисадмін, вижив в перший день, коли стався апокаліпсис, і коли випромінювання невідомого походження знищує всіх живих істот, бо зумів скопіювати свій розум через нейрософт і зберегтися на сервері. Таких як він не так і багато, десь 17 тисяч і тепер світ навколо — це мехи і боти, в які поміщають свій розум у найрізноманітніші механічні та роботизовані версії, ці зіскановані душі, а може і не зовсім душі, лише частинки душі. Вони зламують роботів-помічників, іграшки, роботи-автомати та все інше, щоб вижити в кіберреальності, бо і там не так безпечно, як нам уявляється, навіть без фізичного тіла розум завжди в небезпеці. І хоча ці небілкові форми життя створюють свої релігії, якісь союзи, ведуть війни тощо, але чи можемо ми сказати, що вони залишаються у цій небілковій формі справді людьми, якщо в них не має фізичного біологічного тіла. Чи можна все повернути як було, що ж спричинило цей Промінь Смерті, який знищив все живе. Куди врешті-решт прийде цивілізація в своєму розвитку, і чи зуміють зіскановані розуми зберегтися і не зійти з розуму. Читати було важко через велику кількість технічних термінів, приміток, але в той же час надзвичайно цікаво, бо все ж не вони є головними в цій історії, а філософські питання буття людини і взагалі питання — а що робить нас людьми. А що таке цивілізація, як вони виникають та зникають та багато інших непростих запитань і ще більш непростих відповідей. «Ми втискуємо трансформерів у життя, як у костюми, у псевдородини, у ніби-будинки, виконуємо ніби-працю, удаємо ніби-платню та ніби-посади, надаючи усіма цими старовинними ритуалами сенс нашому меховому існуванню». І ми бачимо, що цього замало, щоб відчувати повноту життя. І всі мріють про втрачений Рай, коли мали можливість існувати в біологічному тілі. Минають століття, мехи ніби то живуть вічне життя, але чи життя це взагалі... Окремо зазначу подяку за к'юар коди, по яким перейшовши, можна згадати рівняння Дрейка, парадокс Ферсі та багато інших знань з фізики та інших дисциплін. Книжка маленька, але дуже насичена сенсами та фантастичними припущеннями, філософськими питаннями та спробою підвести читачів до відповідей на них. А ще виявляється є бельгійський серіал “У темряву ночі”, знятий за мотивами роману.

"Все їхнє життя - це сон їхнього hardware, але вони відчувають, відчувають, що ЦЕ НЕ МОЖЕ БУТИ ВСЕ." Цей постапокаліптичний кіберпанковий роман переповнений науковою термінологією та наскрізь просякнутий філософією екзистенціалізму. А ще тут чимало приміток автора, котрі пояснюють вигадані ним терміни, технології, різноманітні аспекти постапокаліптичного світу. Головним героєм, з точки зору котрого ми спостерігаємо за наближенням апокаліпсису і тим, що трапилося опісля, є Ґжесь — працівник ІТ-відділу. Прийшовши одного дня на своє робоче місце, він дізнався, що жити залишилось лічені години: Промінь Смерті невідомого походження миттєво вбиває всю органіку, починаючи з Далекого Сходу і рухаючись за напрямком обертання Землі. Перш ніж Армагедон стер всю біосферу, кільканадцять тисяч осіб за допомогою експериментального нейрософту встигли відсканувати свої свідомості і переселитися в мережу. Найбільше серед них виявилося геймерів, а от висококваліфікованих спеціалістів різних галузей знань, що були найбільш затребуваними в новій реальності віртуального життя на мертвій планеті, було або обмаль, або й взагалі нікого. Ледь не з перших сторінок автор закидує читача громаддям реальної та вигаданої термінології і філософськими питаннями буття. Основні фантастичні елементи стосуються найрізноманітніших аспектів нової реальності. Переселені у віртуал людські свідомості спершу прагнуть максимально відтворити своє знайоме життя. Найкращим способом стало переселення в гуманоїдних роботів, але таких було явно недостатньо для усіх бажаючих, тому в хід йшли й усякі вузькопрофільні промислові мехи. Обмеженість ресурсів стала причиною конкуренції за hardware і навіть масштабних воєн трансформерів. З'явилася й інша проблема: без біосфери загалом і людини зокрема неорганічний світ також почав зазнавати змін і руйнувань, створюючи загрозу уже новій формі віртуального існування.  Почали утворюватися гільдії й альянси з різними ідеологіями/ релігіями/ цивілізаційними стратегіями. Одні прийняли нову реальність і відкидали органічне життя як непотріб. Інші ледь не одразу почали розробляти план відновлення біосфери, створення Життя 2.0. Звідси і вся термінологія з найширшого спектру наукових галузей. Але мені більш цікавою видалася саме філософська складова твору. Наприклад, знаючи, що знайомому світу настане кінець, чи погодились би ви на переселення у віртуал? Чи прийняли б існування без органічного тіла? А життя без рідних? Чи не краще було б зустріти кінець разом? Втім, Дукай більше зосереджений на іншому питанні: наскільки відскановані нейрокопії людей залишаються людьми і чи не втрачена безповоротно сама суть людства? У тексті раз-у-раз проскакують сумніви щодо цього: "Ми - потворні тіні-уламки людини, молібденовий відчай порожнього серця." Віртуальні особистості переповнені відчуттям браку, втрати, фальші. Вони вже не люди принаймні не такі самі люди, нейрокопії не повні. Знають, що чогось бракує, чогось найважливішого. "Ми трансформери — і також не знаємо, що це означає. Ми не змінюємось, не вчимося. Ми не спимо. Ми сумуємо за тілом. Ми повторюємо самі себе механічно, день за днем, рік за роком, вічність за вічністю. І в усьому цьому ми ніяк не можемо знайти собі інакшого життя, хіба що жахливу пародію на людське життя." Навіть проєкт "Дженезис" зі створення Життя 2.0 не здатен повернути втрачене, адже людина — це не просто набір ДНК. Людина, створена і вихована машиною, ніколи не зможе зрівнятися з народженою в людському суспільстві. В романі багато фантастичних елементів і цікавої філософії. Але розповідь рвана, з химерним переплетінням реальності, віртуальності, снів, марень, стрибків у часі та просторі, приправлених епізодами загострення депресивних розладів головного героя. Читання через це давалося дуже непросто.

? Яцек Дукай "В краю невірних" Шукаючи найкращу відправну точку для знайомства з Яцеком Дукаєм, я вирішила почати зі збірки "В краю невірних". Бо чесно кажучи, "Крига" така товста, що на неї трохи страшно дивитися, не кажучи вже про читання... Тексти у збірці різні, історії дуже нерівномірні - від важких для читання до блискучих, які надовго залишаться в пам'яті. ✅"Хід генерала" (4/5) Історія починається з політичних інтриг, титульного персонажа - бойового генерала - відправляють на другорядне завдання під час загрози масштабної війни. Спочатку було дуже незрозуміло. Якісь дивні місця, міфологія, заклинання, істоти... Цю надвисоку магію важко читати через надмір неологізмів. Саме тоді, коли почалася космічна подорож, історія набула сенсу, і стало дуже круто. Магія була доведена до рівня зіркових подорожей і потужних кібер- та нанотехнологій. Дуже хороший фінал. ✅"In partibus infidelium" (3/5) Що станеться, якщо гіпотетична інопланетна раса перейме нашу віру в християнського Бога і, маючи набагато кращі технологічні можливості, почне проповідувати іншим інопланетним расам? ✅"Ксаврас Вижрин" (5/5) В повільному темпі ми дізнаємося про геополітичне становище Польщі та світу, а також знайомимося з лідером польського повстання. Ксаврас спочатку не справляє особливого враження, але з кожною наступною дією своїх бунтарів і насамперед з кожною наступною розмовою з американським репортером, він набуває глибини, характеру і стає все цікавішим. Ці розмови про значення повстанської боротьби, партизанської війни та тероризму є найсильнішою стороною цієї історії, хоча план Вижрина щодо визволення Польщі також вражає. Однозначно найкраща частина всієї колекції. ✅"Справа Рудрика З." (4/5) Спроба ідентифікації особи в ситуації, коли людську особистість можна легко скопіювати, перезаписати та тиражувати. Подається у вигляді судового протоколу, а також перегукується з поширеною думкою, що у кожного диктатора є двійники. ✅"Приятель істини" (3/5) Історія про сучасних євреїв та математичні підходи до науки. Я не маю жодного уявлення, що Дукай хотів цим сказати. ? ✅"Ґотика" (3/5) Атмосферна історія про Голема, яка в цілому справляє враження незакінченої. ✅"Кафедральний Собор", "Портрет нетоти", "Втрко" - оповідання мають складний сюжет, описують футуристичний світ, містять щільно упаковані ідеї, але важка форма ускладнювала їх перетравлення. ?Загалом, "В краю невірних" — це хардкорне і до біса виснажливе читання, дуже насичене. В текстах автора так багато оригінальних слів і термінів (пояснення яких з'являється значно пізніше... чи не з'являється...), що лише десь на третині кожного оповідання починаєш його читати (а не боротися з опором матерії). Яцек Дукай кидає читача у дуууже глибоку воду. Якщо вам подобаються автори з легким письмом, коли книга «читає себе сама», то це не ваш варіант. Водночас я знаю і бачу, що це гарна література. Але література зовсім не для всіх.

Прочитала 50 сторінок. Початок сподобався, а потім зовсім не зачепило ? продовжувати не буду

Прочитав з задоволенням. За роки після написання автором книги, питання взаємодії людини з ШІ стало ще більш актуальним. Книга зайде не всім.

Ось і я прочитала постапокаліптичний кіберпанковий роман. Мені сподобалося. Я не тішу себе впевненістю, що зрозуміла усі посилання та алюзії, бо де я , а де геймерство, але сподіваюся, що основні твердження до мене дійшли. І слухайте, це був дійсно цікавий досвід. Землю пронизав смертельний промінь, що нищить усе живе. Але радіус його охоплення збільшувався поступово, тому в одній польській фірмі у людей залишився час. На що? У кожного на своє) "- Хочете? - дмухнув він димом. - Кров Кандагара. Якраз те, що треба під апокаліпсис. -Я не нишитиму собі нейронів в останню годину. - Оце-то травичка...! Як же класно може настроїти  і на кінець світу, і на все-все-все." Так, налаштувало, то ж вони через ігрове причандалля (і не просіть пояснити, як це) відсканувати свої свідомості (звичайно, воно не могло бути повним) та сховали їх у мережу. І такими розумними вони були не самі. То ж став наш світ після катастрофи заселений частково збереженими свідомостями людей, що потребували оболонок. На щастя, у той час вже були різнопланові роботи. І якщо ви думаєте, що стали вони щасливо жити, то це точно не так, бо людині завжди чогось не вистачає, а тут стало не вистачати базового - тіла з його фізіологічними станами. А ще й майже безсмертя з'явилося. Тому не дивно, що кожен розважався, як міг: коаліції, війни, досліди, розмноження. Отже, почитайте, думаю, буде цікаво. А мій висновок песимістичний: краще вже відразу, ніж мучитися вічність

Химерна та крижана історія. Історія, яку не легко читати, проте не можливо відірватись. Автор пропонує свою альтернативну історію, в якій Російська імперія не розвалась, але має величезну проблему - Кригу. Ніхто не знає, звідки і чому вона береться, проте там де вона з'являється перестає існувати життя. ⠀ Паралельно є головна лінія героя, поляка. Батько його повстанець, який переховується в Сибірі. І саме туди головний герой мусить вирушити. Історія не має чіткої динаміки. 20 сторінок читаєш і не можеш відірватись, наступні 5- не можеш зрозуміти. Попри все, 3 та 4 частина роману обов'язково прочитаю. Є щось в історії, що не відпускає мене, як читача.