«Що це було?» – перша думка яка прийшла в голову після закінчення книги. . Я доволі в теплих стосунках з малою прозою,та ця книга для мене була надто малою. . «Повідомлення Броуді» це коротенькі оповідання на різні теми. Від релігійних підтекстів то історій племен і легкої містики. . Мова автора сподобалась,та я чомусь очікувала що він пише більш замудрено. А по факту,як і писав сам автор в передмові,ми отримали збірку розважальних оповідок з незатійливий і доволі реалістичним сюжетом. . Взагалі змішані відчуття після прочитання. Адже сказати що мені не сподобалось не можу,так як мені було цікаво. Та в той же час,через надто малий обсяг,я не можу так само сказати що супер сподобалось,бо як тіки я розуміла про що мова в оповіданні-воно закінчувалось ? . Рекомендую читати якщо треба «вбити» час. Годинка-півтори пролетять легесенько . .

"Як грек колись, я бачив світ, я бачив безліч міст, Я бачив працю й дні, ходив у довгі мандри, І викладаю суть, і викладаю зміст, Ніде не бувши, крім... autour de ma chambre" Борхес. Алеф Збірка оповідань Алеф - це дивовижа! Я фантастику сприймаю, як сюжети майбутнього та його прогнозів. Борхес, натомість пропонує дещо інше, перетнувши магічний реалізм і десь вийшовши у фантастику, він подає її через минуле, його історію, книги, за часту себе в цих історіях де реальність межує зі снами та переходить в трансцендентну площину, просіяна через міфологію, релігії, нації, алюзії, цілий світ, який ми знаємо. Оповідання наче видіння - сни, які надивовижу добре записані. Я тільки можу позаздрити такій пам'яті Борхеса! Будучи уже незрячим, він тримав у своїй пам'яті тисячі книг. Кожного ранку, я намагаюсь вхопитись бодай за фрагмент сну, знаючи, що там також була фантастична історія, та зловити можу лише облизня. Борхес, не Філіп К. Дік, який потребував досвід наркотичних видінь, щоб описати свої альтернативні світи. Борхес ніби перебуває поза часом і простором, де веде свою оповідь. Ніби є якесь таке місце - бібліотека в якій сидить Борхес з його Алефом та генерує свої тексти, а та бібліотека знаходиться в лабіринті всесвіту і вона не є матеріальним, а підсвідомим та недосяжним. Якщо Лем такий собі техно-філософ, то Борхес філософ-інженер логоса, слова. Напевно за ХХ ст. дуже мало було філософів та авторів рівня Борхеса. Про Алеф цю збірку, я б сказав наступне, що це, як фантастичний сон, де космічний конкістадор (читач) пробирається через лабіринт джунглів, відтинаючи своїм мечем - перешкоди, у вигляді внутрішніх переживань та сумнівів до шляху піраміди пізнання, де підіймаючись наверх зустрічає верховного жерця Тсінакана який йому показує той незвіданий Алеф та повідає про письмена Бога і його таємниці всесвіту. Алеф - фанастична збірка, мені пригадався фільм-притча Фонтан, реж. Аранофскі, це щось схоже, але й не близько, значно об'ємніше в історіях, алюзіях та знаннях, які заклав Борхес. Кожне оповідання варте детальної уваги, вдумливого аналізу, своїх вражень та окремого слова. Невмирущий, Письменна Бога, Алеф, Загір, Пошуки Аверроеса, Теологи та й інші справили дивовижне враження. Буду вертатись до цієї збірки, ще не одноразово. Алеф лишив по собі хороший післясмак інтелектуальної літератури.

Про цю книгу пишуть от так: За псевдодокументальністю й алюзіями цього метатексту ховаються загадки історії, глибокі знання про людство, його богів й кумирів, видимі й невидимі світи. Для мене це було майже нічого не зрозуміло, але звучить ну дуже цікаво? Насправді так і можна описати цю книгу. Це збірка оповідань, які ніби розповідають про темні й світлі сторони людини, дуже глибокі закутки нашої і не тільки нашої душі. В кожному оповіданні можна знайти навіть певну біблійність, але не думаю, що це біблійність у релігійному плані. Це скоріше як причті про вчинки людей та їх мотиви(або їх відсутність). Насправді було дуже цікаво, хоч не думаю що я зрозуміла все що хотів донести автор? Інколи дуже люблю читати такі книги, бо вони дійсно насичують роздумами куди більше, ніж проста художка.

Люблю це видавництво за те, що вони завжди відкривають для мене нові та цікаві книги. Власне, сам так і сталося з «Приватна книгозбірня. Передмови» авторства Хорхе Луїса Борхеса? Одразу хочу попередити, що це збірка передмов до книг інших авторів, які написав Хорхе Луїс Борхес. Сюди увійшло шістдесят чотири тексти до книг з особливого списку автора, які він радив прочитати. Насправді, у нього було сто таких книг, але смерть письменника завадила закінчити його роботу. Серед письменників, яким він написав передмови, є такі відомі люди, як Хуліо Кортасар, Франц Кафка, Оскар Вайлд, Анрі Мішо, Едґар Аллан По, Даніель Дефо та інші. Книга читається легко та швидко, але в той же час, хочеться розсмакувати кожне слово, кожен опис, які Хорхе Луїс Борхес дбайливо підібрав під ці визначні твори. Дуже сподобалися наступні дві думки з «Приватна книгозбірня. Передмови»: • Стівенсон зауважує, що є одна чеснота, без якої всі решта надаремні: цією чеснотою є чарівливість. Довгі сторіччя літератури пропонують нам куди складніших і багатших на фантазію авторів, ніж Оскар Вайлд, та жодного чарівнішого. Таким він був у принагідній бесіді, таким був у дружбі, таким був у щасливі роки і в лиху годину. Він залишається таким у кожному рядку, який вивело його перо. • Країни, як і люди, виконують призначення, про яке не мають і гадки. Під цю книгу мені ідеально підійшов джаз, тому пропоную й вам насолодитися цією композицією: ?But Not for Me – Chet Baker

Моя оцінка не супер висока, бо я вищі оцінки ставлю все ж романам, нон-фікам, які мене захоплюють. Втім, «Приватна книгозбірня. Передмови» — це хороший путівник у світ, зараз буде тавтологія, світової літератури. А ще це особисті рекомендації Борхеса «що ж такого почитати». Чим хороша ця книга: якщо ви любите Борхеса або починаєте з ним знайомитись, зрозумієте, що його наповнювало, які автори були для нього важливими і навіть канонічними. Ця книга гарна, як список варіантів, що варто уваги для прочитання в цілому. Борхес там згадує одного російського автора, я б його видалила і не показувала нікому. Втім, автор навряд здогадувався про майбутні реалії українців. Тому маємо те, що маємо. Мені сподобалося, що є не лише посилання на авторів, а й на окремі твори. Цю книгу можна віднести до списку «повертатимуся поволі». Тож, рекомендую)

Стиль Борхеса треба вловити, і хоч сторінок усього 96, а книжка тоненька — йшло мені важкувато. Краще на ніч не читати, якщо тривожитесь. У своїй збірці він розповідає короткі історії часом зі свого життя, часом почуті. Вони місцями шокують і ти підвисаєш на усвідомленому. Бо по факту це мікс людських гріхів, які виражено зрозумілішими ситуаціями і прикладами. Ця збірка не для легкого читання, як на мене. Втім, Борхес — це вже класика. І його майстерність відзначена у всьому світі. Мені цінно в цій книзі стилістика і виклад думок, описи. Не перевантажено, ну майже, зайвими словами.

Я з когорти диваків, які твердо переконані, що решту життя потрібно надолужувати, читаючи непрочитані твори українських авторів. Чого нас (моє покоління) не навчили в школі, тим ми обікрадені і все це потрібно повернути собі. Але реальність тим і відрізняється, що серед сотні книжок в сформованій мною черзі є купа іноземних авторів, а серед них – Борхес. Не читати Борхеса, коли він сам іде до рук? Ні! Ім’я, відоме мені віддавна, а долучень до його мистецтва – нуль. Сама тільки біографія несамовитого аргентинця – сюжет для трилогії на дві тисячі сторінок. Читати навчився в чотири, перший свій переклад здійснив в дев’ять років і його опублікували. Вихований в шляхетній родині, де рідною мовою була… іспанська і англійська, пізніше не лише опанував французьку, але й писав нею вірші. Вірші, Карл (чи Хорхе)! І вся його рідня, годуючи малого Хорхе Луїсика знала, що хлопчина стане письменником. Іконостас з вищих державних нагород різних країн – доказ того, що став і став одним з найкращих письменників ХХ століття. Його вистачало на все. Плідний письменник встигав творити і став засновником двох журналів. Борхес із тих письменників, кого хочеться читати в оригіналі. Блискучий переклад Галини Грабовської? Перекладач завжди є трошки співавтором письменника, проте цікаво, наскільки ж красивою є мова самого автора? Ретельність, докладність, з якою майстер починає цикл есеїв у книжці «Повідомлення Броуді» створює відчуття необхідної достатності тієї інформації, яку настільки виважено хоче передати читачеві автор. Здавалося би, малозначущі деталі сюжету, які можна опустити, при скороченні тексту позбавили би його, як би висловитися, шарму, родзинки, стилю самого Борхеса. Він – витончений спостерігач простих життєвих історій, робить їх цікавими, знаходячи в кожній парадоксальність. І, дивне відчуття, але дочитавши до кінця книжку, я розгорнув іншу, – автора з поки що хорошим ім’ям, чий текст і стиль видаються пріснуватими, як маца після смачної паляниці. Що не так? Така ж ретельність, спроба наситити оповідання штрихами заради повноти картинки – намалювати образи, які жили би в уяві читача. А не живуть. Поки що на тлі аргентинця інший автор домігся створення двовимірної картинки. Мабуть, потрібно перезавантажитися, переспати з усіма враженнями і опуститися на землю з вершини, куди піднесла геніальність людини, яка прожила 86 років, 86 з яких (за моєю версією) була письменником.

«Що це було?»- перша думка яка прийшла в голову після закінчення книги. . Я доволі в теплих стосунках з малою прозою,та ця книга для мене була надто малою. . «Повідомлення Броуді» це коротенькі оповідання на різні теми. Від релігійних підтекстів то історій племен і легкої містики. . Мова автора сподобалась,та я чомусь очікувала що він пише більш замудрено. А по факту,як і писав сам автор в передмові,ми отримали збірку розважальних оповідок з незатійливий і доволі реалістичним сюжетом. . Взагалі змішані відчуття після прочитання. Адже сказати що мені не сподобалось не можу,так як мені було цікаво. Та в той же час,через надто малий обсяг,я не можу так само сказати що супер сподобалось,бо як тіки я розуміла про що мова в оповіданні-воно закінчувалось ? . Рекомендую читати якщо треба «вбити» час. Годинка-півтори пролетять легесенько .