Олександр Ковальчук
14.10.2024
Нова оцінка:
29.09.2024
Новий відгук
Центральним мотивом роману є — самотність головних героїв. Яку годі описати, яку годі пояснити. Попри усі хиби, вади персонажів, усіх переважно просто шкода. Бере смуток за такий розвиток подій. Життя таке бентежне! самотні, нещасливі всі, й не можуть знайди угоду зі цією самотою, той ключ до щастя які шукали античні філософи, який приніс в Макондо до Хосе Аркадіо Буендіа — мудрець зі сходу Мекіальтес. Знання записані на санскриті зашифровані ключем, який зможе розгадати лише з останніх Буендіа через століття самоти, злетів та страждань сімейства:
""У них з випередженням на сто років розповідалась історія родини, описана Мелькіадесом до найбуденніших деталей. Він писав своє рідною мовою - санскритом; Парні вірші він шифрував особистим ключем імператора Августа, а непарні - лакедемонськими військовими ключами. Останній захист, який Ауреліано почав розкривати, саме коли дав собі зійти на манівці через кохання до Арманти Урсули, полягав в тому, що Мекіальдес не упорядкував події відповідно звичного плину часу людей, а зосередив ціле століття буденних епізодів таким чином, що всі вони співіснували в одній миті."
Насправді в романі досить багато цікавих епізодів, які можна і хотілось би зацитувати. Ціли шматки тексту, які показують багатошаровість роману, метафоризм, іронію та філософію.
Роман не можливо описати лаконічно та вичерпно. Сам текст йде суцільним потоком. Без розділів, від одного покоління родини до іншого. Дивовижного тут, ще більше. Глава сімейства дона Урсула, яка прожила 120+ років, яка пережила своїх синів та внуків. Полковник Ауреліано Буендіа, який підіймав повстання 32 рази та 32 рази програвав битви. Однак став національним героєм, якого й відразу забули. Буквально кожна історія члена родини така, оповита незримою магією буття, яка вносить свої корективи у їхнє життя.
Я б хотів, щоб колись було перевидання з великим вступом про роман та Ґабріеля Ґарсія Маркеса, розбором усіх метафор, алюзій які трапляються в тексті А ще щоб суцільний текст розбити малюнками, які б взяли на себе функцію розділів та головних, знакових подій в романі. Під кінець читання, приходить гірке усвідомлення, що історія Буендіа завершуються, наче в біблійних текстах, як і сама історія містечка Макондо.
Це була велика подорож, яка надовго запам'яталась, до якої я колись, ще повернусь, щоб знаходити все нові та нові сенси.
""У них з випередженням на сто років розповідалась історія родини, описана Мелькіадесом до найбуденніших деталей. Він писав своє рідною мовою - санскритом; Парні вірші він шифрував особистим ключем імператора Августа, а непарні - лакедемонськими військовими ключами. Останній захист, який Ауреліано почав розкривати, саме коли дав собі зійти на манівці через кохання до Арманти Урсули, полягав в тому, що Мекіальдес не упорядкував події відповідно звичного плину часу людей, а зосередив ціле століття буденних епізодів таким чином, що всі вони співіснували в одній миті."
Насправді в романі досить багато цікавих епізодів, які можна і хотілось би зацитувати. Ціли шматки тексту, які показують багатошаровість роману, метафоризм, іронію та філософію.
Роман не можливо описати лаконічно та вичерпно. Сам текст йде суцільним потоком. Без розділів, від одного покоління родини до іншого. Дивовижного тут, ще більше. Глава сімейства дона Урсула, яка прожила 120+ років, яка пережила своїх синів та внуків. Полковник Ауреліано Буендіа, який підіймав повстання 32 рази та 32 рази програвав битви. Однак став національним героєм, якого й відразу забули. Буквально кожна історія члена родини така, оповита незримою магією буття, яка вносить свої корективи у їхнє життя.
Я б хотів, щоб колись було перевидання з великим вступом про роман та Ґабріеля Ґарсія Маркеса, розбором усіх метафор, алюзій які трапляються в тексті А ще щоб суцільний текст розбити малюнками, які б взяли на себе функцію розділів та головних, знакових подій в романі. Під кінець читання, приходить гірке усвідомлення, що історія Буендіа завершуються, наче в біблійних текстах, як і сама історія містечка Макондо.
Це була велика подорож, яка надовго запам'яталась, до якої я колись, ще повернусь, щоб знаходити все нові та нові сенси.
27.09.2024
Новий відгук
"Як грек колись, я бачив світ, я бачив безліч міст,
Я бачив працю й дні, ходив у довгі мандри,
І викладаю суть, і викладаю зміст,
Ніде не бувши, крім... autour de ma chambre"
Борхес. Алеф
Збірка оповідань Алеф - це дивовижа! Я фантастику сприймаю, як сюжети майбутнього та його прогнозів. Борхес, натомість пропонує дещо інше, перетнувши магічний реалізм і десь вийшовши у фантастику, він подає її через минуле, його історію, книги, за часту себе в цих історіях де реальність межує зі снами та переходить в трансцендентну площину, просіяна через міфологію, релігії, нації, алюзії, цілий світ, який ми знаємо. Оповідання наче видіння - сни, які надивовижу добре записані. Я тільки можу позаздрити такій пам'яті Борхеса! Будучи уже незрячим, він тримав у своїй пам'яті тисячі книг. Кожного ранку, я намагаюсь вхопитись бодай за фрагмент сну, знаючи, що там також була фантастична історія, та зловити можу лише облизня.
Борхес, не Філіп К. Дік, який потребував досвід наркотичних видінь, щоб описати свої альтернативні світи. Борхес ніби перебуває поза часом і простором, де веде свою оповідь. Ніби є якесь таке місце - бібліотека в якій сидить Борхес з його Алефом та генерує свої тексти, а та бібліотека знаходиться в лабіринті всесвіту і вона не є матеріальним, а підсвідомим та недосяжним. Якщо Лем такий собі техно-філософ, то Борхес філософ-інженер логоса, слова. Напевно за ХХ ст. дуже мало було філософів та авторів рівня Борхеса.
Про Алеф цю збірку, я б сказав наступне, що це, як фантастичний сон, де космічний конкістадор (читач) пробирається через лабіринт джунглів, відтинаючи своїм мечем - перешкоди, у вигляді внутрішніх переживань та сумнівів до шляху піраміди пізнання, де підіймаючись наверх зустрічає верховного жерця Тсінакана який йому показує той незвіданий Алеф та повідає про письмена Бога і його таємниці всесвіту. Алеф - фанастична збірка, мені пригадався фільм-притча Фонтан, реж. Аранофскі, це щось схоже, але й не близько, значно об'ємніше в історіях, алюзіях та знаннях, які заклав Борхес. Кожне оповідання варте детальної уваги, вдумливого аналізу, своїх вражень та окремого слова. Невмирущий, Письменна Бога, Алеф, Загір, Пошуки Аверроеса, Теологи та й інші справили дивовижне враження. Буду вертатись до цієї збірки, ще не одноразово. Алеф лишив по собі хороший післясмак інтелектуальної літератури.
Я бачив працю й дні, ходив у довгі мандри,
І викладаю суть, і викладаю зміст,
Ніде не бувши, крім... autour de ma chambre"
Борхес. Алеф
Збірка оповідань Алеф - це дивовижа! Я фантастику сприймаю, як сюжети майбутнього та його прогнозів. Борхес, натомість пропонує дещо інше, перетнувши магічний реалізм і десь вийшовши у фантастику, він подає її через минуле, його історію, книги, за часту себе в цих історіях де реальність межує зі снами та переходить в трансцендентну площину, просіяна через міфологію, релігії, нації, алюзії, цілий світ, який ми знаємо. Оповідання наче видіння - сни, які надивовижу добре записані. Я тільки можу позаздрити такій пам'яті Борхеса! Будучи уже незрячим, він тримав у своїй пам'яті тисячі книг. Кожного ранку, я намагаюсь вхопитись бодай за фрагмент сну, знаючи, що там також була фантастична історія, та зловити можу лише облизня.
Борхес, не Філіп К. Дік, який потребував досвід наркотичних видінь, щоб описати свої альтернативні світи. Борхес ніби перебуває поза часом і простором, де веде свою оповідь. Ніби є якесь таке місце - бібліотека в якій сидить Борхес з його Алефом та генерує свої тексти, а та бібліотека знаходиться в лабіринті всесвіту і вона не є матеріальним, а підсвідомим та недосяжним. Якщо Лем такий собі техно-філософ, то Борхес філософ-інженер логоса, слова. Напевно за ХХ ст. дуже мало було філософів та авторів рівня Борхеса.
Про Алеф цю збірку, я б сказав наступне, що це, як фантастичний сон, де космічний конкістадор (читач) пробирається через лабіринт джунглів, відтинаючи своїм мечем - перешкоди, у вигляді внутрішніх переживань та сумнівів до шляху піраміди пізнання, де підіймаючись наверх зустрічає верховного жерця Тсінакана який йому показує той незвіданий Алеф та повідає про письмена Бога і його таємниці всесвіту. Алеф - фанастична збірка, мені пригадався фільм-притча Фонтан, реж. Аранофскі, це щось схоже, але й не близько, значно об'ємніше в історіях, алюзіях та знаннях, які заклав Борхес. Кожне оповідання варте детальної уваги, вдумливого аналізу, своїх вражень та окремого слова. Невмирущий, Письменна Бога, Алеф, Загір, Пошуки Аверроеса, Теологи та й інші справили дивовижне враження. Буду вертатись до цієї збірки, ще не одноразово. Алеф лишив по собі хороший післясмак інтелектуальної літератури.
Новий відгук
Важко надати Гри в бісер об'єктивної оцінки. Тому що вона не те щоб складна, але естетично приваблива Гессівською оповіддю; інтелектуально збагачена минулими епохами. Щоб надати самій Грі в Бісер архізачимості, Гессе задає фантастичний час XXV ст. Це не тільки зроблено, для того, щоб завуальовувати роки ІІ Світової війни, а й показати, яку вагу мала ця гра в часі на протязі багатьох століть. Те що виникло після епохи фейлетонизму (декадансу в мистецтві та й не тільки) спричинило виникнення інтелектуальної гри, яку започаткували музиканти, потім підхопили математики зрештою усі інтелектуали. Це своєрідна утопічна, універсальна мова майбутнього - людства майбутнього. Людства - інтелектуального, якими керують принципи пізнання, навчання та духовних практик. Гра фактично була тотожна вірі. Були у неї свої університети, школи, ордени, дипломатичні представництва. Була і своя країна - утопічна, нейтральна Касталія. Власне Гессівській твір і є фантастичною утопією в реальному (не зовсім) часі. Оповідь ведеться так, ніби читач причетний до тієї Касталії, студент, або ж член ордену чи просто мешканець який знайомиться з Йозефом Кнтехтом - Магістром гри. Його історією, віршами та життєписами. Книга сповнена чудових роздумів, про мистецтво, пошуків себе, істини, та шляху і сенсів буття. На сторінках роману ми знайомимося з цікавими персонажами, з якими Йозеф Кнехт мав приятельські відносини, які спонукали його до власного встановлення та "пробудження". Не без того, у книзі закладена східна філософія, а роман переплітається відсиланнями до інших творів Гессе. Переклад 1978 року Євгена Поповича та Ліни Костенко. З коментарями та вступним словом. Правда, сама якість друку бажає кращого. Ну це не новина для даного видавництва.
Наостанок хотілось би сказати, що Гессе напевно вчергове запропонував читачу - привабливий інтелектуальний аскетизм, він, щоправда, на жаль утопічний, але для багатьох є бажаний. Багато залюбки помінялись місцями з Йозефом Кнехтом, оселились в Касталії, ввели такий спосіб життя. Гессе, як на мене, створив оду - інтелектуалам, науковцям, духівникам, які присвятили своє життя творчій, науковій праці, духовним практикам, філософії, пошукам сенсу буття. Хоч в основі Гри в Бісер закладена музика - читач, може підставити любий інтелектуальний продукт, любу творчу стезю. Також це драма - драма самотності, бо такий шлях, зазвичай передбачає обмеження в мирських утіхах чи навіть щасливому особистому житті. Але це такий шлях - багато годні з цим миритись. Багато в чому цей твір був пророчим, я і зараз в ньому вбачаю новочасову фейлетонову добу тік-тока та поганих трендів занепаду та декадансу. Більш того Гессе задає питання, чи зможе такий утопічний, інтелектуальний світ вистояти в горнилах світової війни? Що для нас є ще актуальнішим в теперішній час.
Наостанок хотілось би сказати, що Гессе напевно вчергове запропонував читачу - привабливий інтелектуальний аскетизм, він, щоправда, на жаль утопічний, але для багатьох є бажаний. Багато залюбки помінялись місцями з Йозефом Кнехтом, оселились в Касталії, ввели такий спосіб життя. Гессе, як на мене, створив оду - інтелектуалам, науковцям, духівникам, які присвятили своє життя творчій, науковій праці, духовним практикам, філософії, пошукам сенсу буття. Хоч в основі Гри в Бісер закладена музика - читач, може підставити любий інтелектуальний продукт, любу творчу стезю. Також це драма - драма самотності, бо такий шлях, зазвичай передбачає обмеження в мирських утіхах чи навіть щасливому особистому житті. Але це такий шлях - багато годні з цим миритись. Багато в чому цей твір був пророчим, я і зараз в ньому вбачаю новочасову фейлетонову добу тік-тока та поганих трендів занепаду та декадансу. Більш того Гессе задає питання, чи зможе такий утопічний, інтелектуальний світ вистояти в горнилах світової війни? Що для нас є ще актуальнішим в теперішній час.
Новий відгук
Ця історія про містечко Макондо та її жителів. Тут вперше у творчості Маркеса з'являється полковник Ауреліано Буендіа та власне це містечко, неправильно буде напевно говорити, що це приквел до роману Сто років самотності, одначе цю повість краще прочитати першою. Назва опале листя - метафорична, яка відображає в собі людей та процеси пов'язані з містечком Макондо, війнами, переселенням, новим життям, злетами та падіннями, коханням та втратою, самотністю та смертю.
Головним героями повісті є сімейство Буендіа. Полковник, його дочка та син. Центральним сюжетом слугує похорон дивака лікаря - друга полковника. Ми стаємо свідками подій, які передували смерті. Події, які відбувались протягом 30 років у містечко Макондо та пов'язані з сімейством Буендіа. Тут яскраво проглядається головна тема творчості Маркеса - самотність. Ми бачимо самотність полковника Ауреліано Буендіа, який втратив дружину, одружився з Аделаїдою, одначе ми й у цих стосунках можемо побачити, якусь непробивну стіну дощу тропічної сельви. Самотність дочки - Ісабель, яку покинув чоловік Мартін. Самотність дивного лікаря, якого прихистив на багато років полковник. Самотність індіанки Меме. Ми бачимо поразку лікаря перед життєвими обставинами. Дещо відстороненого самого полковника, який приймає лікаря у свою оселю на довгі роки, не виганяючи його, не осуджуючи його.
Ми спостерігаємо за дивними подіями, обставинами та персонажами. Як от приїзд в Макондо одночасно лікаря та священика, як дві краплі води схожих один на одного, які ніколи не перетинались. Вони диваки, лікар нагадує жуйну тварину, їсть траву, доволі усамітнений, в очах якийсь хтивий тваринний інстинкт, лікар, який втратив своїх пацієнтів, лікар який відмовляється потім лікувати городян, яки ним знехтували. Пан отець, який проповідує через призму прогнозів погоди, має призвісько Цуцик, колишній полковник, ветеран війни, тримає в дисципліні все місто. Мартін, майбутній чоловік Ісабель у піджаку на чотири ґудзики, котрий ворожить, виглядає авантюрним та нереальним, а якимсь фантомом, що з'являється та зникає. Меме, індіанка яка є прислугою в домі Буендіа, яка зникає одного дня. Та з'являється, недільної служби в церкві виряджена як три сеньйори.
Попри всіх цих дивних персонажів, події цю історію хотілось читати та насолоджуватись стилем, талантом Маркеса. Можливо я не зчитав усіх алюзій, метафор, символів, та й без них це якась по особливому магічна, чарівна оповідь, від якої отримаєш просте читацьке задоволення.
Головним героями повісті є сімейство Буендіа. Полковник, його дочка та син. Центральним сюжетом слугує похорон дивака лікаря - друга полковника. Ми стаємо свідками подій, які передували смерті. Події, які відбувались протягом 30 років у містечко Макондо та пов'язані з сімейством Буендіа. Тут яскраво проглядається головна тема творчості Маркеса - самотність. Ми бачимо самотність полковника Ауреліано Буендіа, який втратив дружину, одружився з Аделаїдою, одначе ми й у цих стосунках можемо побачити, якусь непробивну стіну дощу тропічної сельви. Самотність дочки - Ісабель, яку покинув чоловік Мартін. Самотність дивного лікаря, якого прихистив на багато років полковник. Самотність індіанки Меме. Ми бачимо поразку лікаря перед життєвими обставинами. Дещо відстороненого самого полковника, який приймає лікаря у свою оселю на довгі роки, не виганяючи його, не осуджуючи його.
Ми спостерігаємо за дивними подіями, обставинами та персонажами. Як от приїзд в Макондо одночасно лікаря та священика, як дві краплі води схожих один на одного, які ніколи не перетинались. Вони диваки, лікар нагадує жуйну тварину, їсть траву, доволі усамітнений, в очах якийсь хтивий тваринний інстинкт, лікар, який втратив своїх пацієнтів, лікар який відмовляється потім лікувати городян, яки ним знехтували. Пан отець, який проповідує через призму прогнозів погоди, має призвісько Цуцик, колишній полковник, ветеран війни, тримає в дисципліні все місто. Мартін, майбутній чоловік Ісабель у піджаку на чотири ґудзики, котрий ворожить, виглядає авантюрним та нереальним, а якимсь фантомом, що з'являється та зникає. Меме, індіанка яка є прислугою в домі Буендіа, яка зникає одного дня. Та з'являється, недільної служби в церкві виряджена як три сеньйори.
Попри всіх цих дивних персонажів, події цю історію хотілось читати та насолоджуватись стилем, талантом Маркеса. Можливо я не зчитав усіх алюзій, метафор, символів, та й без них це якась по особливому магічна, чарівна оповідь, від якої отримаєш просте читацьке задоволення.
Полиць поки немає