Книга сподобалась. Спочатку скидалося на нудну класику, якої я перечитала в дитинстві. Але я помилялась. Сподобались не ідеальні персонажі, які викликають симпатію, справжні почуття, в яких ти впізнаєш себе. Мені не вистачало ще десь 2 рази по стільки ж сторінок - щоб була сага. Але вже як є. Кінцівка надихає)

Якщо ви шукали святковий настрій і різдвяну атмосферу, вам точно не сюди ??‍♀️ Але якщо ви любите класичну літературу, то, можливо, ця книга вам сподобається. Але є нюанс. Не скажу, що книга жахлива, але мені вона не сподобалась. З різдвяного тут лише назва та обкладинка, та й та швидше натякає, що наші ілюзії будуть розбиті, як ті кульки на ній. Історія розповідає про юного англійця Чарлі Мейсона, який на різдвяні канікули їде до Парижа. Там його друг Саймон знайомить із російською повією Лідією. Вона сумує за батьківщиною, хоча фактично її не знає (трошки сюр, хіба ні?). У Лідії складна доля, але з цілком зрозумілих причин співчуття це не викликає. Навпаки, мені подобається спостерігати, як страждають росіяни ? Знаючи наперед, що одним із головних персонажів буде росіянка, я б цю книжку не читала. Я розумію, що вестерни ідеалізують «вєлікую рускую культуру», тому поява вихідців із цієї країни в літературі — не дивина. Але в такому разі варто вказувати тригери. Тим не менше книга може сподобатися поціновувачам інтелектуальної прози, адже тут багато філософських роздумів, а головний герой протягом своїх канікул проходить своєрідну внутрішню трансформацію.

"Театр" Вільяма Сомерсета Моема — блискуча гра в істину Вільям Сомерсет Моем — справжній майстер психологічного портрета, а його роман "Театр" є яскравим підтвердженням цієї репутації. Це не просто історія про актрису, сцену та любов. Це глибокий, дотепний, і водночас надзвичайно людяний роман про пошуки себе — між гримом і справжніми сльозами. Головна героїня — Джулія Ламберт — талановита, блискуча акторка, що живе сценічним життям. Вона красива, багата, успішна — і водночас неймовірно вразлива, емоційна, повна сумнівів. Її внутрішній світ — театр не менший, ніж той, на якому вона грає щовечора. Через її постать Моем ставить низку тонких, але важливих питань: де межа між мистецтвом і життям? між грою і щирістю? між любов’ю до себе і самозамилуванням? Моем чудово балансує між легкою сатирою та глибоким розумінням людської природи. Його мова витончена, наповнена іронією, але без жорстокості. Він не осуджує Джулію — навпаки, захоплюється її життєвістю, енергією, драматичністю. Це роман, у якому кожна сцена — як епізод з вистави, і водночас — як крок до внутрішньої правди. "Театр" — це роман про те, що бути собою — значить грати роль, але лише так можна дійти до істини. Джулія не зраджує себе, навіть коли усвідомлює власні слабкості. І в цьому її сила. У цьому — сила роману. Для тих, хто любить інтелектуальну прозу з блискучою психологією, елегантним стилем і глибокими емоціями — "Театр" стане справжнім відкриттям. Це книга, яку хочеться перечитати, а після — довго обмірковувати.

9/10, девʼять тільки, тому що старомодно, а так письменник великий молодець.

Вдруге прочитала роман з якого почалося моє знайомство з Сомерсетом Моемом. І вдруге переконалася, що цей автор простими словами може написати глибину людської душі. Роман знайомить нас з Кітті Фейн - не надто кмітливою дівчиною, головне досягнення якої це те, що вона гарненька і змогла вийти заміж. Таким переконанням Кітті завдячує матері, але одруження і переїзд до Китаю цілковито змінюють життя дівчини. Цей роман не тільки про дорослішання, але й своєрідний зріз тодішніх життєвих цінностей. Чи можна зараз засуджувати Кітті за її світогляд якщо він був панівним? Напевне ні, але можна пишатися нею за те, що вона зрозуміла свої помилки і намагається їх виправити. Не можу сказати, що мені сподобався хтось з героїв, та й в цілому майже всі вони зображені "широкими мазками" де одразу зрозуміло хто є хто, але спостерігати за шляхом і трансформацією головної героїні, мені було цікаво. С. Моем вміє писати персонажів так, що ти наче проживаєш їх життя і це те, за що я щиро захоплююсь його книгами ❤️. "На моє переконання єдина річ, яка дає нам змогу дивитися на цей світ без огиди, - краса, яку люди іноді створюють з хаосу." Раджу для знайомства✨

?Таке прекрасне перше знайомство з автором. Радію, що придбала одразу дві книги, тож незабаром зможу повернутися до Моема.  ?Все ж таки часом душа просить класики та під настрій вона сприймається навіть краще ніж сучасна література.  ?Я вже писала, що чомусь оминула увагою автора в підлітковому віці, коли читала переважно класику з домашньої бібліотеки, підозрюю, його творів ми просто не мали.  ?Моем пише легко та неймовірно кінематографічно, попри екзотичний сетінг (події відбуваються в Китаї) уявити описані автором локації та пейзажі напрочуд легко, а доволі скромний обʼєм книжки дозволяє втримати увагу навіть якщо у вас кліпове мислення.  ?Це історія про молоду жінку Кітті Фейн, з самого дитинства вона знала що має вдало вийти заміж. Її мати не жаліла часу та грошей, щоб якнайвигідніше «продати» доньку, а на молодшу та не таку конвенційно привабливу Доріс не звертала особливої уваги.  ?Та от, Кітті вже 25, а того самого непристойно багатого та родовитого чоловіка на горизонті не видно.  Несподівано, 18-річна Доріс заручається з баронетом, а Кітті, аби молодша сестра не вийшла заміж першою, дає згоду на шлюб з лікарем-бактеріологом до якого зовсім байдужа.  ?Весілля зіграли за два тижні, адже Волтер мав їхати в Китай, проводити наукові дослідження. На чужині Кітті нудьгує та зустріч із Чарлі Таунсендом швидко розвіює її смуток.  Волтер стає свідком адюльтеру і дає Кітті вибір без вибору.  Далі по законам жанру головна героїня має усвідомити свою помилку та розкаятись у скоєному. Про це вже читайте самі. ?Трошки спойлерна цитата, але дуже хочу поділитись: "Нечесно засуджувати мене за те, що я була дурненька, легковажна і вульгарна. Мене такою виховали. Усі дівчата, яких я знала, були такі... Це все одно що дорікати людині, якій ведмідь на вухо наступив, що вона нудьгує на симфонічному концерті. Хіба справедливо засуджувати мене за те, що ти приписав мені чесноти, яких у мене катма? Я ніколи не намагалася ввести тебе в оману, прикидаючись іншою. Просто була гарненькою і веселою. Адже ти не запитуєш на ярмарку, чи є в них у продажу перли і соболині шуби, ти запитуєш про оловʼяні дудки і повітряні кульки."

Будь-ласка не читайте цю книгу перед Різдвом! Не ведіться на назву про різдвяні канікули, бо Моем це не про Різдво. Це не крісмас муд. Моем це про непрості характери, складний життєвий шлях та крах ілюзій. А ще "Різдвяні канікули" це про qосіян. Пу-пу-пу-пуууу. З одного боку неприємно, але з іншого мене ця зустріч не дивує. Роману майже сто років і тоді в Європі можна було зустріти як не колишнього князя так когось зі знедоленої аристократії. Данина часу так би мовити, але гарно було б знати про цю зустріч заздалегідь. Чарлі звичайний англійський хлопець із доволі забезпеченої сім'ї. Його життя обмежене добробутом власної родини, але канікули в Парижі розширять не тільки культурну обізнаність хлопця, а й ого світогляд. Кращий друг Чарлі - Саймон - затятий комуніст та прихильник революцій знайомить Чарлі з повією і ось тут на арену виходять qосіяни. Далі буде багато ниття про їх тяжку долю, несправедливість та культуру. Бла-бла-бла. Опустимо це і повернемося до Чарлі, бо за його емоціями та трансформацією світосприйняття було цікаво спостерігати. Хоча з героями Моема завжди так: максимум реалістичності в діях та думках і як підсумок ще одне прожити життя. Не впевнена що можу радити цю книгу для всіх, бо дуже багато згадок про наших сусідів, але якщо ви наважитесь то раджу тим, хто полюбляє читати про те як розбиваються рожеві окуляри?.

"Розмальована вуаль" — це витончений, глибокий і проникливий роман про кохання, зраду, розчарування і пошуки істини. Сомерсет Моем створює історію, яка змушує читача замислитися над сенсом людських стосунків, самопізнанням та духовним пробудженням. Однією з найсильніших сторін книги є майстерність автора в розкритті характерів. Кітті, яка спочатку здається егоїстичною та обмеженою, поступово трансформується. Вона починає усвідомлювати свою слабкість, егоїзм і порожнечу попереднього життя. Волтер, хоча й залишається загадковою постаттю, вражає своєю жертовністю та моральною силою. Сюжетна лінія з епідемією холери додає історії атмосферності та глибини. Китай у книзі — це не лише екзотичний фон, а й символ культурного контрасту та незбагненної краси життя.