"Сім місяців Маалі Алмейди" Шехана Карунатілаки — це не просто книга, це справжній вибух емоцій, філософських роздумів та чорного гумору, що залишає глибокий слід у пам'яті. Це роман, який заслужено отримав Букерівську премію, і після прочитання стає зрозуміло чому.

Цю книгу я читала для книжкового клубу, і якби не він, я б, мабуть, її не дочитала. Проте я рада, що все ж таки завершила, адже це був вихід із зони комфорту, який приніс мені чудовий досвід. Книга важка та наповнена тригерами, що особливо гостро відчувається зараз. У ній багато насилля, зґвалтувань, убивств, розчленувань, терактів і навіть мертвих дітей — цей список можна продовжувати. Через це читати її спочатку було дуже складно. Проте, попри всю цю жорстокість, книга мені сподобалась. Вона сповнена болю, несправедливості та цинізму, і гадаю, надовго залишиться у моїй пам'яті.

Чи багато ви знаєте про війни та заворушення у Шрі-Ланці? А чи любите ви тексти з магічним реалізмом, гумором та іронією? Чи хотіли б ви прочитати історію про потойбічне життя й таке собі ланкійське чистилище, де духи паралельно із живими подорожують містом? А чи подобаються вам детективи — особливо ті, де дух розслідує власну смерть і намагається залишити після себе докази військових та політичних злочинів на території Шрі-Ланки вже після загибелі? Якщо ваші відповіді — “так” або “можливо” на всі запитання, крім першого, то цю книгу варто прочитати. Принаймні — дати їй шанс. Книга дуже швидко занурює, оскільки сюжет дуже динамічний. Текст поділений на розділи, які, у свою чергу, складаються з коротких завершених підрозділів — їх зручно читати. Головні герої — усі дуже неоднозначні особистості. Але Маалі — це щось із чимось! Такий собі відчайдух і сміливець із купою вад, але водночас людина, яка займається важливою справою. Він показує світу, які злочини відбуваються в його рідній країні, — через мистецтво репортажної фотографії. Власне, вся історія крутиться навколо його світлин і плівок, за якими після його смерті полюють впливові особи. Але книга — також і про кохання та дружбу з усіма їхніми барвами й викликами. Дуже цікаво спостерігати за головним героєм, який і за життя постійно опинявся в епіцентрі трагедій, і після смерті втрапляє у перипетії компанії духів, які не згодні з політикою “партії”. Текст не перенасичений міфологічними істотами, легко читається (завдяки приміткам також). Завершення цієї книги мене дуже розчулило. Але хочеться попередити: у книзі багато жорстоких моментів і сцен. Тому — обережно.

Є книги, які ризикнеш прочитати лише разом з іншими на книжковому клубі. Ця книга саме така! Хоча анотація мене зацікавила від самого початку, було трохи страшно її читати самотужки. І ось її час настав) Маалі Алмейди прокидається у Міжсвітті у вигляді привида. Він одразу потрапляє у повний хаос) Помічники кличуть терміново перевірити вуха, щоб потрапити до Світла не пізніше 7 місяців (тобто днів). А демони закликають пам'ятати всі образи та мститися живим. Головними історичними подіями книги є громадянська війна в Шрі-Ланці після 1990 року. Сингальська армія уряду, Тамільські тигри, Національний фронт, Індійські шпигуни... Кожна з фракцій хоче влади і не рахує жертв для досягнення цілей, в хід ідуть найжорстокіші методи. Тому в цій книзі багато трешу, особливо складно на початку, коли не знаєш хто є хто. Посередині Маалі, як воєнний фотограф, продавав фото тому, хто більше заплатить, та одночасно зберігав на всіх компромат. Саме ці страшні фото він хоче передати живим, щоб зупинити війну (*наївний). Не дивно, що він не пам'ятає, хто його вбив) Одночасно з цим, книга написана майстерно! По-перше, неординарний головний герой, який з гумором та сарказмом веде подіями книги. Місцями це було дуже смішно))) По-друге, цікаве Міжсвіття з привидами та демонами, вітрами та деревами, взяті з вірувань ланкійців. Єдине, чого мені не вистачило, так це яскравішого та чіткішого фіналу. Я не рекомендую читати цю книгу всім через описані війну та насилля, але якщо готові до такого, ця книга варта прочитання!

«Сім місяців Маалі Алмейди» — дуже сильна, складна, багатогранна книга, справжнє відкриття. Сім місяців виявилися зовсім не календарними, а Маалі — зовсім не жінкою, як мені чомусь здалося з назви. Шрі-Ланка. Чесно визнаю, що не була знайома ні з історичним, ні з політичним контекстом цієї країни. Але навіть із ним читати книжку було непросто. Я постійно плуталася в абревіатурах, іменах, тому, хто за кого і проти кого. Це фентезійно-детективна історія на тлі кривавих подій 1980-х років у Шрі-Ланці. Я знала, що книга про війну, розуміла, що вона буде важкою, і вона справді виявилася такою: жорстокою, відвертою. Але водночас вона так легко захопила, що я не могла відірватися. Я неймовірно прониклася Маалі. Він такий справжній — зі своїми недоліками і пороками, почуттями та прагненнями. Неможливо не співпереживати йому. Під кінець я навіть трохи просльозилася. У книзі переплетено безліч тем: етнічні та релігійні конфлікти, самовизначення, сенс життя, гомосексуальність, помста і карма, життя після смерті та багато інших. І все це настільки органічно, що сприймається як єдине ціле. Мені книга дуже сподобалася. Так, вона жорстока, але це чесне відображення історичних подій. Вона складна для розуміння, але це радше мої прогалини в знаннях, ніж недолік автора. Сильно, емоційно, відверто.

Це чудова та захоплива книга. 10/10 Головний герой, воєнний фотограф, що по вуха застряг в жахіттях громадянської війни у Шрі-Ланці, а окрім того ще й в азартних іграх, боргах та зрадах коханому. Він прокидається в Міжсвітті (таке собі Чистилище) у вигляді залу з віконцями реєстрації, де сортують мертвих. Він абсолютно нічого не памʼятає про свою смерть, та має 7 діб для того, щоб згадати все. В першому ж розділі ГГ дається можливість побачити як його власне розчленоване тіло викидають у озеро, та дізнатись, що він цілувався на мітингу з хлопцем-революціонером, чий дух його тепер супроводжує. Неймовірно цікава книга з самоіронією та саркастичним поглядом померлого героя на власне життя та життя його країни очима душі. Купа цікавих тез та діалогів про цілу низку актуальних, важких та важливих соціальних моментів, що дали змогу автору отримати Букерівську премію 2022. Війна між етнічними народами Шрі-Ланки, масові вбивства невинних цивільних, політичні маніпуляції та корупція, участь та зацікавленість інших країн в цій війні, самоідентифікація народу, наслідки нашого вибору, забути і пробачити чи дочекатись помсти будь-якою ціною, ЛГБТ в консервативному суспільстві 1980-90х і багато багато іншого. Від книги важко було відірватись, вона швидко затягнула, легко прочиталась.

Боже, пробач їм, бо я не пробачу ніколи (с) Сім місяців Маалі Алмейди - історія життя, смерті і післясмерті військового фотографа, гравця і наволочі (саме такий евфемізм перекладачі обрали для більш влучного слова slut) Маалі Алмейди. І хоча деякі люди читають цю книгу задля детективної складової, де головний грой шукає хто його вбив, для мене ж саме детективна лінія була абсолютно другорядною (хоча для розв'язки зіграла гарно). Цей роман - не детектив в класичному розумінні цього жанру. Увесь "антураж" тут використовується прямолінійно для того, щоб розкрити/підняти ряд проблем та питань, що мав на думці автор: як от історію жорстокої громадянської війни та політичної боротьби на Шрі-Ланці (всі ж думали, що це тропічний рай, звідки чай по світу розвозять?), моральні дилеми, батьківство, травматичні стосунки та життя травмованих людей. А ще про одностатеві стосунки, так. Але не спішіть ліпити сюди клеймо "адженда" (ну хіба манюсеньке). Отже, головний герой по смерті постає перед класичним вибором між умовним добром і злом, втіленими у персонажах вбитої лікарки, яка пропонує Маалі забуття і переродження, та мертвого комуніста (таак, вони і тут теж), який спонукає героя до пошуку помсти за свою смерть. Шлях вибору між цими двома дорогами проходить через усю книгу. Не дивлячись на похмурі тематики, книга містить немало влучного гумору і сатири. Перша її частина доволі повно змальовує навколишні події та обставини, знайомить читача з основними і другорядними угрупованнями та героями, а також із особистістю головного героя (яка під кінець історії проходить певну зміну і переосмислення). Тут легко заплутатись у персонажах та сторонах конфліктів (не дивлячись на те, що автор лишає читачеві певну "шпаргалку"), і навіть не через незвичні для нас імена, а більше через брак знань щодо контексту. Описана в книзі громадянська війна відгукнеться кожному українцю через спільні болі будь-якої війни, проте варто розуміти, що це зовсім інакша історія. Трохи актуальнішим стане питання щодо тих же воєнних фотографів: де лежить межа між наживанням на стражданнях інших людей і необхідністю висвітлення подій? Чи дійсно найкращий журналіст той, хто не обирає сторону? - Я отримую стільки, скільки не отримує жоден мільйонер. - І скільки це? - Достатньо. (с) Що сподобалось найбільше - це постійна дискусія з текстом на різні теми, а також розкриття самого Маалі Алмейди в першій половині книги, те, як саме автор це зробив. Справа в тому, що автору вдалось показати шлях травмування головного героя, не говорячи прямо про те, що особистість Маалі і поведінка виросли з цього шляху. Ви і так розумієте це з контексту, бо побачите людину, яка вважає, що з нею все в порядку, хоча це не так. Ви побачите, як людина ця ранить себе і оточуючих, марнує життя, не рефлексуючи причини цього. Досить природньо змалював автор і гомосексуальність головного героя, його самосприйняття (хоча під кінець все ж трохи перегинів є, тим паче, що як і в японських яоях, ледь не кожен перший персонаж біля Маалі - теж гей). Орієнтація гг має велике значення в контексті історії, проте в більшості випадків зчитується більше як частина природи окремої людини. Не легке чтиво на вечір, але й загрузнути вам не дасть.

✨ Це була безпрецедентна ситуація: коли я вийшла з клубу з оцінкою вищою за ту, з якою прийшла. Ба більше: я сьогодні ще сумніваюся, чи правильно вирішила покласти її на позбувну полицю, і чи не варто її залишити, аби колись таки виписати всі ті крилаті фрази, що там зустрічаються. 🕯 Читач знайомиться із Маалі (увага, це чоловіче ім'я!), коли той намагається знайти порозуміння із клерками потойбічного світу. Він, а точніше - лише його душа, стоїть у натовпі таких самих душ, що чекають вказівок, то куди їм далі? Маалі не відчуває себе мертвим, натомість впевнений, що у матеріальному світі його місія ще не закінчена. Маалі — фотограф-репортажіст, який одночасно працює на всіх, хто платить (часто це ворогуючі табори). А ще Маалі — лудоман, тому грошей в нього немає, зате є борги. А, ну і головне: Маалі гей, хоча й просить не називати це так, він просто чоловік, якому подобаються чоловіки. На Шрі-Ланці в ті часи, про які йде оповідь, це каралося смертью. 🕯 Це дає широчайше поле для припущень, то хто ж таки скинув його з висоти, а потім ще й розчленив на зручні для пакування шматочки. Кредитори? Казіно? Політичні гравці? Армія? Повстанці? Міжнародні організації? Мафія? 🕯 Маалі має згадати свої останні хвилини життя, аби відповісти на це питання. А ще передати вісточку з того світу своїм друзям, аби справа його життя — фотографії — не пропали дарма. 🌙 Неймовірний сплав ланкійських вірувань на тлі бурхливої політичної ситуації, вписаних у необов'язковий, але вдалий детективний сюжет, написаних дуже іронічною та влучною мовою. І ах, які тут діалоги! Ну, наприклад, розмова між клерком в потойбіччі та душею, що тільки прибула: — Віросповідання? — Атеїст. — Як недалекоглядно. Або: — Я не допомагаю тим, хто не допомагає мені. — Звучиш як ООН. 📕 Так, тут є не одна жорстока сцена, але вони не надто травмують. Так, тут є війна, але її географічна віддаленість від нас забезпечує рівно таку залученість, коли ти співчуваєш, але серце не рвеш. І так, попри аж настільки не наш досвід та менталітет, ми все одно знайдемо що приміряти на нас (що ми на клубі і зробили). 🪶 Категоричне #Дафа_радить і беріть стікери та маркери зразу! Не повторюйте моїх помилок.