Стосовно змісту книги «Natalia», тут розгортаються події в реальному часі (2008 рік) головної героїні та її біологічного сина. Та червоною ниткою, весь роман ці події проходять в основному, як наслідки, інших, далеких, а саме часів Другої світової: війна, табори, ґвалтування військовими, переслідування радянською владою. Важка, емоційно. Такий, начебто детективний сюжет, коли є напруження, але читається легко. Я не люблю книжки про війну 1939-1945, але це наша історія. На основі реальних подій. Це саме ті книжки, які я обожнюю найбільше. Тому що вигадати можна будь-які світи, але вражаючим для мене завжди є справжнє життя, без художніх прикрас, сама правда. В цій книзі постає питання виживання, життя і вибору. І пошуку відповіді на запитання: чи потрібна та правда, яка є, гнітюча і несправедлива, чи краще забути минуле і залишити його десь на підвалинах пам’яті?

Толеффу - 62. Він народився в Норвегії у 1945 році. Успішний, заможний, у нього дружина та дорослі діти. Він знає, що одразу після народження мама відмовилася від нього, його всиновили. І тепер Толлеф хоче дізнатися, хто його біологічні батьки, чия кров у ньому тече. Він знаходить маму та чи захоче вона його бачити... Мені було шкода Толлефа, а поведінка Наталії спочатку дуже дратувала. Потім стає зрозуміло, чому вона так поводилася. Десь закрадалася підозра, ким насправді вона була, врешті так і виявилося. Книга невеличка за обсягом, але дуже глибока. Тема війни, переслідувань, таборів, ґвалтувань, втечі, материнства, прощення, любові, підтримки, дружби, важливості знати, де твоє коріння. Якщо любите історії про війну, написані на реальних подіях, тоді вам сподобається, як і мені.

Книга на реальних подіях. Толлеф народився 07.06.1945 року, однак це не щасливий день для нього, оскільки рідна мати відмовилась від нього. Це мала б бути важка в емоційному плані історія, але щось пішло не так, я не пройнялась болями героїв, мені не було їх шкода, взагалі жодних емоцій авторка не викликала у мене. Я так і не зрозуміла слів - «майже зґвалтована»…блін ти сама гуляла з тим німцем, чому коли ти повірила йому, не думаючи про наслідки? Як ти могла Наталія народити дитину, прожити з нею 3 місяці і віддати її на усиновлення? От такі у мене питання до головної героїні. Я як мама, не розумію таких жінок і цих високих фраз типу: «Щоб дитині було краще», «Я би не дала тобі того життя, на яке ти заслуговуєш»…для мене це відмазки тієї, хто просто не хоче нести відповідальність за свою ж дитину! Я розумію, що авторка ставить Наталію як жертву, але не розумію таких жертв…вона не думала в яку сімʼю попаде син та взагалі не сприймаю таких жінок «жертв».

У шкільному віці мені дуже подобалася фраза "твоя свобода розмахувати руками закінчується там, де починається ніс твого ближнього". Не знаю, хто сказав. Але відносно Наталії, головної героїні книги, постає питання: де закінчується твоя свобода як окремої особистості, коли ти стаєш матір'ю? Разом з генами ти передаєш сімейну історію. Чи ні? Наталія народила сина у Норвегії у 1945 році. Толлефу знайшли прийомну родину, Наталія виїхала з країни. А через 60 років він її знайшов. Він хоче знати все. На нас впливає те, ким були наші предки, навіть якщо ми їх не знали. Наталія не норвежка, вона зі Львова. Каже, полька, але якби народилася в інші часи, то була б українка. Це мене дивувало, поки історія не розкрилася повністю. Батько...Ким був батько Толлефа? Невже це те, заради чого він шукає зустрічі з матір'ю - дізнатися, ким був батько? І ким були її батьки. Чобіт окупанта не раз переступив поріг їхньої львівської домівки - то що з ними сталося? Роман багатошаровий, і авторка почергово розкриває ситуацію з точки зору своїх героїв. Як заплутаний клубок ниток, але не текст, а сама історія Наталії. Читач однозначно розуміє, що вона щось приховує, і цей гачок не дає відкласти книгу. Книга піднімає не одну важку тему: історія родини, виховання, материнство і спілкування батьків з дорослими дітьми. І чим більше ми дізнаємося про Наталію, тим глибше занурення у ще одну наскрізну тему - насильство під час війни. Нема сумніву, що воно вплинуло на все життя героїні. А скільки таких жінок приховали правду про свою травму? Є у романі і герой-українець, дуже неприємний тип, але ніхто не може бути впевненим, що таких не існувало. Є і російські окупанти, і їхня поведінка читача не здивує. Але може бути болісно читати, попереджаю. У підсумку: невеликий, але серйозний роман, який і після прочитання не полишає моїх думок. Цікавий факт про переклад: у оригіналі книжка називається "Natalia Z.", скорочення прізвища, але в українському виданні букву прибрали з очевидних причин. Якщо вам сподобалась "Соловей" або "Бузкові дівчата" - зверніть увагу.

Прочитавши цю книгу, вкотре пересвідчуєшся, що війна - це пекло! Книга життєва, жахливо правдива, без прикрас. На реальних подіях, які почалися у Львові. Тому читаєш до сльоз, до блювоти. Історія про зраду, ганьбу, смерть. І, водночас, про любов. Толлеф мешкає у Норвегії, Наталія - у Канаді. Вони дуже схожі між собою. Що ж їх об'єднує, окрім дня народження в один день? Виявляється, кровні узи, бо вони - мати і син. Син, від якого вона відмовилася при його народженні. І ось після десятиліть мовчання Толлеф, за активного спонукання свого сина, хоче дізнатися якомога більше про свою рідню. А у його матері на це зовсім інша думка. "— Пресвята Діво! Це життя безжальне, люба моя! Поки що, Жанно, я краще розповім йому про своє повсякдення письмово чи по телефону. От я тебе запитаю: невже його справді цікавить моє сьогоднішнє життя? Я вічно борюся з проблемами, для нього вони нікчемні, для мене — нездоланні гори". Наталія дуже боїться минулого, сповненого пекельних мук та втрат. Те, що пережила вона, не витримала б більшість людей. А вона витримала, вижила, але якою ціною! Дуже непроста книга. Навіть не віриться, що така невелика кількість сторінок. Історія, яку просто не можна забути, яка залишає чіткий відбиток у серці..

Чи можна засуджувати жінку, яка кілька разів відмовилася від власної дитини? Ні, допоки не відчуєш причини на собі… Ох, ця історія дуже сильно мене сколихнула, а знання того, що описане ґрунтується на реальних подіях викликало мурахи по тілу. Надто актуально та болюче у час нашої війни. Ця книжка не є популярною, але я вам щиро раджу її. ⠀ Отже, є Толлеф, чоловік народжений і покинутий у 1945 р. і є Наталія, його мама - жертва війни, ґвалтувань та поневолень, яка мала непереборну жагу вижити та пройти крізь пекло війни. Він все життя волів ніц не знати про власне походження та рід, аж допоки діти не зачепили цю тему. Вона - не хоче повертатися спогадами у Львів, де на неї чатує сором та жахи, що переслідують день при дні й тому відмовляється від зустрічі з сином, маніпулює віком та тим, що вже не переживе чергової драми. Жінка переконана, що «інколи минуле треба вигадати, щоб його пережити». Тому, згадуючи молодість вона передовсім прагне вберегти свого віднайденого сина від намагання скласти пазл життя, бо впевнена, що це зашкодить. ⠀ Кожен герой цієї історії зображений об'ємно та глибоко психологічно, розумієш, що будь-хто несе у собі тавро якоїсь травми, що врешті відбивається на якості життя, стосунках у родині чи розумінні подій. Ніхто не викликає повної приязні. Вміти так гарно описати всі дрібні мерзенності характеру героїв то мистецтво. Подобається думка Ганни Улюри: "Жертва війна не мусить бути милою і лагідною, щоб нам було легше їй співчувати: чужі страждання не мають забезпечувати комусь комфортну комунікацію. Бо історії зґвалтування на війні — не про співчуття, а про виживання у будь-який спосіб." Після прочитання вас чекатиме багато питань та роздумів про історію, виховання та материнство, насильство під час війни та поняття совісті. ⠀ ?Росія, яку я знала, була перегноєм, здобреним гниттям людських тіл. Ані вірші Пушкіна, ані арабески Лускунчика не зможуть змінити в моїй уяві образ цієї країни. ?Можливо, спершу необхідно зазнати надлюдських обмежень або пережити голод, щоб усвідомити - відразливі й осудні вчинки бувають актами відчаю заради забезпечення власного виживання. У таких випадках поняття добра і зла перетворюється на абстракцію.