Ухх, таке класне перше знайомство з авторкою. Початок був неймовірно приємний тим, що події відбуваються в Івано-Франківську, я просто нереально кайфувала, бо живу тут і знаю всі місця, які описані в книзі. Перейдемо до сюжету. Трагічний, важкий, деколи просто не могла ніяк зрозуміти чому так чинять, але це все життя, яким воно є, бо ж таких історій чимало, на жаль. Дівчинка Леся намагається врятувати свою сім'ю: маму та брата. Маму від алкоголізму, а брата від неприємностей в школі та й загалом. Битовуха: алкоголь, скандали, побиття, життя нестерпне. Здавалось, що кінця і краю тому не знайдеться, бідна дитина ходила по допомогу до різних людей і з мамою говорила і з братом, і нічого не мінялося. На фоні сімейних драм у місті стається вбивство, навіть подвійне вбивство, але слідчим потрібно ще з цим розібратись. Наче тихий Івано-Франківськ, а таке коїться... Що ж, головний слідчий береться за справу і починає розслідувати злочин, який може призвести до неочікуваних наслідків. Гарно показана робота поліції, зі всіма її плюсами та мінусами. Опис міста, деталі злочинів. Також характер героїв, на що вони здатні, передано емоції дитини, сімейних проблем, зі всіх ракурсів життя. Соціальний трилер, який змушує задуматись над долею таких сімей. Поки читала, то було гірко на душі від того всього( Авторка порушує важливі питання: алкоголізм, домашнє насильство, дитячі травми, страх, байдужість людей до чужих проблем і тд. Книга залишає післясмак важких емоцій. Як рішення дорослих впливає на дітей і що потім тих дітей чекає в майбутньому. Отже, книга яскравий приклад як не треба робити в реальному житті. Сюжет цікавий, персонажі справжні. Сподобалась однозначно, знайомство з іншими книгами Поліни Кулакової точно продовжу, все ж мені легко та цікаво читалось

Люблю цю авторку, і завжди підтримую українських авторів, пишаюсь їхніми досягненнями. Мабуть, це перша книга авторки, бо вона досить сира і написання теж не на найкращому рівні, авторка згодом почала писати набагато кращі книги. Але все одно ця книга варта уваги, бо ця книга про важливе, про складні сімейні стосунки, які можуть бути в кожній сім'ї, і дійсно ніхто не знає, що може бути за зачиненими дверима. Книжка важкувата, можливо через те, що оповідачка маленька Леся, якій 9 років, і той жах, що їй доводиться переживати, не кожен здатен осягнути. Не раджу людям, які не готові читати про сімейне насилля та підліткові проблеми.

Кожного разу впевнююсь, що Поліна Кулакова - прям моя авторка. Готова читати усі її книги. Я в захваті від її робіт і ця книга - не виняток

Враження, що мене надурили, певно ще ніколи не було таке сильне…? Це вже третя книга цієї авторки у мене, і краще не стає, тому вона ж і стане останньою. Перше що хотілось би спитати, редактори взагалі бачили в очі той текст? Чи перечитувала авторка свою ж роботу, я навіть не питатиму, схоже як і з минулими книгами - ні. Бо по іншому пояснити діри в сюжеті розміром з Маріанську впадину, я не можу. Давайте по порядку: 1. Зі мною прийоми «надавити на жалість» не працюють. «Прозорі оченята, маленькі пальчики, і тд» - я зрозуміла вона мала, не треба постійно це повторювати, воно так не працює. 2. Якість тексту - коли сусідні речення суперечать один одному, це проблема, я вже не говорю про факти з сусідніх сторінок. Коли вам пишуть: «Вогнепальна рана в районі очей.», а в наступному «Кулі пройшли на виліт… Ми нарахували три постріли» - це взагалі треба коментувати? 3. В описи автор не вміє, вона дуже любить описувати місце подій його назвою «Чималий шмат вулиці Набережної - від мосту на Галицькій до університету нафти та газу…» - я ніколи не була в Івано-Франківську для мене цей опис місця значить НІЧОГО, я поняття не маю як воно виглядає, як я це маю уявляти? І такого багато, нам кажуть назву вулиці, куди йде персонаж - нашо мені ця інформація, я поняття не маю, шо це за місце. 4. Сюжетні гілки які ведуть в нікуди і персонажі яких згадали раз і потім ми їх не бачили і не чули. Нашо? Вони нічого не дали сюжету, для чого вони там? 5. Ідея яку несе ця книга. Якщо ви на дні, не намагайтесь це якось вирішити, просто пливіть за течією. Я певно закінчу, бо буду до ночі то писати. Ця книга - сирюща, яким дивом її перевидали для мене загадка. Не витрачайте час. НЕ РЕКОМЕНДУЮ

Ця історія - біль нашого суспільства. Байдужість сусідів, корупція і безкарність в поліції, проблемна сім'я, алкоголізм і біль дітей, які змушені все це пережити. Це все поруч з нами, і часто люди байдужі або бояться, і з мовчазної згоди сусідів, знайомих, органів влади трапляються жахливі трагедії. Діти, намагаючись втекти від домашнього насилля, можуть потрапити в не менш небезпечну ситуацію. Ніхто їх не чує. Це моє знайомство з авторкою. Болюча, гостра драматична історія про життя однієї сім’ї. Мене завжди до глибини душі торкають історії, де страждають діти. Можливо, саме тому я так мало читаю книги з гостросоціальними темами. Бо болить....

Книжку «Усі їхні демони» я прочитала, але все ніяк не могла зібрати думки до купи, щоб написати відгук. І тільки через деякий час, після осмислення подій книги — пазл склався. Я була вражена як авторка майстерно передала біль, агресію та байдужість., які довелося пережити дев’ятирічній Лесі в родині, де батьки пиячили. Зникнення її брата Діми стає для дівчинки ще однією трагедією, на яку ніхто не звертає уваги — і це по-справжньому боляче. Я настільки занурилась в жахливі події, що зовсім забула про передмову. Бо книга не лише про домашнє насильство, а й про мовчання — сусідів, школи, суспільства… Вона болісна, правдива, але необхідна. Історія, що заснована на страшній реальності та на власному досвіді автора… Це твір, який варто читати для того, щоб не залишатися байдужим! #марафонкнигомам

Це доволі незвична історія, з достатньо заплутаними лініями головних героїв, проте стиль написання надзвичайний, і це хочеться читити і читати. Взагалі манера авторки досить затягуюча, вона розповідає ніби про звичайні історії, але написано це так, що просто не відволіктися, і це ніби заворожує

«Усі їхні демони» — книжка, яка залишить після себе довгий емоційний шлейф. Це вже четверта книга Поліни Кулакової, яку я прочитав, і щоразу я ловлю себе на думці: як добре, що відкрив для себе цю авторку. Я завжди раджу її всім — і знайомим, і підписникам. Бо Поліна пише чесно, тонко, по-справжньому. «Усі їхні демони» — це не просто назва. Це метафора болю, мовчання, таємниць, які носять у собі дорослі, і які так часто відображаються в дітях. Але серед цієї темряви є щось дуже людяне, ніжне, те, що пробирає до мурашок. Кінцівка розчавила і водночас зцілила. Це була та крапля, яка добила. Я плакав — не соромно це сказати. Бо така література й повинна викликати емоції. Окремо хочеться відзначити саму Поліну — авторку, яка залишається відкритою, живою, щирою в спілкуванні. Це додає ще більше довіри до кожного її слова. Я щиро рекомендую «Усі їхні демони» усім, хто готовий до сильних переживань, до розмов про важливе, до зустрічі з власними тінями.