В шкільній програмі було не багато творів, які мені запали в душу. Однак цей… цей увірвався в моє серце і посів в ньому особливе місце. Ольга Кобилянська — одна з тих письменниць, яка не просто писала, а передавала зміст людської душі. Її твори настільки глибокі, психологічні, сповнені музики й внутрішніх переживань, що просто не можуть залишити байдужим. Вона сміливо порушувала теми самотності, ролі жінки в суспільстві, права на вибір і духовну свободу, що було дуже сміливо для її часу. Саме цей твір вразив мене своєю атмосферою — тихою, меланхолійною, але дуже глибокою. У ньому немає гучних подій, проте є щирі почуття, внутрішні переживання та справжня душевна краса. Кобилянська тонко передає світ жінки, її думки, мрії й самотність, і під час читання здається, ніби ти розумієш героїнь без слів. В центрі твору — історія трьох молодих жінок, які дуже різні, але пов’язані спільним внутрішнім світом і прагненням до краси. Оповідь ведеться від імені Марти — спокійної, чутливої дівчини, яка спостерігає за подіями та людьми навколо. В її житті з’являється Софія — талановита піаністка з надзвичайно тонкою душею. Саме вона стає символом мистецтва, музики й глибоких почуттів. Софія живе музикою, але водночас страждає від нерозуміння, самотності й внутрішньої боротьби. Її образ викликає захоплення й співчуття, адже вона ніби не пристосована до буденного життя. Третя героїня, Ганна, уособлює практичність і раціональність, що створює контраст між різними поглядами на життя. Цей твір прекрасний, стовідсотково раджу до прочитання!

Насправді це видатний твір, один з найкращих в українській літературі. "Земля" вважається повістю, хоча за обсягом та змістом не поступається багатьом романам. Сюжет не зводиться лише до біблійної історії братовбивства, а ідеї не закінчуються на словах: "земля повинна бути для людини, а не людина для землі". Це багато-шаровий, філософський твір, з різноманітними, психологічно точними персонажами, напруженим драматичним сюжетом та яскравими метафорами. "Земля" не дуже легке читання, спочатку треба втягнутися, але поступово напруга зростає і вимагає швидше ковтати сторінки.

"Передовсім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках." У квітні книжковий клуб "Вовчиці" читав та обговорював книгу Ольги Кобилянської "Царівна". До цього я читала лише "Меланхолійний вальс", але очікувала від авторки дуже багато, бо багато чула та читала про неї, про її надзвичайний вклад у нашу літературу. І усі мої очікування справдилися. Це шедеврально і геніально. На час написання це твір-маніфест за жіночі права, на підтримку прагнення жінок до навчання, до самореалізації, до участі у громадському житті. Також твір неймовірно занурює у атмосферу тодішнього життя, показуючи типові ставлення та настрої у суспільстві. Для сучасного читача "Царівна" дає змогу зрозуміти, яким було становище жінки, проаналізувати, що ми маємо на зараз і зробити для себе висновок, адже в усій світовій літературі на першому плані останнє сторіччя саме такі твори, які закликають боротися за свої права, за власну гідність, особисту свободу, прагнути здобувати освіту та духовно розвиватися, там самим покращуючи суспільство своїм внеском та отримуючи сенс власного існування. Найважливішим є те, що Наталка Верковичівна, подолавши стільки труднощів та випробувань, все ж здійснила свою мрію, стала успішною письменницею та щасливою дружиною, дружиною чоловіка, який щиро кохав, вірив у неї, підтримував у її прагненнях.

Книжка є дуже цікавою, якщо розглядати її зараз, коли після початку повномасштабного вторгнення багато людей, до того зросійчених, як і головна героїня твору, почали процес українізації. Неймовірно бачити як Кобилянська, яка сама походила з німецько-румуномовного світу, обрала собі українську ідентичність, плекає та захищає українську культуру у своїх творах. Зокрема це той випадок, де показується саме українське міщанство і як українська культура виходила за межі мазаних хат.

Феміністична історія самоствердження і свободи Читала в рамках книжкового клубу Вовчиці Думки: → Надихала жага Наталки до самоствердження та прагнення творити, попри тиск суспільства; → Зворушила її стійкість, віра в себе та небажання зрадити власним переконанням; → Особливо відгукнулася особиста лінія героїні — любов до бабусі, захоплення письменством, болючі стосунки; → Основна ідея — бути «царівною» не для когось, а передусім для себе самої; → Атмосфера книги передає тогочасне зневажливе ставлення до жінок і змушує задуматися, наскільки важливі були (і є) зміни; → Трохи складно читалося через особливості письма й мови, але це додає тексту автентичності; → Книга залишає після себе суміш гордості за шлях жінок і усвідомлення, скільки ще праці попереду. Для тих, хто шукає сильні жіночі історії про самопізнання і цінує феміністичну класику

Оце так янг едалт, тюремний досвід на папері для підлітків. Дуже повільний, тягучий та похмурий текст. Як би це дивно не виглядало, але мені б хотілося, щоб авторка більше романтизувала тюрму, ми всю книгу там знаходимось, це ж фентезі, ну додай сюди чогось цікавого, привидів, наприклад, додай готичності тексту, зроби споруду більш гарною та незвичною. Ні, ми 500 сторінок проходимо тюремні будні. Випробування текст не зробили динамічнішим. Щось більш менш цікаве починається на останніх 50 сторінках, як би я цього не знала, я б кинула книгу, але тримало те, що буде щось несподіване. І таки було, від останнього речення в мене мурахи пішли по шкірі. Але далі читати не буду. Там ще й бонусний розділ є..який вже сил не було читати, і так було дуже нудно, який ще бонусний розділ.

Почала я збирати українську класику саме з цієї книги. Захоплююча, рада що почала саме з неї)

«Вальс меланхолійний» – це одна з найпроникливіших новел Ольги Кобилянської, яка зачіпає питання жіночої свободи, самореалізації та складного вибору між почуттями і прагненням до власної незалежності. Не можу не додати, що книга глибоко вразила мене ще у школі і стала улюбленим прочитаним шкільним твором. У центрі сюжету – три жінки, кожна з яких по-своєму унікальна: Ганнуся – ніжна та вразлива, Софія – горда й незалежна, Марта – творча, пристрасна і мрійлива. Через їхні долі Кобилянська показує різні шляхи, якими могла піти жінка на межі XIX–XX століть. Меланхолійний вальс, який грає Марта, ніби пронизує всю новелу, передаючи її емоційний настрій – сум, надію, тугу за втраченими мріями. Авторка майстерно зображує внутрішні конфлікти героїнь: чи варто жінці жертвувати собою заради почуттів, чи вона має право на власну долю та розвиток? Кобилянська пише неймовірно гарно – кожен опис природи, емоцій, навіть найдрібніших деталей має свою поетичну мелодію. «Вальс меланхолійний» – це історія про сильних жінок, які намагаються знайти себе у світі, що не завжди готовий прийняти їхні мрії.