Ольга Богомаз

📖"Весілля Настусі" Ольги Богомаз – книга рефлексій про подорож додому🚌 Тут поміж сторінок багато простору розлогих степів, де люцерна всеможливих відтінків, глибокі яри, фактури глини, мов розбавлені амарантовою аквареллю заходи сонця🧡🧭 ✒️"Підступність степових квітів породжена боротьбою за виживання. Вони твердіють від засухи, щоб не вмирати, вицвітають на сонці, щоб злитися із землею, гострять колючки, як ножі, щоб захиститися від звірів, а щоб насіння не зламало їм хребта, скидають його птахам. Нарощують непробивний панцир і живуть вічно, пробиваються крізь сніг щороку на одних і тих самих місцях"🫶🏻 🖇 Головні герої – Яромира та Олег, котрі їдуть на весілля молодшої сестри на Донеччину. Більше 60-ти сторінок – розлоге панно добирання із Києва, пересипане шансоном маршрутки, обсценною лексикою водія, навантаженням колоритними описами пасажирів. ❤️‍🩹Це роман про подорож додому. Дитинство та юність сім'ї Олега та Яри припали на роки безгрошів'я, відсутність бодай хиткої стабільності. Втім, у дитинстві навіть попри це дитяча уява відшукує якісь якори добра й світла. Зрештою, ти можеш просто глянути на сонце, заплющити очі й на кілька хвилин розглядати калейдоскопічні візії💌 🏡Похід Яри на стрих і розглядання трав на осонні під мотузками, дідусевих речей, папок з братовими дитячими малюнками малюнками – про відчуття бодай якихось коренів. Про сховане тепло й бажання відігріти серденько.

Анонім

Глибока, зворушлива, така справжня. Донеччина, сімейні драми, пошук себе – тут все переплітається в одну неймовірну історію. Олег і Яра повертаються в рідне містечко на Донеччині на весілля сестри Настусі. Ця подорож стає більше, ніж поїздкою – вона відкриває їм двері до власного минулого та дає змогу зазирнути в себе. Війна залишила свій слід на всіх, але як жити далі, якщо серце розривається між "тут" і "там"? Атмосфера ✨️: Донеччина постає в книзі, як живий герой, відчувається кожен її подих і кожен шрам. Містечко, яке пам’ятає війну, але прагне жити далі, природа, яка ніби шепоче: "Залишайся". Мова авторки сподобалась, читалось швидко, не хотілось відриватись. Легкий стиль, трохи гумору (ага, навіть у такій серйозній книзі), влучні метафори. Ольга Богомаз дуже делікатно й точно торкається таких важливих тем, як ідентичність і вибір. Чи залишатися вдома, борючись за своє, чи вирушати далі? Чи пробачати минуле, якщо воно тисне на горло? Ця книга не дає готових відповідей, але точно змушує задуматись. Розповідь про діда – це моє розбите серденько 💔 Його постать – це той символ міцності родини, що водночас нагадує про її крихкість. Епізоди з ним пробирають до мурашок, бо в них так багато болю й любові. "Весілля Настусі" – це не просто книга, а цілий емоційний вихор 🌪 Вона нагадує про важливість рідного дому, навіть якщо той дім болить. Це про наше сьогодення, наше коріння і наш вибір бути собою. Це історія про те, як жити, любити й пам’ятати навіть після найважчих втрат. Вона змусить і плакати, і сміятися, і думати.

Анонім

📚 Я не очікувала нічого особливого від цієї книжки, і в ній справді немає нічого такого, але в цьому, на мою думку, її. перевага! Зараз поясню ⬇️ Це історія про реалії української сім'ї з Донбасу; брат з сестрою їдуть з Києва додому на весілля молодшої сестри. Вони не близькі і ніколи такими не були, вони радіють, що змогли виїхати в інше місто, побудувати інше життя. Проте «уважити» треба, тому вирушають у дорогу. 🫂 Шлях буде нелегкий, це стає зрозуміло одразу, як тільки вони рушили з автовокзалу. Спершу Яра та Олег мають заїхати у Харків за тіткою і вже з нею вирушити машиною на Донеччину. Однак без форсмажорів не обійшлося, тому тітка залишається, а їм треба добратися в рідне село, бо, поки вони гостилися у Харкові, помер дід. Тому замість весілля, вони вже їдуть на похорон… Ми спостерігаємо за їхньою подорожжю, часом описи були такі чіткі, що я наче сиділа в автобусі біля ГГ, пила з ними пиво в сумнівній компанії в центрі міста під час якогось святкування, а потім з ними ж їхала в старій тарантайці, поганою дорогою, через зарослі й закинуті будівлі. Роман й справді дуже життєвий, тому тут буде російська (матір спілкується виключно рос), це трохи тригерить, але, як на мене, не більше, ніж, коли ви почуєте російську в громадському транспорті чи закладі харчування. 🤔 Що сподобалося — простота. Справді. Це лайтова, хороша, реалістична розповідь про життя й трагедію однієї сім'ї: їхній батько помер молодим, він був художником, після смерті залишилася лише 1 картина, але діти намагатимуться щось знайти під час поїздки додому, а матір не знала, як правильно виховувати дітей, вона тягнула на собі їх 3 і бачила перед собою лише роботу. Тут немає якогось пафосу, осуду чи повчань, лише розповідь про те, як воно буває. Я прочитала цю книжку за 2,5 години, тому вважаю, що вона ідеально підійде вам для читання одного затишного вечора.

Анонім