Сортування:
1
Котолог
+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
Глибока, зворушлива, така справжня. Донеччина, сімейні драми, пошук себе – тут все переплітається в одну неймовірну історію. Олег і Яра повертаються в рідне містечко на Донеччині на весілля сестри Настусі. Ця подорож стає більше, ніж поїздкою – вона відкриває їм двері до власного минулого та дає змогу зазирнути в себе. Війна залишила свій слід на всіх, але як жити далі, якщо серце розривається між "тут" і "там"? Атмосфера ✨️: Донеччина постає в книзі, як живий герой, відчувається кожен її подих і кожен шрам. Містечко, яке пам’ятає війну, але прагне жити далі, природа, яка ніби шепоче: "Залишайся". Мова авторки сподобалась, читалось швидко, не хотілось відриватись. Легкий стиль, трохи гумору (ага, навіть у такій серйозній книзі), влучні метафори. Ольга Богомаз дуже делікатно й точно торкається таких важливих тем, як ідентичність і вибір. Чи залишатися вдома, борючись за своє, чи вирушати далі? Чи пробачати минуле, якщо воно тисне на горло? Ця книга не дає готових відповідей, але точно змушує задуматись. Розповідь про діда – це моє розбите серденько 💔 Його постать – це той символ міцності родини, що водночас нагадує про її крихкість. Епізоди з ним пробирають до мурашок, бо в них так багато болю й любові. "Весілля Настусі" – це не просто книга, а цілий емоційний вихор 🌪 Вона нагадує про важливість рідного дому, навіть якщо той дім болить. Це про наше сьогодення, наше коріння і наш вибір бути собою. Це історія про те, як жити, любити й пам’ятати навіть після найважчих втрат. Вона змусить і плакати, і сміятися, і думати.
Анонім
📚 Я не очікувала нічого особливого від цієї книжки, і в ній справді немає нічого такого, але в цьому, на мою думку, її. перевага! Зараз поясню ⬇️ Це історія про реалії української сім'ї з Донбасу; брат з сестрою їдуть з Києва додому на весілля молодшої сестри. Вони не близькі і ніколи такими не були, вони радіють, що змогли виїхати в інше місто, побудувати інше життя. Проте «уважити» треба, тому вирушають у дорогу. 🫂 Шлях буде нелегкий, це стає зрозуміло одразу, як тільки вони рушили з автовокзалу. Спершу Яра та Олег мають заїхати у Харків за тіткою і вже з нею вирушити машиною на Донеччину. Однак без форсмажорів не обійшлося, тому тітка залишається, а їм треба добратися в рідне село, бо, поки вони гостилися у Харкові, помер дід. Тому замість весілля, вони вже їдуть на похорон… Ми спостерігаємо за їхньою подорожжю, часом описи були такі чіткі, що я наче сиділа в автобусі біля ГГ, пила з ними пиво в сумнівній компанії в центрі міста під час якогось святкування, а потім з ними ж їхала в старій тарантайці, поганою дорогою, через зарослі й закинуті будівлі. Роман й справді дуже життєвий, тому тут буде російська (матір спілкується виключно рос), це трохи тригерить, але, як на мене, не більше, ніж, коли ви почуєте російську в громадському транспорті чи закладі харчування. 🤔 Що сподобалося — простота. Справді. Це лайтова, хороша, реалістична розповідь про життя й трагедію однієї сім'ї: їхній батько помер молодим, він був художником, після смерті залишилася лише 1 картина, але діти намагатимуться щось знайти під час поїздки додому, а матір не знала, як правильно виховувати дітей, вона тягнула на собі їх 3 і бачила перед собою лише роботу. Тут немає якогось пафосу, осуду чи повчань, лише розповідь про те, як воно буває. Я прочитала цю книжку за 2,5 години, тому вважаю, що вона ідеально підійде вам для читання одного затишного вечора.
Анонім
Дорожня книга - гарна, щоб годинку-другу відволіктися. Такий собі тревелог у дитячі травми, сімейні драми та сепарацію від родини та місця, де ти виріс. Чужа сім’я - темний ліс, як то кажуть. Але маємо направду багато схожості моментами. ⠀ Авторка пропонує нам поїхати у селище на Донеччині разом з Олегом і Ярою. Вони двійнята, що не надто добре ладнають. З буденного і звичного їх висмикнуло весілля Настуні - наївної сестри, яка живе сьогоденням і не надто переймається копирсанням у шафах з родинними скелетами. Мабуть, вона тут дійсно найщасливіша. Решті просто мама подзвонила і сказала : «треба, бо що люди скажуть...» ⠀ Вміння відрефлексувати й піти далі - неоціненне. Виборсатись із пут сумнівних обов’язків, «комусь щось винен» чи «повинен» може далеко не кожен. Та хто зміг, вважай щасливчик. Ярі та Олегу неприємна ця подорож, та й проблем загалом вона не вирішить. Просто спосіб поностальгувати та спроба віднайти щось втрачене, відвоювати частинку втраченої любові. Але чи вже потрібна вона? ⠀ Моментами історія ставала трагікомічною, та й все це зовсім не про весілля. Більш про людей, які ніколи не можуть вчасно озвучити свої хвилювання чи переживання, або ж про тих, хто просто лізе у чуже життя і завжди все знають краще. ⠀ Страшенно тригерило багато діалогів російською, відсутність сюжету як такого, та і персонажі трішки аморфні. Постійні хронологічні стрибки й вічні страждання. Але я вважаю книгу цілком успішним дебютом авторки, можливо не для того настрою та емоційного стану була.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях