🫣 Я прослухала курс філософії у коледжі і в академії, але здебільшого все пройшло мимо, як то кажуть, в одне вухо залетіло, в інше вилетіло, якісь відголоски про античних філософів і Канта є, але…

Я більше пам'ятаю із книжок щось, наприклад, про Ніцше і Спінозу (здебільшого з книг Ірвіна Ялома). Однак тема для мене все одно цікава, не так зрештою, як праці філософів, а як основна думка, яку Скотт Гершовіц закладає в цю кникжу - «Філософія — це мистецтво думати», і що цього мистецтва не треба себе позбавляти і розвивати його в своїх дітях.

Зрештою саме на основі запитань до дітей і від них, а також на основних філософських вченнях, дилемах і працях — побудована ця книжка.

Читати було цікаво, захопливо й корисно, скажу я вам! Так, подекуди мізки закипають і треба перечитувати декілька разів одну сторінку, щоб вловити суть, особливо, якщо автор трактує якусь філософську головоломку, але якщо вдається дійти до суті, то стає дуже приємно, перевірено на собі 😁!

У книзі декілька частин:
1. Пізнаємо мораль (права, відплата, покарання, авторитет, мова);
2. Пізнаємо себе (гендер і спорт, раса та відповідальність);
3. Пізнаємо світ (знання, правда, розум, нескінченність, Бог).

📚 У кожній з частин є тематичний діалог із синами, подання фактичного матеріалу і трактування автора, до речі, Скотт Гершовіц професор права й філософії у Мічиганському університеті, доктор філософії Оксфордського університету!

Однак, якщо ви вважаєте, що це щось нудне й «не для всіх», то ви помиляєтеся, автор дуже класно пише, так, звичайно, тут є трохи важкої інформації, зрештою це книжка про філософію, а вона далеко не проста! Проте стиль написання файний, є гумор і діалоги, тому рекомендую читати, якщо тема для вам цікава й актуальна!

🫂 Хороші й затишні тексти про сім'ю авторки, про життя її рідного дому — хутора Морбакка, який приймав безліч гостей, зростив й забрав у землю декілька поколінь сім'ї Лаґерльоф і їхніх попередників.

Сельма Лаґерльоф із теплом, подекуди із сумом, але більше все-таки позитивно пише про всіх з родини (батьків, дідів і бабусь, сестер і братів та ін.), про людей, які жили з ними — покоївок, нянь, куховарок і конюшого та про друзів.

😔 В дитинстві Сельму спіткала хвороба, дівчинка декілька років не могла ходити, за цей час її батьки спробували все, однак на ноги її поставив випадок, як пише авторка, чудо, яке здійснила райська пташка без ніг…

❤️‍🔥 До речі, Сельма Лаґерльоф — перша жінка, яка отримала Нобелівську премію з літератури! Мені було доволі цікаво й приємно прочитати про дитинство, спогади про давні події, які спіткали Сельму чи її родину.

У текстах час перемішується, спершу здається, ніби авторка пише за хронологією від свого дитинства й далі, але ні, Сельма вводить нас у нетрі Морбакки і розповідає про його історію, про всіх, хто переступав поріг її рідного дому. Це було гарне читання!

⏩ Якщо хочете чогось такого затишного й ненав'язливого, гарно написаного, то «Морбакка» для вас!

🫂 Це дуже сумна історія, з багатьма тригерними моментами, які зачіпають за живе, проте водночас вона дуже добре написана, багато моментів зрезонували, зрештою завдяки їй я змогла звернути увагу на свої проблеми, а це для мене дуже цінно — пізнавати себе через книги…

Тринадцять людей, тринадцять сторін, тринадцять точок зору.

🤝🏻 Підлітки, такі різні, але водночас усі дуже схожі, об'єднані школою, безпечним місцем, в якому кожен й кожна може бути собою, де вчителі та методи викладання також не є звичними, адже школа націлена на мистецтво й творчий розвиток.

І учні, і вчителі знають, що в цій школі вони можуть не грати ролей, відчувати всі емоції, знати, що тут тобі допоможуть, що тут знають, як з тобою поводитися, що тут не ображатимуть, навпаки — захистять від всього злого.

Проте так триватиме не завжди, на жаль.

🙄 Після відмови сину мера вступити в їхню мистецьку школу-інтернат, проти них починається повстання: на учнів нападають, а директора поливають брудом через ЗМІ, однак вони будуть боротися.

Заради них самих, заради вчителів, заради директор, який їм, як батько.

Учні вирішують діяти кардинально, за одну ніч по-всьому місту «виростають» мурали, діяли тихо, злагоджено швидко, тому їх ніхто не зловив, але запідозрили, звичайно ж, одразу саме їх. Наступного ранку декілька поліціянтів робили допити і шукали зачіпки. Звинувачень ніяких не пред'явили, бо доказів немає, окрім, як «у вас тут повсюди фарба і багато художників»...

Маркель, Ендер, Христина, Емма, Джейкоб, Скажений Ром, Клімт, Тихий, Психопат, Вишня, Дев'ятий, Лєра, Май, Смарт — усі вони тепер у моєму ❤️. Під час читання мені хотілося їх усіх обійняти, а тих, кого не можна — просто побути поруч.

Я знаю, що не можна говорити «люди з особливостями», але я й не знаю, чи можна (у цьому випадку) називати їх люди з ментальною інвалідністю, тому скажу так: як ви могли зрозуміти, ці підлітки непрості, у книзі описуються люди з різними синдромами і діагнозами, зокрема РДУГ, РАС, епілепсія, синестезія (загугліть!) та ін.

Авторка порушує великий спектр проблем, окрім психічного здоров'я, також є — фізичне насилля, розлучення батьків, негативне ставлення до ЛГБТК+ спільноти, стирання стереотипів про «гопніків», прийняття себе і соціуму, в якому ти перебуваєш.

Я вірила, сподівалася й надіялася, що фінал буде хорошим, але вкінці я плакала й не знала, де себе подіти, бо хотілося безмежно знати, чим там усе завершиться, однак авторка зробила відкритий фінал.

Останні сторінки мене добивали, чесне слово, це було дуже важко, хвилювалася за героїв, наче це я знову втратила близьку людину. Ці підлітки змушені стати дорослими, змушені захищатися, змушені брати відповідальність за дорослих, незважаючи на свої особисті проблеми й потреби, вони беруть себе в руки і роблять усе можливе, і мені боляче, що я не дізналася, чи їм вдалося…

Назважаючи на це все, щиро рекомендую вам цю книжку, вона привідкриє для вас завісу життя людей із різними психічними розладами, як це проявляється, як будувати комунікацію з такими людьми, особливо підлітками.

❤️‍🔥 А ще! Тут дуже красиві ілюстрації й стиль написання, книжка однозначно варта вашої уваги! Читається швидко, але залишиться у думках надовго! Я залишила в ній 27 стикерів, писала на полях замітки й виділяла цитати.

Збірка коротких інтерв'ю, в яких авторка з відомими й впливовими людьми, намагається дійти до якоїсь спільної думки про нашу перемогу у війні з росією.

Скажу чесно, книжка непогана і тема важлива, але мені були цікаві лише декілька розмов: дипломати Сергій Корсунський і Ігор Осташ, Степан Бандера-онук, племінник Джохара Дудаєва Муса Таїпов, боєць полку ім. Костуся Калиновського Олег «Ольгеред» Овчинніков, прем'єр-міністр Республіки Косово Альбін Курті та командир Назар «Вій» Сарабун (усіх героїв можна знайти в каруселі, додаю фото змісту).

Чому саме вони? Мабуть, тому що більшість із них говорять не так про українців, як про інші національності та країни, і як вони сприймають нас, Україну, війну. Про різні досвіди та ймовірний розвиток нашої держави, насамперед, як країни, яка зможе перемогти у війні. Декілька уривків можете глянути в каруселі.

Повторюсь, книжка непогана, але мені наче чогось бракувало, або саме такий короткий жанр не допоміг розкрити тему чи героїв більше.

📚 Я не очікувала нічого особливого від цієї книжки, і в ній справді немає нічого такого, але в цьому, на мою думку, її. перевага! Зараз поясню ⬇️

Це історія про реалії української сім'ї з Донбасу; брат з сестрою їдуть з Києва додому на весілля молодшої сестри. Вони не близькі і ніколи такими не були, вони радіють, що змогли виїхати в інше місто, побудувати інше життя. Проте «уважити» треба, тому вирушають у дорогу.

🫂 Шлях буде нелегкий, це стає зрозуміло одразу, як тільки вони рушили з автовокзалу. Спершу Яра та Олег мають заїхати у Харків за тіткою і вже з нею вирушити машиною на Донеччину. Однак без форсмажорів не обійшлося, тому тітка залишається, а їм треба добратися в рідне село, бо, поки вони гостилися у Харкові, помер дід. Тому замість весілля, вони вже їдуть на похорон…

Ми спостерігаємо за їхньою подорожжю, часом описи були такі чіткі, що я наче сиділа в автобусі біля ГГ, пила з ними пиво в сумнівній компанії в центрі міста під час якогось святкування, а потім з ними ж їхала в старій тарантайці, поганою дорогою, через зарослі й закинуті будівлі.

Роман й справді дуже життєвий, тому тут буде російська (матір спілкується виключно рос), це трохи тригерить, але, як на мене, не більше, ніж, коли ви почуєте російську в громадському транспорті чи закладі харчування.

🤔 Що сподобалося — простота. Справді. Це лайтова, хороша, реалістична розповідь про життя й трагедію однієї сім'ї: їхній батько помер молодим, він був художником, після смерті залишилася лише 1 картина, але діти намагатимуться щось знайти під час поїздки додому, а матір не знала, як правильно виховувати дітей, вона тягнула на собі їх 3 і бачила перед собою лише роботу.

Тут немає якогось пафосу, осуду чи повчань, лише розповідь про те, як воно буває. Я прочитала цю книжку за 2,5 години, тому вважаю, що вона ідеально підійде вам для читання одного затишного вечора.