Моя оцінка: 10/10 ⭐️ Цитати книги: "Не недооцінюй. Завжди знайдуться ці, хто зробить це за тебе." "Я хочу, аби ти гарненько запам'ятав це, бо в житті завжди більше тих, хто намагається топтати в болото, ніж тих, хто підставить плече" Це фентезі від української авторки, яке вразило мене до глибини душі. Тепер хочу прочитати все, що вона написала. Коротко про книгу: жив собі чаклун Іґніс, аж тут йому на голову завалилась Ґайя. І з цього моменту ми разом із ними в пригоді, якій кінця-краю не видно. Часом мені реально хотілося просто, щоб персонажі сиділи й говорили одне з одним — настільки вони приємні й живі. Світ тут чарівний: магія проводиться через ключі. Їм дають імена, серед них є темні, є унікальні. І я, як маленька дівчинка, читала й думала, що хочу схопити якийсь ключ, дати йому ім’я і бігати з ним по хаті, крутячи його в руках.

Моя оцінка: 10/10 ⭐️ Цитати книги: "Я вже бачив твою думавку: гори все, я пруся по неї!" "Ану! Повалив! За нею!" Ось і закінчилася історія. Я люблю цю історію всім серцем. Але для головних героїв мені хотілося б іншого завершення. Мабуть, так і народжуються фанатські альтернативні фінали. Офіційно заявляю: Іґніс Еміліуш С вкрав моє сердечко. Люблю його. Оскільки це друга частина, без спойлерів. Скажу лише одне — у книзі є зміст. Уже за назвами розділів можна багато чого надумати. Ти очікуєш одне, а у фіналі отримуєш зовсім інше. І це було неймовірно. Мені дуже сподобалося. Я буду сумувати за цією історією. Обов’язково колись перечитаю. Але, ймовірно, не дочитуватиму кілька останніх розділів — продовжу історію у своїй голові так, як хочу я. Книга прекрасна. Українська авторка. Читати — обов’язково.

Збірка оповідань, яка переносить в різні епохи та куточки України, від давнини до космічних станцій майбутнього. Авторки майстерно поєднують історичну реальність із фантастикою, створюючи яскраві пригоди, містичні історії та глибокі роздуми про коріння та ідентичність. Книга дарує відчуття подорожі крізь час і простір, відкриваючи нові світи та змушуючи заново відкривати красу та загадковість України.

Книга "Хроніки незвіданих земель" - це своєрідна часопросторова карта України, яка веде читача від античних часів до далекого майбутнього - як в історичному, так і у фантастичному ключі. Це справжня мандрівка у часі й просторі України, якою ми її ще не знали - чарівною, міфічною, техногенною і космічною. П’ять авторок - п’ять унікальних голосів, що разом створюють мозаїку сюжетів, стилів і настроїв. Особливо вражає, як кожне оповідання відображає окрему епоху: від античних берегів Криму до марсіанської колонії у XXIII столітті. Проте головне - скрізь відчувається український дух, навіть у найфантастичніших реаліях. Світлана Тараторіна майстерно переплітає грецьку, римську та місцеву міфології, створюючи атмосферу античності з яскравими описами природи і давніх ритуалів. Наталія Довгопол поєднує сучасне життя з історичними легендами, додаючи містичну інтригу та дух лицарської романтики. Ірина Грабовська занурює в атмосферу індустріального Донбасу, створюючи містичний трилер з детективними нотами та глибокою емоційною психологічною складовою. Наталія Матолінець вплітає в оповідання урбан-фентезі, антифашистські та антиссовєтські мотиви, розповідаючи драматичну історію про пам’ять, магію і кохання. Дарія Піскозуб створює космічну оповідь з елементами політики та соціальної драми, де майбутнє України - від Галичини до Донбасу й Сходу - розкривається через призму космічної колонії. Рекомендую цю збірку всім, хто шукає українське фентезі нового рівня - з глибокими темами, цікавою формою та справжнім зануренням у незвідане.

Це захоплива мандрівка крізь час і простір, у якій майстерно поєднано історичні реалії та фантастичні елементи. Авторки створюють багатошаровий світ, де кожне оповідання відкриває новий вимір України — від давнини до далеких космічних поселень. Книга вражає атмосферністю, різноманітністю сюжетів і щирою любов’ю до української культури.

книга про дорослішання, втрату і вибір. і трохи про магію. ☂️ тут відчувається атмосфера початку ХХ століття: така собі віденська естетика, трошки бріджертони-стайл, але без зайвого захоплення цим сеттингом. він створює дуже атмосферне тло, аж хочеться надягнути мереживні рукавички і взяти порцелянову чашечку чаю до рук, смакуючи тістечком у залитій сонцем і заставленій квітами кав'ярні. ?  сюжет плавний, без різких поворотів. майже slice of life з фентезійним підтекстом. незнайомець дарує Гессі чарівну фотокамеру, а згодом у якості подарунка з'являється і таємнича книга, що нібито розповідає подальшу історію померлого брата Гессі — Аїдена. а що, як він не помер? а що, як їй, тій, що безмежно сумує за братом, лиш хочеться у це вірити? і яка реальність зрештою реальна? ⏳ власне, я вже була знайома з академією богів і думала, що будь-які згадки про неї мені будуть нудні, але виявилося навпаки — фрагменти з Аїденом читати було навіть цікавіше, ніж підліткові будні Гессі, які складалися з балів, сукенок, смаколиків, хлопців і драми батьків. ? проте Гессі мене не розчарувала як героїня. вона не пафосна, не супергеройка, не мерісьюшна. трохи замкнена, мрійлива, часто розгублена. і не завжди приймає логічні рішення, як і будь-хто з нас. ? теми, які тут порушуються: • тиск у сім'ї (матуся така матуся) • депресія після втрати • питання: що робити, коли твоя суперсила — змінювати інших, але не себе? • роздуми про мистецтво • любов у всіх її варіаціях: ♡ любов Аїдена до Доанни ♡ перше кохання Гессі ♡ любов у родині ☕️ атмосфера — меланхолійна, місцями сонна, але не нудна. є вайб студії ґіблі, трохи slow burn, трохи dreamcore. книга затягує, коли приймаєш її темп. не для тих, хто любить екшн чи вау-повороти в сюжеті. це читання можна було б порівняти з повільною прогулянкою парком у похмурий день з камерою в руках. ✨плюси: • нормальна підліткова героїня без перебору • добре прописаний світ, є логіка і послідовність • позитивна кінцівка (хоча ідея всіх поділити на пари — meh) • стильна візуально і на рівні символів — легко уявити екранізацію. ✨мінуси (для мене особисто): • іноді героїня поводиться занадто доросло для своїх 15 • багато уваги до романтичної лінії, іноді вона виглядає пришвидшеною (але тут я необ'єктивна, бо в принципі не дуже люблю романтику ?) ? як висновок несподівано сподобалося набагато більше, ніж "академія аматерасу" (в якій я просто скіпала сторінки до фіналу ?). це камерна затишна історія з магією без епічного епіку, яка більше про внутрішні зміни. підійде, коли напав меланхолійний настрій і хочеться спокійного спокою.

Не можу сказати, що це погана збірка — у ній є цікаві ідеї та певна літературна атмосфера. Найбільше мене зачепили два оповідання: «Голос у моїй голові» Наталії Довгопол та «Соловей і його любов» Ярини Каторж — справжні емоційні міні-історії, які залишають слід. Проте загальне враження дещо розмите. Мені бракувало динаміки, глибшої інтриги чи хоч якогось елементу, який би утримував мою увагу. На жаль, з середини збірки в мене почався так званий «нечитун» — не хотілося повертатися до тексту. Як не дивно, найбільше сподобалось не змістове наповнення, а оформлення: дуже гарна палітурка, стильний форзац і зріз сторінок — усе це створює відчуття, ніби тримаєш у руках щось особливе. Цікаво, що авторки спробували створити альтернативні реальності, у яких українські міста оживають у химерний і навіть містичний спосіб. Ідея виглядає доволі амбітною — створити український міф у сучасному художньому виконанні. Хоч не завжди реалізація відповідала задуму, проте такий підхід хочеться підтримати, бо це крок до формування нової урбаністичної магії в українській літературі. Збірка має свого читача, але, на жаль, я ним не стала.

Антологія української фантастики 19 - 21 століть "Змієві вали". Видавництво Vivat, Харків, 2024 рік. Щиро радію, що мені до рук потрапила ця чудова збірка короткої фантастичної прози від українських авторів. Сподіваюсь у майбутньому подібні антології стануть більш кращими та досконалими, сучасні автори зможуть розкрити свій талант на повну і вражати новими ідеями та передбаченнями. Мені сподобався розділ із сучасними авторами, особливо хочу виділити класичне фантастичне оповідання від Макса Кідрука. "Ближче всіх до полюса" чудово ілюструє жагу задля досягнення мети і холодний розрахунок для виживання в екстремальних умовах. Також хочу виділити гумористичне оповідання Володимира Єшкілєва "Череп Довбуша і зелені діти". Це було моє перше знайомство з автором, сподіваюсь почитати щось ще з його творчого доробку. Оповідання Олександра Михеда, Павла Дерев'янка та Володимира Аренєва змушують поміркувати про цінність життя та про те що означає буди людиною. З мінусів тільки те, що оповідання Олекси Стороженко опубліковано не повністю. Мене це навіть обурило. Загалом збірка сподобалась, моя оцінка 8 з 10.