Книжка, мабуть, цікава, але не зміг її читати, бо вона збоку покрита якимись бльостками, у яких у мене тепер вся квартира. Вони відлипають від сторінок, псують одяг, потрапляють у їжу. Дуже дивне рішення.

Якшо коротко, "Aurora Borealis" Максима Гаха могла би бути хорошою книжкою, але не була ? В романі дві сюжетні лінії: давня Греція, де хлоп на імʼя Арістей вирушає до Ольвії на пошук батька, і середньовічна Європа (тут є питаннячка), де торговця антикваріатом наймають для пошуку інформації про амулет. Дві лінії повʼязані досить передбачувано, хоча певні деталі порадували (наприклад, статуя бичка, яку Ерфе приносить чиновниці, опиняється в руках Арістея - люблю такі дрібнички). Одна з особливостей роману, яку підкреслюють в анотації: замість Середньовіччя Європа переживає стрімкий розвиток технологій. Проблема у тому, що зрозуміти, чи це середньовічні країни просунулися у розвитку, чи ми читаємо про майбутнє, неможливо, адже бренди, створені у 20-му столітті, так само називаються у паралельній гілці історії в романі (передаю привіт виробникам автівок Mazda). І так, швидкий розвиток технологій не пояснюється - просто так сталося ?‍♀️ Хоча перебіг подій, що призвів до формування Римської республіки, правила функціонування суспільства - це було дійсно цікаво. Анотація каже нам про епічний за масштабом задуму та обсягом твір, проте роман містить рандомні факти та сцени, які не дають анічогісінько для розуміння персонажів (глава, в якій Ерфе у термі починає мацати юну дівчину, а потім платить, щоб її брати не натовкли йому пику). Деякі персонажі просто зʼявлялися і зникали (жінка на конференції, яка запросила Ерфе у номер - для чого вона була?). Лінія Асмун та ідея про те, шо штучний інтелект має почуття, раптово обірвалася ? Я би сказала, шо автор просто позначив проблематику. Антагоніст, чиє існування ставило під загрозу майбутнє Землі, зʼявився на кількох сторінках і загинув практично випадково. Зноски - окреме питання. Є тексти, в яких примітки є частиною твору (минулого року я мотивувала усіх читати "Печеру ідей" Сомоси, а до того - "People in the Trees" Янаґігари, де примітки рухають сюжет і дають додаткову інформацію про світоустрій), але тут їхня цінність мінімальна (до тексту "Арістей впав з коня" примітка буде "бідний Арістей..."). Автор зловживає трикрапками. Трикрапки у тексті всюди: у прямій мові, у словах автора, навіть у зносках. Дивні жарти, наприклад, про емансипацію (так, та сама сцена у термі) та про осіб з обмеженою здатністю до репродукції - просто wtf?  Також здається, шо над текстом недостатньо працювали: * багато одруківок; * плутанина з мірами довжини (стадії раптово змінилися на милі, а тоді автор знову повертається до стадій); * невідповідності у порядку подій (кінь Арістея Ксанф зникає, потім зʼявляється біля Арістея непоміченим, а дві сторінки потому персонажу кажуть, шо Ксанф сам повернувся до поселення, чому хлоп був радий) тощо. Для мене книжка виявилася not great, not terrible - шось таке досить посереднє ?

"Aurora Borealis" М. Гах З цією книгою у мене сталася любов з першого погляду. Мінімалістична обкладинка яка притягує погляд — краса!? Потім я закохалася в сюжет. Книга складається з двох сюжетних ліній які переплітаються через прийом книга в книзі. І я таке люблю?, але повернемося до сюжету. Перша лінія це стародавній світ. Афінянин Арістей прибуває в Ольвію на пошуки свого батька і потрапляє в пригоду яка змінить його життя. Це таке своєрідне роуд-муві по степам Скіфії в яких герої розкривають таємниці Великої Матері. Друга лінія це недалеке майбутнє на теренах Римської імперії яка не розпалася. До фахівця зі страхування антикваріату Віктора Ерфе звертаються з проханням знайти попереднього власника загадкового амулета. І ця лінія також веде до Великої Матері. В цілому мені сподобалися обидві лінії. Автор пише захопливо, тому читалася книга досить легко, персонажі прописані гарно і мені подобається розкриття героїв через подорож. До концепції Великої Матері теж нема питань, це було неочікувано і інтригуюче. Чи були у мене взагалі зауваження? Так, але вони дуже суб'єктивні тож не думаю що це важливо, адже загалом "Aurora Borealis" дуже цікавий представник сучасної української літератури. Книга точно варта уваги і хай вас не лякають 800 сторінок?.

Якось я пропустив анонс цієї книги і вперше почув і побачив цей роман на цьогорічній Книжковій країні. Мені одразу ж сподобався об'єм, адже такі товсті книги — мій фетиш. І це щось з чимось: паралельні оповіді, неймовірний світопис, книга поглинає в себе цілковито, закручуючи тебе у вихор подій. Це дійсно потрібно прочитати, без суперечок. Моя повага до сучасних українських письменників. Так тримати!

Антологія української фантастики 19 - 21 століть "Змієві вали". Видавництво Vivat, Харків, 2024 рік. Щиро радію, що мені до рук потрапила ця чудова збірка короткої фантастичної прози від українських авторів. Сподіваюсь у майбутньому подібні антології стануть більш кращими та досконалими, сучасні автори зможуть розкрити свій талант на повну і вражати новими ідеями та передбаченнями. Мені сподобався розділ із сучасними авторами, особливо хочу виділити класичне фантастичне оповідання від Макса Кідрука. "Ближче всіх до полюса" чудово ілюструє жагу задля досягнення мети і холодний розрахунок для виживання в екстремальних умовах. Також хочу виділити гумористичне оповідання Володимира Єшкілєва "Череп Довбуша і зелені діти". Це було моє перше знайомство з автором, сподіваюсь почитати щось ще з його творчого доробку. Оповідання Олександра Михеда, Павла Дерев'янка та Володимира Аренєва змушують поміркувати про цінність життя та про те що означає буди людиною. З мінусів тільки те, що оповідання Олекси Стороженко опубліковано не повністю. Мене це навіть обурило. Загалом збірка сподобалась, моя оцінка 8 з 10.

це якесь диво сучасної української літератури, чесне слово. я досі не можу уявити, як можна було вигадати подібне, а щодо втілити то взагалі немає слів. зав'язка номер 1: юний афінянин Арістей припливає в Ольвію шукати зниклого батька. майже одразу його лякають якимись містичними штуками, які гуляють степом та непокоять місцеві племена, а потім ще й змушують хлопця тікати вночі, роняючи сандалі. так розгортається античний вестерн: Арістей та інші герої цієї часової гілки постійно кудись ідуть, їдуть або пливуть. і якщо починалось все як пошуки батька, то завершується трохи ближче до матері ? зав'язка номер 2: Віктор Корнелій Ерфе, який мешкає у стильній кіберпанковій Римській республіці (не плутати з імперією), отримує слизьке, але дуже прибуткове замовлення. йому доручають відшукати попереднього власника древнього скіфського амулету, але "без шуму без пилу", щоб не зачепити складне політичне павутиння. поки він грає в детектива та полює на інформацію, хтось полює на самого Віктора, і чим далі в ліс - тим менше йому подобається вся ця історія. ці дві лінії могли б бути самостійними, але їх поєднує скіфський амулет та ще дещо, про що не буду казати. і це той випадок, коли мені було дуже легко перемикатись між часом і простором, адже цікаво було і там, і там. в античності на нас чекає динамічна пригода — з шикарним скіфом Колаксаєм, безкрайніми степами, битвами на мечах і чудовиськами; у майбутньому — світ наркотиків, сексу, ШІ по телефону, свободи бажань та несвободи поглядів. я захоплююсь тою роботою над бекграундом, яку провів автор, бо текст насичений ну дуже смачними деталями. окрім цього, круто передана стилістична різниця між часами та персонажами: поки афінянин згадує філософські цитати свого наставника, Віктор з майбутнього сипле самоіронією та страждає від похмілля. ну і окрім, власне, пригод, атмосфери та жартів "Аврора" встигає також підняти пристойну кількість тем: свобода, щастя, пошуки сенсу, батьківщина, влада, цивілізація, споживання, дорослішання, вибір. як висновок: протягом кожної з 800 сторінок мені було надзвичайно добре перебувати у цій книзі. тож що можу сказати: не бійтесь обсягів "Аврори", тим паче, що фортуна любить сміливих ? p.s. мені здалося, чи по всьому тексту розкидані назви відомих творів? це великодка чи мої фантазії? ?

Прекрасна збірка, цікаві передмови перед розділами, чудова підбірка оповідань, кожне з яких, як грань на коштовному камені. Але останнє (для мене) точно в серденько, вибачте за кліше. Той варіант, коли досить швидко здогадуєшся, про що мова, і що буде далі, але не можеш відірватися від читання, тому що історія тримає тебе за вуха і душу. І навіть розуміючи, як сильно будеш плакати в кінці, не можеш відкласти в бік, не можеш пройти повз.

"Змієві вали" - це збірка фантастичних оповідань українських авторів, які можна грубо розділити на три блоки: твори ХІХ (їх класифікувала б скоріше як містику/готику), ХХ та ХХІ століть. Від останніх очікувала найбільше, а отримала найменше - більшість робіт були досить одноманітними, описували радянщину (від чого вже втомилась) або війну. Наприклад, "День Нептуна" автор буквально списав в тез російської пропаганди. Виділялись тільки "Ближче всіх до полюса" Кідрука та "Туди, де буде сад" Аренєва, які й сподобались найбільше.