Дуже сильно заплутано (для мене, знаю, що багатьом подобається). Хоча майстерність слова автора присутня! Тож пробуйте, якщо вже зацікавилися! Але будьте готові, що фентезі увірветься без попереджень (і пояснень) ближче до 300 сторінки. Загалом дуже тішусь що такі історії зʼявляються в сучасній українській літературі! Браво!

Читала «Білий попіл» після «Пітьми», яка однозначно сильніша. Проте «Попіл» теж непоганий, не вдалося розгадати всі виверти) Структура схожа на «Пітьму» — є слідчий (в цьому випадку приватний детектив/найманець), є загадка, не така проста, як здається на перший погляд, несподівані сюжетні повороти та багато пасхалок. Попри деякі питання, що залишилися після прочитання до логіки сюжету, книга сподобалась — прочитала в той же день, як отримала посилку) Після «Пітьми» читати буде не так цікаво, але для знайомства з автором гарно підходить👍

«Книга Еміля» тепер мій новий гіперфікс на декілька місяців 😅 З першої ж сторінки втягнула навіть сильніше, ніж попередня книга автора. Хоч я і не розгадала всі загадки на 100%, вона мене підкорила. Поєднання буденності і фентезі, цікава взаємодія між персонажами і, як завжди, думки, що можна розібрати на цитати. Для мене одна з тих книжок, після яких ще ловиш себе на тому, що подумки повертаєшся до героїв та їхнього світу.

10/10 для мене. є моменти, які я не до кінця зрозуміла, бо історія місцями заплутана, але вони лиш додають шарму:) суміш світів Міязакі та Муракамі, химерності та пригод.

🥺 Дочитала «Книга Еміля» і це те рідкісне відчуття, коли від книги метелики на душі і мурахи по шкірі! 💘Це 1000000000♾️/10 💫 Це скарб! Глибоко, емоційно, оригінально, багатошарово, г-е-н-і-а-л-ь-н-о!!! 💫💫💫 « Ти живеш, поки є надія, що твої мрії колись стануть спогадами!» ❣️ Безумовно, кожен щось знайде своє в цій книзі, можливо і власну історію, те що лежить роками важким тягарем на душі. 🥺 Стільки сенсів, важливих слів і думок, інколи діалоги влучають у серденько як блискавка, і я відчувала внутрішню зміну. 💪🏼 Неймовірна історія, до якої захочеться не раз повернутися. Просто читайте, вам не потрібні додаткові знання про міфологію, все зрозуміло і ясно. І можливо книга змотивує пірнути у міфи глибше, і перечитання книги з часом набуде нових фарб! 🔥🪐❤️‍🔥 Я у шаленому захваті!

Книжка не для легкого читання. Сюжет затягує, герої дуже добре прописані, вони викликають дуже багато емоцій, в основному негативних. Спочатку ти не розумієш куди рухається сюжет і віриш в містичні перипетії, потім починаєш розуміти. І завершальний розділ ставить жирну крапку

Я ❤️ БУСЬКІВ _АД Мене довго притягувала та відштовхувала ця книга - з однієї сторони, її максимально зафорсили в тіктоку/інстаграмі, з іншої сторони - я ніколи не очікувала чогось настільки якісного від української літератури. Роман починається з того, що Андрія Гайстера, кримінального психолога та профайлера, залучають до розслідування серії вбивств жінок та нещодавнє зникнення маленької дівчинки Надійки у глухому населеному пункті Буськів Сад (він ж і Ад - так, тут не вдалось передати гру слів з 💩 мови). Місце — депресивне, замкнуте, з важкою атмосферою страху й мовчання. Тут давно звикли не питати зайвого і не довіряти чужим. Гайстер приїздить не як герой-рятівник, а як холодний аналітик. Він одразу помічає: проблема не лише в злочинці, а в самій тканині цього місця — у людях, які воліють не бачити очевидного. Розвиток подій Гайстер спілкується з: місцевими мешканцями, правоохоронцями, родинами жертв. Він поступово складає психологічний портрет злочинця, але що далі — то більше бачить колективну відповідальність. Люди щось знають, щось підозрюють, але бояться говорити. Тут панує логіка: «краще мовчати, ніж лізти в чуже». Сам Гайстер не ідеалізований. Він розуміє зло — і тому здатен його бачити. Але ця здатність робить його емоційно самотнім. Пітьма і «духи» У романі з’являються образи, які можна трактувати як духів, тіней, галюцинацій або метафор. Це не буквальна містика, а психологічні прояви: страхів, провини, витіснених спогадів. «Духи» — це наслідок травми, не надприродні істоти. Вони з’являються там, де людина: не витримує реальність, відмовляється усвідомити правду. Таким чином пітьма стає внутрішньою, а не зовнішньою загрозою. Кульмінація Розслідування приводить Гайстера до розуміння, хто саме винен і за яких умов це стало можливим. Виявляється, що злочинець — не «монстр із ні звідки», а продукт: байдужості, замовчування, психологічної деградації середовища. Найстрашніше — не сам злочин, а те, що його могли зупинити раніше, але не захотіли. Фінал Злочин формально розкрито. Але перемоги немає. Гайстер залишає місце подій із розумінням, що: пітьма нікуди не зникла, вона просто змінила форму, суспільство не стало кращим — лише на мить подивилося в дзеркало. Фінал відкритий і тривожний. Читач залишається з питанням: Якщо ми бачимо пітьму — чи достатньо цього, щоб її зупинити? 🧠 Головні герої 🔹 Андрій Гайстер Його прізвище (від Geist — дух) підкреслює: він сам частково «привид», людина між співчуттям і холодною аналітикою. 🔹 Мешканці селища (як колективний персонаж) справжній антагоніст роману; символ суспільства, яке мовчить і дозволяє злу існувати. 🕯 Підсумок і сенс образів Пітьма — це не маніяк. Це страх дивитися правді в очі. Духи — це психологічні тіні травм і провини. Зло — не виняток, а наслідок бездіяльності. Гайстер — не герой, а діагност. Головна думка роману: Найбільше зло народжується там, де всі мовчать. Однозначно моя рекомендація П.С. Що таке гумка на трусах? Як так перекладати, щоб таке вичворити в дуркові? розумію жива мова і всьо-такоє, та не ж на гугл транслейт перекладати книгу

Та книга чудова: починаючи від Еміля, з його неймовірним баченням того світу і відповідей на питання, які ставлять йому дорослі, закінчуючи самою історією. Вона щемлива. Місцями моторошна (але не від того, що виробляють вигадані істоти, а від вчинків людей). Місцями то веселить. Але все то в купі не лишає вас байдужим. А так і має бути з доброю книгою