З науковою фантастикою та антиутопіями у мене завжди були складнощі — мій мозок просто відмовляється адекватно сприймати події такого жанру. Чому? Сама не знаю… Можливо, просто важко знайти «свою» історію в цьому світі високих технологій, альтернативних реальностей і глобальних катастроф. Так само, як і з романтичними комедіями — жанр повз мене. Книга Гая Морпасса «Пʼятеро» занурює нас у світ, де свідомість однієї людини зберігається в тілі, яким по черзі користуються п’ятеро осіб. Усі вони мають різні характери, цілі та таємниці. Коли одна з них гине, решта повинні розібратися, хто з них — убивця. Ідея, погоджусь, доволі оригінальна, і я дійсно покладала великі надії на детективну складову. Але, на жаль, сюжет мене не зачепив. Читати було не цікаво — події розвивалися повільно, а персонажі залишилися для мене віддаленими й неживими. Я надіялась, що інтрига й розслідування компенсують жанрову складність, та, на жаль, цього не сталося. Нудно — ось головне слово, яким можу описати свій досвід читання. А для мене це — вирішальний фактор у оцінюванні книги. Можливо, для поціновувачів жанру ця книга відкриється з іншого боку, але для мене — це був радше експеримент, який не вдався.
Ця книжка вразила мене своєю захоплюючою та заплутаною історією. Я не очікувала, що книга буде такою цікавою, і, чесно кажучи, навіть засмутилася, коли вона завершилась. Автор вдало створює напругу, а розвʼязка дійсно стала несподіваною — хоча я й сподівалася на якийсь твіст. Ця історія залишила по собі глибокі враження, раджу дуже!
Я люблю антиутопії. Це ніби зазирнути в один з варіантів майбутнього, яке чекає на людство. І варіант описаний Г. Морпассом є дуже цікавим. Нарешті людство вигадало спосіб боротьби з перенаселенням, але він є досить радикальним. У 17 років кожен має обрати для себе один з варіантів: стати робітником і жити своє життя та працювати на благо суспільства, стати гедоністом, але відмовитися від більшої частини свого життя, обрати роль андроїда та перенестись в роботизоване тіло або долучитися до комуни - тіла, яке ділять одразу п’ять свідомостей. Найбільшою цінністю стає час, який можна виграти у парках смерті, щоб продовжити своє існування. Мої враження від книги я б передала так: спочатку було надзвичайно цікаво, потім, я переконувала себе, що все не може бути так банально….і в фіналі все перекрутилося досить небанально, хоча хто головний протагоніст я здогадалася задовго до фіналу. Мені сподобалося.
Мені сподобалася книга. Вигаданий автором світ цікавий, складний і наповнений багатьма сенсами. Читати було легко і захопливо. Хоча історія і відбувається в технологічному світі майбутнього, вона фокусується на стосунках людей, їх спроможності до взаєморозуміння в безвиході, в складних умовах, в яких вони опинились. Характери героїв описані добре. Проте було кілька мінусів, що зіпсували враження від читання. Я розгадала хто антагоніст на першій третині книги. Він дуже очевидний. Автор не каже прямо, не веде оповідь від його лиця, але здогадатися так легко, що я усю наступну книгу думала чи це не спеціально зроблено. Може автор вирішив пограти у гру де читач знає хто злодій, а герої ні і ми спостерігаємо як антагоніст плете інтриги, досягаючи своєї мети. Та в кінці зрозуміла що я надто багато очікувала від автора. Щоб не спойлерити, скажу що мені не сподобалась розв'язка антагоніста, його кінець в історії. Мені сподобалось розв'язка того хто лишився живий, вона дуже підходить історії, хоча і не є надміру позитивною. В якийсь момент почав діяти на нерви один момент. Отже, головні герої це комуна. П'ять людей в одному тілі. Вже 25 років вони живуть по одному конкретному розкладу. У кожного є визначені 4 години на день в тому самому порядку. Завжди! І тут один із них купує одну річ у "мафіозі". Вони тричі ходили до нього, будучи різними людьми і ніхто з них не додумався запитати о якій приблизно годині дня до нього приходив той, хто купив ту річ? Навіть Бен, який серед них ніби найрозумніший? Як так? Хіба це не очевидне питання для того, хто живе в такому режимі. Звичайно злодія розкрили б відразу і не було б про що читати, але ну серйозно. В кінці сам антагоніст про це згадує. Ніби автор в якийсь момент зрозумів, що пропустив таку очевидну річ і вирішив її проговорити його словами. Попри вище описане, книгу я дочитала із цікавістю і хочеться її перечитати, щоб іще раз пережити всі події, помітити елементи історії, на які не звернула увагу в перший раз. Почитати раджу!
Історія, яка просто проситься на екрани і обіцяє стати захопливим серіалом, якщо хтось візьметься за реалізацію. Тож що ми маємо? Світ майбутнього, хвороби переможені, тож треба якось контролювати кількість населення. На вибір є різні варіанти, один з яких утворити комуну - «жити» пʼятьом в одному тілі. От тільки не факт, що вам сподобаються сусіди. Історія динамічна та тримає увагу з перших же сторінок, мені було цікаво дізнатись яким же чином герої прийшли до того, де вони є, як все влаштовано в цьому світі і куди взагалі нас веде сюжет. А ще не давало спокою питання – що ж там такого сталось, в тому Монреалі? Хоча світоустрій тут не головний — йому приділено рівно стільки уваги, щоб читач зрозумів що до чого та як це працює. По тексту розкидано достатньо підказок, тож розвʼязка не стала для мене сюрпризом, проте це зовсім не зіпсувало вражень, адже процес був дійсно захопливим. Якщо хочеться чогось, що легко читається, динамічне та цікаве - «Пʼятеро» гарний вибір. ? Книжкова Драконка
Котолог