««Збагнути душогубця - важливіше, ніж жертву». Ось як він відповів, гарні слова і, здається, правдиві.» Яка добротна книжка! Непересічна, цікава, напружена, багата на інформацію та джерела. Не вигадана історія про такого собі гера Отто фон Вехтера, австрійського юриста, нациста, губернатора дистриктів Краків та Галичина. Того, хто створив краківське гетто, пильнував за львівським гетто, при якому було вбито незліченну кількість людей. Філіп Сендс у притаманній йому манері йде слідами життя Отто. Текст всіяний посиланнями на численні листи, листівки, щоденники, звукозаписи, документи, фотографії. Усе, щоб дізнатись правду яким був цей владний чоловік, чи міг він не виконувати і не віддавати накази, чи може він бути відповідальним за вбивства, не вчинивши своїми руками жодного. Активним героєм книжки є Горст Вехтер - син Отто, з яким тісно спілкується автор, спільно йдучи шляхом життя батька-нациста. Син не визнає, що Отто є злочинцем, адже його так і не засудили за вчинення міжнародних злочинів; не визнає відповідальності батька, адже «він виконував накази», відсутні будь-які прямі документальні докази його причетності до масових вбивств. Ба більше, він пишається ним. У книжці є кілька ліній. Лінія кохання Отто та Шарлотти, теж відданої нацистки, яка у всьому підтримувала чоловіка. Лінія діяльності Отто, його втечі та переховування, загадкової смерті. Лінія існування «щурячого лазу» та шпигунства в часи Холодної війни. А ще тіні вчинків батьків на майбутніх поколіннях, визнають вони це чи ні. Книжка безумовно варта уваги. Матеріалу для роздумів і детальнішого вивчення вдосталь. Автор зачіпає і українців, це часто тригерить. Єдине зауваження до видання - саме за злочини проти людяності, а не «людства» засуджені нацисти, саме це поняття є частиною міжнародного кримінального права. І я би не брала таке поняття в лапки всюди, це злочин існуючий, як і вбивство. Лапками в цьому випадку нівелюється реалістичність. Книжка Філіпа Сендса чудова, іскрить інтелектом і компетентністю. Я з нетерпінням чекаю перекладу його нової праці.

Книга з кількома сюжетними лініями, одна з яких - віднайдення автором історії власної сім'ї у буремні міжвоєнні, воєнні, та повоєнні часи. Для мене було відкриттям те, що два визначних юристи, які започаткували поняття "злочини проти людяності" та "геноцид" у міжнародному праві навчалися у Львові. Окремою лінією є історія керівника генерал-губернаторства Ганса Франка, Нюрбернський процес та страта. Рекомендую!

Це була фантастична подорож дорогами історії, під час якої було то сумно, то страшно, то радісно. Ви будете вражені, але ця об'ємна книга нехудожнього спрямування, котра розповідає про міжнародне право, Голокост, різницю між поняттями "геноцид" та "злочин проти людства", вміє втримати увагу та цікавість. ⠀ Автор книги — юрист, котрий виконав неймовірну роботу! Він занурився в архіви, старі фотографії, об'їздив кілька країн, щоб реставрувати хронологію життя свого дідуся. Разом з тим він досліджує долю та світогляд двох адвокатів, котрі народились у Львівській області. Саме завдяки їм на судовому процесі в Нюрнбензі прозвучали слова "геноцид" та "злочин проти людства". ⠀ Я безтямно закохана в цю книгу? ⠀ Вона настільки епічна, масштабна, глибока, емоційна (наскільки взагалі нон-фікшн такого типу може бути емоційним!), що мені забракне слів її описати. Головне — вона правдива. Всі описані в ній люди — жили, діяли, вбивали і вмирали, мріяли і боялися. На сторінках є фотографії, на яких я зависала довше, ніж над текстом: коли я дивлюсь на такі світлини, я ніби зазираю у минуле. Від того моторошно і захопливо водночас. ⠀ Особливий інтерес викликає життєпис Ганса Франка — головного юриста Адольфа Гітлера. Страшні речі робила ця людина і автор описує його життя надзвичайно детально та документально. Окремої уваги заслуговує кінематографічний опис Нюрнберзького процесу. Коли я читала сцени суду над нацистами, я щоразу зупиняла себе, щоб перевести подих. А ще загуглити — книга заснована на сотні документальних матеріалів, але хочеться потім самостійно шукати фільми, фото, документи, копирсатися в історії, мов історик і ще більше занурюватись в цю тему. Для мене цей епізод історії досі був далеким, я знала, що є така подія, як факт. Але уявити не могла, скільки людей, сил, ресурсів та часу було вкладено туди. Наскільки складно організувати та міжнародному рівні подібний суд! Неймовірно, але автору вдалося передати і атмосферу, і настрій, і зберегти при цьому максимальну документальність та інформативність. Це не просто нон-фікшн. Це дослідження, це особиста історія, перемога автора над власною цікавістю та літературний пам'ятник двом забутим адвокатам.

Одразу скажу - це одна з найпотужніших книжок, які я читала. Так, без пафосу чи перебільшення. І з кількох причин. По-перше, це важливе дослідження про Другу світову. Юрист пише фактично історичну працю про норми права, і як саме вони змінилися у ХХ ст. По-друге, це аніскільки не нудне дослідження, а захопливе чтиво. Крутіше за будь-який роман, детектив чи загалом художку. Бо все це було насправді. І я дивуюся, що юристи можуть писати такі круті, легкозрозумілі тексти. По-третє, це родинне дослідження, копання в архівах, мега праця з фотокартками, мандрівки по всьому світу, щоб знайти і поспілкуватися з родичами, знайомими, щоб віднайти найтонші ниточки. Це більше ніж детективне розслідування, яке починається від дідуся автора - Леона, що народився у Жовкві. По-четверте, це праця, важлива для кожного, хто живе Львові. Адже саме тут навчалися два юристи, які згодом стали найвизначнішими правниками ХХ ст. Лаутерпахт і Лемкін. Запам'ятайте ці прізвища! Перший запровадив "злочини проти людяності", другий - "геноцид". Терміни, які нам знайомі та наче очевидні, але які не так просто було запровадити у правосудді. Більше того, Лаутерпахт народився також у Жовкві, на тій самій Східно-західній вулиці, що й дідусь автора. По-п'яте, це емоційний текст про Ганса Франка, одного з найбільш причетних до звірств Другої світової, зокрема в Галичині. . І врешті, тут детально описано суд у Нюрнберзі. Кінематографічно. Стримано, але мені було важко не піддатися емоціям. Ця книжка стоятиме поруч з дослідженням Славенки Дракуліч "Вони б і мухи не скривдили", теж сильної праці. Я справді рекомендую "Східно-західну вулицю" всім, навіть тим, хто не любитьь історичних тем (я до таких теж належу, насправді). Бо це прекрасно написана книжка, де купа інтриг, знахідок, емоцій та людського. Мене ще переповнюють якісь незрозумілі прчуття після прочитання, які ще довго не вляжуться. Бо це книжка, яка не залишає байдужою.

Це подорож у минуле, яка розпочалася на сторінках книги, але завершилася у серці кожного читача. Мені вдалося поглибилася у цей розповідний світ, де сімейні історії, замовклі таємниці та культурні нитки переплітаються в неповторний шедевр. З самого початку мене привернула увага до стилістики автора. Філіп Сендс вміло використовує нон-фікшн формат, дозволяючи читачеві пережити всі етапи його досліджень, спільно відкривати сторінки старовинних документів та занурюватися у світ архівних матеріалів. Кожна розділена сторінка викликає не лише інтелектуальний захід, але й емоційний зв'язок. Авторська відданість дослідженням та здатність привертати увагу читача роблять кожен момент захоплюючим. По суті, ця книга – це не тільки повернення до корінь родоводу, але і глибока рефлексія над ідейно-теоретичними аспектами середини ХХ століття. Дебати про права людини, питання кримінального права та визначення злочинів проти людяності і геноциду видаються настільки актуальними й піднесеними в обговоренні, що змушують читача заглибитися в сутність цих питань. "Східно-Західна вулиця" не просто книга – це подорож, яка перетворює читача в свідка історії. Це вражаючий твір, який залишає за собою не тільки слід у серці, але і збагачує розум і розширює світогляд. Впевнена, що ця книга стане не лише важливою для любителів історії, але й запалить палку допитливость у кожному, хто розкриє її сторінки. На обкладинці використано фото надане Нікласом Франком. 1000/10. Дуже рекомендую

Книга, від якої я ледь не згоріла, бо палало мені нещадно. І якої було трохи забагато. Ця історія про реальні події і персонажів. Документальне розслідування, яке заявлено як трилер - але щодо цього я б посперечалась. Син группенфюррера SS прагне довести світові, що насправді його батько був хорошим хлопцем…? В принципі, далі сюжету можна не торкатися, бо у цій ідеї вже все не правильно і максимально нездорово. Але розвиток подій неочевидний, бо не ясно, чи автор підтримує цю ідею? Чи зміниться думка героя? Що ще випливе під час розслідування? Сендс звертатиметься до родинних архів. Вивчатиме історію родини - від знайомства батьків головного героя до сьогодення. На цьому шляху дійсно випливе багато неочікуваних фактів з біографії і навіть певні інтриги. В той же час, деякі історичні факти у книзі не дуже точні, а часом дуже неточні - і про це я б ніколи не дізналося, якби не почула від товариша по спільним читанням, що добре знається на історичному контексті. Здавалося б, це книга про минуле, та по факту вона і про майбутнє. Про те, як діти сьогоднішніх рашистів будуть прагнути довести, що їхні батьки не були лайном. І як не зможуть цього зробити, скільки б не намагались - бо тут логічне викривлення з самого початку. Головний герой також не зміг. Автор зробив усе, щоб розкрити йому очі на те, що його батько таки був кровожерливим і жорстоким злочинцем. І це однозначно плюс цієї історії. А мінус - те, що доведеться близько познайомитись не тільки з самим героєм, що намагається відбілити батька, але і з його матірʼю, абсолютно повернутою нацисткою, яка так само не бачить в цьому нічого поганого. І саме отут мені палало, читати це було майже фізично боляче. Це персонажі викликають таку лють, що важко стриматись. Але я люблю книжки, від яких емоції так закипають.

? Я в захваті! Ні, звісно, не від подій, що описані в книзі, і не від її героїв. 7 сторінка відносить нас до цитати, що згадується в фіналі: «Збагнути душогубця – важливіше, ніж жертву». Ось це ми і робимо протягом наступних 540 сторінок. І кого ж ми маємо серед основних героїв? ? Отто Вехтер – нацистський групенфюрер SS. «Закон є закон» казав він, приймаючи участь у розстрілах в ролі спостерігача і керівника. Проте закон швидко перестав цікавити Отто у ролі біженця під вигаданим імʼям. Виявилось, закон не такий вже і важливий, коли фюрер і Єва Браун вбили себе, Борман втік, а Ґеббельс отруїв себе, дружину і всіх шістьох їхніх дітей. ? Шарлота Вехтер – дружина Отто. Власне, розслідування ведеться на основі купи листів, які вона написала Отто і її особистого щоденника. Тільки уявіть собі – поки її чоловік ховає євреїв із гетто за схемою «шар трупів і шар вапна, ще один шар вапна і наступний шар трупів», вона каже: «У Кракові мій чоловік побудував стіну у східному стилі, з елегантними вигинами і прекрасними зубцями нагорі. Звісно ж, краковським євреям немає на що нарікати». ? Горст Вехтер – син Отто. Розглядати його мені було найцікавіше. Чого тільки вартує момент, коли він, витираючи сльози, розповідає, як його травмував фінал Другої світової війни. Ну звичайно – він же був юним нацистом, сином впливового представника верхівки – життя нагадувало казку. А тут таке ? ? І, власне, Філіп Сендс – я думала, він стане невидимою рукою, що веде нас по історії. Але його вплив на оповідь напрочуд високий – він буквально їздить в місця, де переховувався Отто, щоб подивитися на них своїми очима і уявити, як помирав Отто от прям на оцьому місці. Я б назвала цей підхід оповіді «шалений дід». Кого ми маємо серед другорядних героїв? ? Інших дітей Отто, яких бісить Горст (не дивно – пройшло стільки років, а той досі вірить, що його батько був лише «гвинтиком» потужної системи і не причетний до Голокосту. Навіть після фотографій, де його батько стоїть біля трупів ?). ? Представники Ватикану, що допомагають нацистам бігти з Європи? Єпископ, що працює таємним американським агентом? Чому б ні! ? Верхівка, приближена до Гітлера, і пересічні солдати, які виправдовуються фразою «за нас думає фюрер, а ми просто виконуємо його накази»? Такі теж є. Для мене (далекої від історичних знань людини) більшість описаних подій стали відкриттям. Сендсу вдалось зробити історію максимально художньою і тим самим цікавою навіть для пересічного читача. «Щурячий лаз» буквально стався зі мною – я захоплено проковтнула книгу за кілька днів. Тільки погляньте на цитату про вербування високопоставлених німців американською розвідкою: «Його попередня політична карʼєра означала, що він мав місце і вплив серед певних людей. А така прикра випадковість, що він був потворою, ролі б не зіграла» ? Багатьом не сподобалися розлогі описи кожної деталі, тоді як мені це навпаки зайшло. Коли Сендс почав розплутувати ниточки шифрів у записнику Отто і шукати його вбивцю, я відчула себе учасником розслідування. Не інакше як детектив на історичних архівах. Єдиний момент, який мене бентежить у книзі – відтворення українських подій (хоч вони і не грають великої ролі в рамках оповіді). Всі згадки однобокі і поверхневі. У кінцевому підсумку: точно рекомендую. Але будьте готові читати по діагоналі, якщо не любите багатодетальні описи ?