#марафонкнигомам Найперше чим мене зацікавила ця книга, це назва. Книголюби це ж ми з вами, потім що має бути троп від ворогів до коханців, що я дуже люблю, тому треба точно читати. Це книга про Нору котра знає про різні книги все, вона знає чим закінчиться книга, хто є головними героями. Тому здається що її вже нічим не здивувати, але життя непередбачене і хоча Нора думає що вона не є типовою героїнею роману і що саме її завжди кидають заради головної героїні, її життя потроху теж перетворюється на роман, на її роман. До цього докладає руку її сестра Ліббі, вона влаштовує їй поїздку до маленького містечка. І саме там вона зустрічає Чарлі, теж редактора з котрим в неї не склалися відносини, але ж все може змінитися і саме ми пишемо свій роман і від нас залежить чим він закінчиться. Мені сподобалося, і гумор і хімія між головними героями, ну і драма в сім'ї, і багато пригод за якими цікаво спостерігати. Чудова романтична історія, котру рекомендую прочитати всім книголюбам.

Щасливий світ Дафни раптово посипався на друзки. Наречений покинув, друзів не лишилося, а їй доводиться ділити житло з майже незнайомим Майлзом. Звичайно ж, між ними поступово спалахує щось більше, ніж просто симпатія. Це історія про родинні стосунки, дружбу та непрості вибори, про прийняття власних помилок і можливість для другого шансу. Тут є кохання, тепло, гумор і затишні бібліотечні будні, у які легко зануритися. Якщо обирати між книгами Емілі Генрі та романтичним фільмом, оберу все-таки друге.

От знаєте цей класичний троп: він — успішний бізнесмен із ще успішнішою сучкою-блондою, мешканці великого міста, власники великих статків (ну, хоча б один з них). І от він, акула бізнесу із покер-фейсом, емоційно холодний і зосереджений на задачах, потрапляє в маленьке містечко — і там зустрічає Жинку. Жинку в картатій сорочці і джинсах, яка вчить сміятися, насолоджуватися моментом, ловити дощ, нюхати пиріжки і вставати на світанку заради простої радості. Він кидає свою міську крижану королеву, переїздить у містечко до «справжнього кохання» — і бла-бла-бла. Фінальні титри. Подяка від автора. А як же та сучка з міста? Про неї ніхто не розповідає. Вона плакала? У неї розбилось серце? Чи, може, навіть носа зморщити не могла — бо щойно вколола ботокс? І якщо вам, як і мені, хоч раз у житті було цікаво, як справи у сучки з великого міста - обов’язково прочитайте «Книголюби» Емілі Геррі. Це було так смішно, що в мене зʼявилось +100500 зморщок, і походу мене треба той ботокс. Емілі Генрі м'яко, але безжально катає на емоційній гойдалці — від дотепних підйобок до інсульту в близьких родичів. І це блін дуже життєво та правдоподібно. Я обожнюю її персонажів за те, що вони дорослі, цікаві, не без шрамів, але з багатим досвідом, який трансформують у самоіронію, гумор і внутрішню силу. Але Нора і Чарлі — це мої 🥹❤️‍🩹 Вони як Верка Сердючка та Мама, як усі меми з Кузьмою. Рідне, смішне, і дуже-дуже чесне. Суть сюжету можете почитати в анотації, але там немає й натяку на той рівень дотепності, щемливості й неосяжної любові — до себе, до своєї мрії, до роботи, до родини, до шумного міста і до тихого пегете, до «свого» і «нашого» одночасно.

Люблю романи Емілі Генрі — після них на душі стає дуже тепло. Якщо ви втомилися від хорорів або хочете щось легке й приємне — зверніть увагу на цю історію. Герої тут такі, з якими хочеться подружитися й проводити час; діалоги живі, а персонажі зовсім не дратують (а це вже досягнення 😅). Книжка може здатися простою, але насправді вона багатогранна й торкається тем дружби, родини, самопізнання, співзалежності — того, що знайоме кожному з нас. А Майлз? У нього неможливо не закохатися 🤗. Я вже прочитала три книги Генрі, і всі три мені дуже-дуже. Особливо як перерва між трилерами — заходять ідеально.

Легка книга для приємного вечора)

Шукаєте атмосферний роман із глибокими персонажами, любите тропи 'сусіди ", "фейкові стосунки" і "друзі-закохані", цінуєте гумор, доброту й життєву правду в романтиці, вірите, що другий шанс може бути ще красивішим за перше кохання.? Тоді точно це для вас. Емілі Генрі знову написала роман, який лікує. Її "Кумедна історія" книжка, що нагадує: навіть після втрати можна знайти світло. І, чесно кажучи, для мене це була одна з найтепліших і найлюдяніших історій за дооовгий час. Дафна - бібліотекарка, яка вірила, що її історія вже має щасливий фінал. Є робота, дім, коханий Пітер — харизматичний, ідеальний, той, із ким вона планувала майбутнє. Та раптом - зрада. І не просто випадкова. Пітер залишає її заради своєї подруги дитинства, Петри. Найболючіше: не сама зрада, а те, що Дафна довго не помічала, як щось між ними назрівало просто у неї на очах. Вона планує залишити маленьке містечко біля озера Мічиган, де пляжі сяють на сонці, а повітря пахне солоним вітром і кавою. Поїхати на нове місце роботи, намагається почати все спочатку, як тільки прийде час співбесіди.... І випадково опиняється сусідкою Майлза, колишнього хлопця тієї самої Петри. Так починається їхня кумедна історія: дві людини, яких зламали ті самі люди, намагаються просто жити поряд ... Я полюбила цю авторку, як же вона вміє створювати повне відчуття того занурення в місце подій. Її описи настільки яскраві та виразні, що легко уявити собі кожну деталь: маленьке містечко біля озера, бібліотеку з запахом старого паперу, теплі вечори з фоном хвиль. Дотепні жарти й легкий стиль письма роблять історію приємною для сприйняття. І не ідеальні герої, з власними вадами, чеснотами та дивними рисами поведінки, що робить їх по-справжньому живими. Дафна - жінка, яка не кричить про свій біль. Вона носить його тихо, але кожна її дія говорить про силу, яку вона ще не усвідомлює. Її розгубленість, сумніви, самоіронія, усе це робить її близькою, реальною. Майлз - спокійний, трохи відлюдкуватий, але щирий. Їхня взаємодія не вибухає з першої сторінки - вона росте повільно, як довіра після зради. У цій історії немає гучних зізнань, лише дрібниці: спільна кава, мовчазна підтримка, короткі жарти, які замінюють обійми. Друга частина роману особливо сильна. Коли Дафна починає відпускати минуле, сюжет поступово переходить від іронії до емоційної глибини. Там, де спершу було просто "сусіди та фейкові стосунки", з’являється справжнє відновлення себе. Вона вчиться пробачати - не Пітеру, а собі. За наївність, за мовчання, за те, що колись погодилася на менше, ніж заслуговувала. І саме це робить фінал таким щирим: Дафна не просто знаходить кохання, вона знаходить себе. Коли я дочитала останню сторінку, в голові було лише одне слово - тепло. Без надриву, без драми. Просто спокій, як після довгої бурі. Ця книжка не змушує плакати, а мабуть, навчає дихати рівніше. Це історія про зцілення, самоповагу й тихе прийняття життя таким, яким воно є. Про те, що навіть якщо тебе зрадили, це не кінець, а нагода переписати власну історію. Книжка пахне озером, чаєм масала та новими початками. Її хочеться носити з собою, як нагадування, що навіть після розбитого серця можна зацвісти.

Мені сподобався цей милий, місцями драматичний, ромком. Проте, мені б сподобалось більше, якби сюжет скоротили сторінок на 50. Бо під кінець я вже трохи притомилась і хотіла вже пошвидше дочитати. Та разом з цим, епілог мене розчулив. Саме цей момент схилив шальки терезів з моїми враженнями з "нормально" до "добре" 💕 Амбітна Нора погоджується провести серпень зі своєю меншою вагітною сестрою у маленькому містечку Саншайн-Фоллз. Але навіть у відпустці Нора не відпускає контроль над роботою і продовжує працювати віддалено. І о диво 🫢 виявляється, це рідне місто редактора Чарлі разом з яким жінка має відредагувати книгу своєї клієнтки. Це мав би бути троп "від ворогів до коханців", але я не помітила між героями неприязні. На початку їх спілкування було наповнене взаємними підколюваннями, саркастичними висловлюваннями та жартами. Історія дуже літньо-книжкова. Більшість часу герої проводили у сімейній книгарні Чарлі. Між роботою у них почали зароджуватися почуття (як неочікувано 🤭). Та не все було так солодко-ванільно. Бо і Чарлі і Нора і її сестра вели внутрішню боротьбу між обов'язком і власними бажаннями. Можливо я б навіть сказала, що стосунки між сестрами зайняли більше "ефірного часу" чим історія кохання 😕 Це книга про необхідність почути себе та відпустити контроль. Важко врятувати всіх, але ще складніше врятувати себе. Бо часто саме Себе ми залишаємо "на потім". От "Книголюби" це історія про шлях героїв до "потім".

Охххх, ну це любов 💕Мені дуже і дуже сподобалось. Емілі Генрі вміє дуже гарно передати важливі речі і при цьому з гумором. Тут було все як я люблю - без надмірної драми, хоча очі були пару разів мокрі 😁 Дафна і Майлз - такі котики🥰 спочатку горювали разом та поступово стали опорою один одному. А коли він вранці приносив для Дафни масалу (у моєму випадку треба читати каву) - тут вже не могло бути і мови, що мені буде щось не так у цьому мужчині 😂 Історія самої Дафни показує, що не можна забувати про себе - не можна розчинятись в стосунках/дитині/друзях/будь-кому іншому. В першу чергу треба бути в гармонії із собою. Тут і про батьківство: 🔹мама Дафни — неймовірно мудра жінка, відвідує книжкові клуби 📚займається кросфітом 💪 Хочу бути як вона у свої 60😍 🔹тато Дафни — у народі кажуть "непутьовий". Цей чоловік викликав огиду і відразу всю книгу. 🔹батьки Майлза — ще одна історія як робити не треба. ✨Ешлі - моя крашиха ❤️Образ Ешлі - це про материнство без прикрас, так як воно є. - Ніколи не дружи з мамами,- кидає мені тупаючи до свого стільця на коліщатках. - Ти ж мама, - зауважую. - Знаю! - кричить. - .... половину разів плани ламаються, бо хтось блює, або впав з батута, або забув, що на завтра треба вулкан на природознавство Ну і гумор тут, як завжди, топ! - ...Ти ж Дафна, бляха, Вінсент. - О-о-о,- прикладаю руку до грудей. - Ти вивчила моє прізвище і середнє ім'я. І останнє. Мені дуже сподобалось як Емілі Генрі показала роботу бібліотекарки📖 - якщо людина робить те, що любить то все буде в задоволення!