Еліс Вінн

Авторка написала роман за 2 тижні, а потім ще 18 місяців редагувала. Ідея прийшла випадково, вона побачила оцифровані архіви газети її колишньої школи — The Marlburian. Зокрема Вінн прочитала всі випуски з 1913 по 1919 рік. Спочатку учні писали там веселі звіти про матчі з крикету та публікували свої вірші, відчуваючи, що весь світ належить їм. Але з початком війни хлопці почали складати патріотичні некрологи і списки для загиблих братів і друзів. Це дуже її вразило, бо не було схоже ні на що, що вона читала і знала про війну раніше.

Для роману Вінн також створила подібну газету.

«Памʼяті» — мене вразив. З перших сторінок було відчутно, яку роботу проробила авторка, щоб достовірно описати те, що відбувалося, і що відчували ці молоді хлопці, які ще вчора гралися у війну, а вже сьогодні опинилися на фронті. Це для нас зараз дуже тригерно.

Ми знайомимося з двома друзями, таємно закоханими одне в одного. Кожен з них має свої причини піти на цю війну. І вони на ній опиняються.

Це дуже поетична книга, хоча, як на мене, перекладачка не дуже добре впоралася зі стилем авторки. Через це я трохи посумувала.

У романі дуже багато відсилок до інших творів та реальних подій. У кінці книги є історична довідка, де ці відсилки пояснюються. І це теж — ого!

«Кожна жахлива річ, що трапляється у «Памʼяті», це те, що я знайшла у свідченнях очевидців Першої світової війни, тож це не моя фантазія про насильство, це просто описи того, що насправді сталося».

Я не плакала, але моє серце розбивалося на друзки 💔 А це невимовлене кохання… Ох, яке ж воно болюче.

Я також вдячна за фінал ❤️‍🩹 Напевно іншого я б не пробачила цій історії.

Просто повірте, що це потужно!

«Пам’яті...» — дебютний роман Еліс Вінн, у якому центральне місце займає заборонене кохання, відоме у 19-му столітті як «кохання, що не сміє вимовити своє ім’я» — евфемізм для гомосексуальності. Авторка розповідає про покоління, яке було змушене пройти через одне з найбільших і найсмертоносніших випробувань — Першу світову війну, також відому як «Велика війна» або «Війна, щоб завершити всі війни». Їхньою жертвою стали можливості, зокрема на вступ до університету, побудову кар’єри, особисті стосунки ін. та найтрагічніше — саме життя. Кожен з героїв був автором власного Заповіту Юності.

У центрі роману — складна історія почуттів між двома юнаками, яка знаходила вираження (тільки) у палкому декламуванні віршів Теннісона, Шекспіра, Кітса та ін. поетів, а також у випадкових, але свідомих дотиках чи значущому мовчанні. Безмовне, безнадійне і водночас — безмірне кохання призводить до того, що обидва вирішують стати добровольцями на фронті Першої світової війни, хоча жоден ще не досяг призовного віку. Їхній вибір — імпульсивний та відчайдушний; знемагаючи від особистих почуттів, вони обирають суспільний обов’язок — війну, як абсолютне самозречення.

Генрі Ґонт, 18-річний англієць німецького походження, першим вступає до армії після того, як перехожі жінки, не повіривши, що він іще підліток, публічно вручили йому «символ боягузтва» — білу пір’їну. Крім того, рішення приєднатися до війська було викликане тиском з боку його родини, яка потерпала від звинувачень у нелояльності та постійних розслідувань, що ставило під питання їхню вірність Англії.

Сідні Еллвуд, 17-річний англієць аристократичного походження, приєднується до армії вслід за Генрі, коли той у своєму листі після апокаліптичної Іпрської битви написав: «Молю Бога, щоб ще раз побачити тебе перед смертю». Крім того, як аристократ і джентельмен, своєю участю він прагне виправдати очікування суспільства, для якого захист державних та моральних інтересів Англії — прояви доблесті, мужності та обов’язку.

Коли Генрі та Сідні нарешті опиняються на полі бою, вони розуміють, що фронт — це не змальовані у листах «багряні хмари у променях золотого світла», а кривава й безжальна реальність, де юнацькі уявлення про героїзм — гірка насмішка Божеству Різанини.

Однією із головних тем роману є катастрофічне дорослішання, зокрема як події Першої світової війни зруйнували традиційні шляхи для молодих чоловіків, змушуючи виявляти їх зрілість в умовах бойових дій та ризикувати життям. Згідно з історичними оцінками, було завербовано близько 250 тисяч «бойових юнаків», хоча офіційно солдати повинні були мати щонайменше 18-ть років — для набору, 19-ть — для участі за кордоном; декотрим з них не виповнилося навіть 16-ти.

Стиль Еліс Вінн сміливо можна охарактеризувати як лірично-реалістичний, з елементами історичного письма. Описуючи як мить юнацького захоплення, так і жахи окопного життя, вона залишається вірною одночасно поетичному і жорстокому тону. Війна в її романі постає не лишень через констатацію фактів, а й через емоційний контекст, що зображено у кожному розділі, що звучить через кожні кілька сторінок у поезії видатних класиків.

«Птахи весело щебетали на мокрих коричневих гілках. На сонці серед надгробків вигравали нарциси. Яким живим усе це здавалося, і яким благодатним — померти в епоху, коли твоя смерть купила тобі коротку мить у центрі чогось. Бути важливим, а не одним із мільйонів», — замість висновків.

“Пам’яті…” Елліс Вінн — це книжка, від якої стискається серце, заповнює його відчаєм і надією одночасно. Книга розповідає про юність, кохання і жахи війни в Англії часів Першої світової. Це історія про кохання, що розквітає серед руїн, коли здається, що людяність ось-ось буде знищена війною. Головні герої, Генрі та Сідні, — двоє хлопців, чиї життя переплітаються в школі, але лише на фронті вони починають по-справжньому розуміти одне одного.

Елліс Вінн відображає події настільки жахливо реалістично, що навіть через сторінки ви відчуваєте запах пороху, холод окопів і невгамовний біль втрати. Кожен рядок, здавалося б, написаний зі здавленим від жаху подихом, але в той же час із ніжністю до своїх героїв. Вінн майстерно показує, що війна може зруйнувати не лише міста й кордони, а й душі тих, хто вимушений пережити її. І все ж, навіть серед крові та бруду, хлопці намагаються зберегти свою людяність і віднайти місце для любові.

Одне з найсильніших вражень, яке залишила книга, — це майстерно створений контраст між тим, ким були герої до війни, і тим, як війна змінює їх до невпізнання. Витончений та освічений Генрі поступово стає загартованим і жорстоким воїном, а Сідні, який прагнув бути "достойним" серед своїх однолітків, знаходить свою силу й кохання саме там, де мав би зламатися. Їхнє кохання — це острівок тепла в холодному морі насильства. Війна забирає у них все, окрім цього тендітного відчуття, яке зрештою і дає їм сили вижити, хоча й залишає шрами на все життя.

In Memoriam — це роман не лише про втрати, а й про те, як люди залишають слід в пам’яті інших. Навіть після найтемніших часів людської історії, пам'ять про кохання, силу і дружбу залишається в серцях тих, хто вижив. Елліс Вінн нагадує нам, що у світі, який розпадається на шматки, іноді єдиною рятівною ниточкою є кохання — хай навіть недовговічне і трагічне.

Це не просто книга. Це лист любові до тих, хто був змушений пережити жахи, які не всі можуть уявити. Це історія про втрати і водночас про любов, яка залишається в пам'яті навіть через роки.