Нові відгуки

1916 рік. Щемка і трагічна історія кохання двох юнаків з елітної британської приватної школи, яких перемолов і виплюнув кривавих молох фронтів Першої світової війни. Сідні Еллвуд – поет, гультяй і красунчик, жорстокий тиран для тих, хто йому не подобався. Англійський єврей, який любив свій розкішний маєток і Британську імперію, «яка житиме вічно». Міг не йти армію, але пішов за тим, кого кохав. Генрі Гонт – суворий лондонець, напів англієць – напів німець, боксер і перекладач давньогрецьких драматургів. Антимілітарист. Він мріяв вступити до Оксфорда на класичну філологію і щоб не довелося стріляти в окопі в своїх кузенів з Мюнхена. Пішов в армію, бо мати наказала: «Ти так захистиш нашу репутацію він підозр у шпигунстві на користь німців, бо інакше твоя сестра ніколи не вийде заміж». У мене було багато сумнівів, чи зможу я вивезти роман, де половина подій відбувається в окопах серед крові і мороку, і скоріше за все фінал буде жахливий (спойлері – ні!), але я ризикнула – і не могла відірватися. Це історія про юнацьку пристрасть, про несказане, про яке шкодуватимеш довіку і про те, що ідеальний час не настане ніколи, тому треба жити зараз. Але за міжособистісним широкими мазками розкривається соціальне тло початку 20 століття: дідівщина і насильство у елітних школах, антис*мітизм, гомоф*б*я, розшарування між класами, відсутність прав жінок: «Я хочу бути політикинею, - сказала Мод. – Ти точно не захочеш в дружини політикиню. Еллвуд розсміявся. – Ти навіть голосувати не можеш». А ще ця книга дуже детально показує, що таке ПТСР у військових, які повернулися з фронту. Я читала і розуміла, що нас, як суспільство, це ще чекає, і ми мусимо бути готовими. Однієї любові замало, повинно бути терпіння, багато терпіння і готовність жертвувати заради них, бо вони всім пожертвували заради нас. І тоді одного дня у скам’янілій душі поета знову слова проростатимуть, мов квіти.

що б я не написала про "Пам'яті", цього буде замало 🖤 вона однозначно потрапить у мій топ року. це книга, де максимально виражена майстерність деталей. я ще повернусь до цього, але поки хочу звернути увагу на назву: по-перше, "Пам'яті..." (в оригіналі "In Memoriam...") це заголовок статей, які сотнями публікували під час Першої світової на честь загиблих військових ("Пам'яті такого-то"); по-друге, це відсилка до збірки віршів Теннісона, "In Memoriam A.H.H.", присвяченої його другу, який помер у 22 роки. власне, назва розкриває нам ключові теми: це історія про війну, спогади, дружбу і кохання. головні герої — учні престижного англійського коледжу, Ґонт та Еллвуд. вони читають Ксенофонта, цитують Шекспіра, коять дурниці і, як всі нормальні 17-річки, намагаються розібратись у собі. а потім хвилею бравади і бруду накочується Перша світова війна, перемелюючи їхні особистості та мрії. "Здебільшого чоловіки розповідають про бруд, щурів і Бога. Ми мусимо цензурувати бруд і щурів, але Бога можна лишати, що видається мені іронічним". проблематика "Пам'яті" дуже широка: окрім відвертої та зовсім неромантичної війни ще один центральний конфлікт - приречене і заборонене кохання між Ґонтом та Еллвудом. окрім цього - національна ідентичність, адже Ґонт наполовину німець (а Англія, як ми пам'ятаємо, воювала проти них). а також — патріотизм, страх, відвага, ПТСР, соціальний розрив між класами і ще з десяток гострих тем. "- Якщо я напишу полковнику, ми могли б відправити тебе на кілька тижнів на офіцерські курси. Зможеш трохи відпочити. - Чоловікам не дають трохи відпочити, коли вони сходять з розуму. Ми просто залишаємо їх на позиціях, поки їх не вб'ють." що ж вирізняє цю книгу з-поміж інших? неймовірний стиль авторки. якимось чином їй вдається розповідати більше, ніж вона говорить. Еліс Вінн грає на деталях і дрібницях, розкриваючи таким чином надзвичайну глибину. кількома словами їй вдається викликати більше переживань, ніж іншим авторам за допомогою десятка розділів. тут розбиває серце фактично все: доля головних героїв, доля другорядних героїв (навіть тих, хто з'явився на 2-3 речення), відвертість та безглуздість війни, прірва між військовими та цивільними, історичні події та уривки зі справжніх "In Memoriam" того періоду. о, і ще гумор — чорний і дикий від того жаху, у якому він народжується. "Того ранку зі стіни окопу вистромилась гнила рука, й Еллвуд побачив, як рядовий зупинився і потиснув її. - Добридень, — сказав він із перебільшено вишуканим акцентом. Здавалося, він не знав, що за ним хтось спостерігає. - Дуже гарна погода сьогодні!" мені було страшно дочитувати цю книгу, але водночас ще до завершення хотілось її перечитати. мені хочеться виписати сюди її всю, шматок за шматком, і зупиняє лише розуміння, що краще читати "Пам'яті" повністю, аніж уривками. тож ділюсь з вами своїм захватом і сподіваюсь, що це надихне когось на прочитання (і розбивання серденька)

Книга заснована на реальних подіях Першої світової війни. Я дуже сподівалась що книга мені сподобається, але не сталося абсолютно. Книг про Першу світову взагалі не багато, більше уваги приділено Другій світовій, і я мала надію що ця буде цікава. Але вийшло навпаки, сам текст читається легко, але наповнення книги мені не сподобалось, бо все було доволі поверхнево. Я мала надію отримати книгу про війну і десь там любов, а отримала книгу про любов і десь там про війну. Але любов як основа книги мене не дуже цікавила. Так, це моє очікування не співпало і можливо якби я очікувала книгу про кохання, мені б і зайшло, але не склалося. Ну але вже як є)

Це огидно, це кров, бруд, біль і мізки твого товариша на одязі. Це пекло, якого так боялися в дитинстві і яке прийшло пожирати світ. Це війна. І це книга про неї. «Він починав думати, що війна триватиме доти, доки нейтральна територія не огорне світ, а двоє останніх чоловіків, що залишилися живими, не пристрелять один одного зі своїх канав у багнюці...» Хлопці у приватному коледжі, діти багатих батьків, вони збуджені від однієї лише думки про кровопролиття. Вони відчайдушно хотіли воювати. Світ так довго не знав масштабних воєн, що Памʼять його стерлась. І ніхто не сприймав всерйоз думки, що ця війна поховає їх юність, друзів, дітей, чоловіків і увійде в історію як Перша світова. Еллвуд і Ґонт-учні коледжу для хлопчиків, таємно закохані один в одного. Вони опиняються в одному окопі, де помирає їх уявлення про світ, добро, справедливість і Гаазьку конвенцію. Кожен із хлопців,про яких тут піде мова, опиниться на війні із різних причин. Хтось піде за коханою людиною, хтось змушений буде доводити свою гідність батькам. А хтось досліджуватиме питання власної ідентичності. Етнічний німець, що із англійських окопів стрілятиме буквально по власним братам. Які відповіді він отримає, яким він вийде із цієї війни, якщо вийде? А яким вийде патріот, що поховав усіх кого знав? у цій книзі війна не романтизується жодним реченням. Дуже талановитій авторці вдалося досягти якось дивного феномену-створити роман-айсберг. Написати такі влучні короткі, ніби беземоційні, речення, які ховають під собою вирву болю і всесвіт сенсів. Ти не плачеш, коли читаєш ці рядки, ти просто придавлений безнадією. У книзі містяться некрологи шкільної газети, і один з некрологів проголошує: «Отримаймо наше століття миру і процвітання, позаяк ми заплатили за нього кровʼю». І ти замислюєшся, а що ж на цей раз стане із Памʼяттю світу, який вдруге потоне у крові лише через 21 рік. А потім ти знову замислюєшся: а що сталося з Памʼяттю світу зараз?...

Авторка написала роман за 2 тижні, а потім ще 18 місяців редагувала. Ідея прийшла випадково, вона побачила оцифровані архіви газети її колишньої школи — The Marlburian. Зокрема Вінн прочитала всі випуски з 1913 по 1919 рік. Спочатку учні писали там веселі звіти про матчі з крикету та публікували свої вірші, відчуваючи, що весь світ належить їм. Але з початком війни хлопці почали складати патріотичні некрологи і списки для загиблих братів і друзів. Це дуже її вразило, бо не було схоже ні на що, що вона читала і знала про війну раніше. Для роману Вінн також створила подібну газету. «Памʼяті» — мене вразив. З перших сторінок було відчутно, яку роботу проробила авторка, щоб достовірно описати те, що відбувалося, і що відчували ці молоді хлопці, які ще вчора гралися у війну, а вже сьогодні опинилися на фронті. Це для нас зараз дуже тригерно. Ми знайомимося з двома друзями, таємно закоханими одне в одного. Кожен з них має свої причини піти на цю війну. І вони на ній опиняються. Це дуже поетична книга, хоча, як на мене, перекладачка не дуже добре впоралася зі стилем авторки. Через це я трохи посумувала. У романі дуже багато відсилок до інших творів та реальних подій. У кінці книги є історична довідка, де ці відсилки пояснюються. І це теж — ого! «Кожна жахлива річ, що трапляється у «Памʼяті», це те, що я знайшла у свідченнях очевидців Першої світової війни, тож це не моя фантазія про насильство, це просто описи того, що насправді сталося». Я не плакала, але моє серце розбивалося на друзки 💔 А це невимовлене кохання… Ох, яке ж воно болюче. Я також вдячна за фінал ❤️‍🩹 Напевно іншого я б не пробачила цій історії. Просто повірте, що це потужно!

«Пам’яті...» — дебютний роман Еліс Вінн, у якому центральне місце займає заборонене кохання, відоме у 19-му столітті як «кохання, що не сміє вимовити своє ім’я» — евфемізм для гомосексуальності. Авторка розповідає про покоління, яке було змушене пройти через одне з найбільших і найсмертоносніших випробувань — Першу світову війну, також відому як «Велика війна» або «Війна, щоб завершити всі війни». Їхньою жертвою стали можливості, зокрема на вступ до університету, побудову кар’єри, особисті стосунки ін. та найтрагічніше — саме життя. Кожен з героїв був автором власного Заповіту Юності. У центрі роману — складна історія почуттів між двома юнаками, яка знаходила вираження (тільки) у палкому декламуванні віршів Теннісона, Шекспіра, Кітса та ін. поетів, а також у випадкових, але свідомих дотиках чи значущому мовчанні. Безмовне, безнадійне і водночас — безмірне кохання призводить до того, що обидва вирішують стати добровольцями на фронті Першої світової війни, хоча жоден ще не досяг призовного віку. Їхній вибір — імпульсивний та відчайдушний; знемагаючи від особистих почуттів, вони обирають суспільний обов’язок — війну, як абсолютне самозречення. Генрі Ґонт, 18-річний англієць німецького походження, першим вступає до армії після того, як перехожі жінки, не повіривши, що він іще підліток, публічно вручили йому «символ боягузтва» — білу пір’їну. Крім того, рішення приєднатися до війська було викликане тиском з боку його родини, яка потерпала від звинувачень у нелояльності та постійних розслідувань, що ставило під питання їхню вірність Англії. Сідні Еллвуд, 17-річний англієць аристократичного походження, приєднується до армії вслід за Генрі, коли той у своєму листі після апокаліптичної Іпрської битви написав: «Молю Бога, щоб ще раз побачити тебе перед смертю». Крім того, як аристократ і джентельмен, своєю участю він прагне виправдати очікування суспільства, для якого захист державних та моральних інтересів Англії — прояви доблесті, мужності та обов’язку. Коли Генрі та Сідні нарешті опиняються на полі бою, вони розуміють, що фронт — це не змальовані у листах «багряні хмари у променях золотого світла», а кривава й безжальна реальність, де юнацькі уявлення про героїзм — гірка насмішка Божеству Різанини. Однією із головних тем роману є катастрофічне дорослішання, зокрема як події Першої світової війни зруйнували традиційні шляхи для молодих чоловіків, змушуючи виявляти їх зрілість в умовах бойових дій та ризикувати життям. Згідно з історичними оцінками, було завербовано близько 250 тисяч «бойових юнаків», хоча офіційно солдати повинні були мати щонайменше 18-ть років — для набору, 19-ть — для участі за кордоном; декотрим з них не виповнилося навіть 16-ти. Стиль Еліс Вінн сміливо можна охарактеризувати як лірично-реалістичний, з елементами історичного письма. Описуючи як мить юнацького захоплення, так і жахи окопного життя, вона залишається вірною одночасно поетичному і жорстокому тону. Війна в її романі постає не лишень через констатацію фактів, а й через емоційний контекст, що зображено у кожному розділі, що звучить через кожні кілька сторінок у поезії видатних класиків. «Птахи весело щебетали на мокрих коричневих гілках. На сонці серед надгробків вигравали нарциси. Яким живим усе це здавалося, і яким благодатним — померти в епоху, коли твоя смерть купила тобі коротку мить у центрі чогось. Бути важливим, а не одним із мільйонів», — замість висновків.

“Пам’яті…” Елліс Вінн — це книжка, від якої стискається серце, заповнює його відчаєм і надією одночасно. Книга розповідає про юність, кохання і жахи війни в Англії часів Першої світової. Це історія про кохання, що розквітає серед руїн, коли здається, що людяність ось-ось буде знищена війною. Головні герої, Генрі та Сідні, — двоє хлопців, чиї життя переплітаються в школі, але лише на фронті вони починають по-справжньому розуміти одне одного. Елліс Вінн відображає події настільки жахливо реалістично, що навіть через сторінки ви відчуваєте запах пороху, холод окопів і невгамовний біль втрати. Кожен рядок, здавалося б, написаний зі здавленим від жаху подихом, але в той же час із ніжністю до своїх героїв. Вінн майстерно показує, що війна може зруйнувати не лише міста й кордони, а й душі тих, хто вимушений пережити її. І все ж, навіть серед крові та бруду, хлопці намагаються зберегти свою людяність і віднайти місце для любові. Одне з найсильніших вражень, яке залишила книга, — це майстерно створений контраст між тим, ким були герої до війни, і тим, як війна змінює їх до невпізнання. Витончений та освічений Генрі поступово стає загартованим і жорстоким воїном, а Сідні, який прагнув бути "достойним" серед своїх однолітків, знаходить свою силу й кохання саме там, де мав би зламатися. Їхнє кохання — це острівок тепла в холодному морі насильства. Війна забирає у них все, окрім цього тендітного відчуття, яке зрештою і дає їм сили вижити, хоча й залишає шрами на все життя. In Memoriam — це роман не лише про втрати, а й про те, як люди залишають слід в пам’яті інших. Навіть після найтемніших часів людської історії, пам'ять про кохання, силу і дружбу залишається в серцях тих, хто вижив. Елліс Вінн нагадує нам, що у світі, який розпадається на шматки, іноді єдиною рятівною ниточкою є кохання — хай навіть недовговічне і трагічне. Це не просто книга. Це лист любові до тих, хто був змушений пережити жахи, які не всі можуть уявити. Це історія про втрати і водночас про любов, яка залишається в пам'яті навіть через роки.