Еліс Вінн

1916 рік. Щемка і трагічна історія кохання двох юнаків з елітної британської приватної школи, яких перемолов і виплюнув кривавих молох фронтів Першої світової війни. Сідні Еллвуд – поет, гультяй і красунчик, жорстокий тиран для тих, хто йому не подобався. Англійський єврей, який любив свій розкішний маєток і Британську імперію, «яка житиме вічно». Міг не йти армію, але пішов за тим, кого кохав. Генрі Гонт – суворий лондонець, напів англієць – напів німець, боксер і перекладач давньогрецьких драматургів. Антимілітарист. Він мріяв вступити до Оксфорда на класичну філологію і щоб не довелося стріляти в окопі в своїх кузенів з Мюнхена. Пішов в армію, бо мати наказала: «Ти так захистиш нашу репутацію він підозр у шпигунстві на користь німців, бо інакше твоя сестра ніколи не вийде заміж». У мене було багато сумнівів, чи зможу я вивезти роман, де половина подій відбувається в окопах серед крові і мороку, і скоріше за все фінал буде жахливий (спойлері – ні!), але я ризикнула – і не могла відірватися. Це історія про юнацьку пристрасть, про несказане, про яке шкодуватимеш довіку і про те, що ідеальний час не настане ніколи, тому треба жити зараз. Але за міжособистісним широкими мазками розкривається соціальне тло початку 20 століття: дідівщина і насильство у елітних школах, антис*мітизм, гомоф*б*я, розшарування між класами, відсутність прав жінок: «Я хочу бути політикинею, - сказала Мод. – Ти точно не захочеш в дружини політикиню. Еллвуд розсміявся. – Ти навіть голосувати не можеш». А ще ця книга дуже детально показує, що таке ПТСР у військових, які повернулися з фронту. Я читала і розуміла, що нас, як суспільство, це ще чекає, і ми мусимо бути готовими. Однієї любові замало, повинно бути терпіння, багато терпіння і готовність жертвувати заради них, бо вони всім пожертвували заради нас. І тоді одного дня у скам’янілій душі поета знову слова проростатимуть, мов квіти.

Анонім

що б я не написала про "Пам'яті", цього буде замало 🖤 вона однозначно потрапить у мій топ року. це книга, де максимально виражена майстерність деталей. я ще повернусь до цього, але поки хочу звернути увагу на назву: по-перше, "Пам'яті..." (в оригіналі "In Memoriam...") це заголовок статей, які сотнями публікували під час Першої світової на честь загиблих військових ("Пам'яті такого-то"); по-друге, це відсилка до збірки віршів Теннісона, "In Memoriam A.H.H.", присвяченої його другу, який помер у 22 роки. власне, назва розкриває нам ключові теми: це історія про війну, спогади, дружбу і кохання. головні герої — учні престижного англійського коледжу, Ґонт та Еллвуд. вони читають Ксенофонта, цитують Шекспіра, коять дурниці і, як всі нормальні 17-річки, намагаються розібратись у собі. а потім хвилею бравади і бруду накочується Перша світова війна, перемелюючи їхні особистості та мрії. "Здебільшого чоловіки розповідають про бруд, щурів і Бога. Ми мусимо цензурувати бруд і щурів, але Бога можна лишати, що видається мені іронічним". проблематика "Пам'яті" дуже широка: окрім відвертої та зовсім неромантичної війни ще один центральний конфлікт - приречене і заборонене кохання між Ґонтом та Еллвудом. окрім цього - національна ідентичність, адже Ґонт наполовину німець (а Англія, як ми пам'ятаємо, воювала проти них). а також — патріотизм, страх, відвага, ПТСР, соціальний розрив між класами і ще з десяток гострих тем. "- Якщо я напишу полковнику, ми могли б відправити тебе на кілька тижнів на офіцерські курси. Зможеш трохи відпочити. - Чоловікам не дають трохи відпочити, коли вони сходять з розуму. Ми просто залишаємо їх на позиціях, поки їх не вб'ють." що ж вирізняє цю книгу з-поміж інших? неймовірний стиль авторки. якимось чином їй вдається розповідати більше, ніж вона говорить. Еліс Вінн грає на деталях і дрібницях, розкриваючи таким чином надзвичайну глибину. кількома словами їй вдається викликати більше переживань, ніж іншим авторам за допомогою десятка розділів. тут розбиває серце фактично все: доля головних героїв, доля другорядних героїв (навіть тих, хто з'явився на 2-3 речення), відвертість та безглуздість війни, прірва між військовими та цивільними, історичні події та уривки зі справжніх "In Memoriam" того періоду. о, і ще гумор — чорний і дикий від того жаху, у якому він народжується. "Того ранку зі стіни окопу вистромилась гнила рука, й Еллвуд побачив, як рядовий зупинився і потиснув її. - Добридень, — сказав він із перебільшено вишуканим акцентом. Здавалося, він не знав, що за ним хтось спостерігає. - Дуже гарна погода сьогодні!" мені було страшно дочитувати цю книгу, але водночас ще до завершення хотілось її перечитати. мені хочеться виписати сюди її всю, шматок за шматком, і зупиняє лише розуміння, що краще читати "Пам'яті" повністю, аніж уривками. тож ділюсь з вами своїм захватом і сподіваюсь, що це надихне когось на прочитання (і розбивання серденька)

Анонім

Книга заснована на реальних подіях Першої світової війни. Я дуже сподівалась що книга мені сподобається, але не сталося абсолютно. Книг про Першу світову взагалі не багато, більше уваги приділено Другій світовій, і я мала надію що ця буде цікава. Але вийшло навпаки, сам текст читається легко, але наповнення книги мені не сподобалось, бо все було доволі поверхнево. Я мала надію отримати книгу про війну і десь там любов, а отримала книгу про любов і десь там про війну. Але любов як основа книги мене не дуже цікавила. Так, це моє очікування не співпало і можливо якби я очікувала книгу про кохання, мені б і зайшло, але не склалося. Ну але вже як є)

Анонім