«Пам’яті...» — дебютний роман Еліс Вінн, у якому центральне місце займає заборонене кохання, відоме у 19-му столітті як «кохання, що не сміє вимовити своє ім’я» — евфемізм для гомосексуальності. Авторка розповідає про покоління, яке було змушене пройти через одне з найбільших і найсмертоносніших випробувань — Першу світову війну, також відому як «Велика війна» або «Війна, щоб завершити всі війни». Їхньою жертвою стали можливості, зокрема на вступ до університету, побудову кар’єри, особисті стосунки ін. та найтрагічніше — саме життя. Кожен з героїв був автором власного Заповіту Юності.

У центрі роману — складна історія почуттів між двома юнаками, яка знаходила вираження (тільки) у палкому декламуванні віршів Теннісона, Шекспіра, Кітса та ін. поетів, а також у випадкових, але свідомих дотиках чи значущому мовчанні. Безмовне, безнадійне і водночас — безмірне кохання призводить до того, що обидва вирішують стати добровольцями на фронті Першої світової війни, хоча жоден ще не досяг призовного віку. Їхній вибір — імпульсивний та відчайдушний; знемагаючи від особистих почуттів, вони обирають суспільний обов’язок — війну, як абсолютне самозречення.

Генрі Ґонт, 18-річний англієць німецького походження, першим вступає до армії після того, як перехожі жінки, не повіривши, що він іще підліток, публічно вручили йому «символ боягузтва» — білу пір’їну. Крім того, рішення приєднатися до війська було викликане тиском з боку його родини, яка потерпала від звинувачень у нелояльності та постійних розслідувань, що ставило під питання їхню вірність Англії.

Сідні Еллвуд, 17-річний англієць аристократичного походження, приєднується до армії вслід за Генрі, коли той у своєму листі після апокаліптичної Іпрської битви написав: «Молю Бога, щоб ще раз побачити тебе перед смертю». Крім того, як аристократ і джентельмен, своєю участю він прагне виправдати очікування суспільства, для якого захист державних та моральних інтересів Англії — прояви доблесті, мужності та обов’язку.

Коли Генрі та Сідні нарешті опиняються на полі бою, вони розуміють, що фронт — це не змальовані у листах «багряні хмари у променях золотого світла», а кривава й безжальна реальність, де юнацькі уявлення про героїзм — гірка насмішка Божеству Різанини.

Однією із головних тем роману є катастрофічне дорослішання, зокрема як події Першої світової війни зруйнували традиційні шляхи для молодих чоловіків, змушуючи виявляти їх зрілість в умовах бойових дій та ризикувати життям. Згідно з історичними оцінками, було завербовано близько 250 тисяч «бойових юнаків», хоча офіційно солдати повинні були мати щонайменше 18-ть років — для набору, 19-ть — для участі за кордоном; декотрим з них не виповнилося навіть 16-ти.

Стиль Еліс Вінн сміливо можна охарактеризувати як лірично-реалістичний, з елементами історичного письма. Описуючи як мить юнацького захоплення, так і жахи окопного життя, вона залишається вірною одночасно поетичному і жорстокому тону. Війна в її романі постає не лишень через констатацію фактів, а й через емоційний контекст, що зображено у кожному розділі, що звучить через кожні кілька сторінок у поезії видатних класиків.

«Птахи весело щебетали на мокрих коричневих гілках. На сонці серед надгробків вигравали нарциси. Яким живим усе це здавалося, і яким благодатним — померти в епоху, коли твоя смерть купила тобі коротку мить у центрі чогось. Бути важливим, а не одним із мільйонів», — замість висновків.