«Я бачу, вас цікавить пітьма» І. Павлюка – це цікавий випадок, коли схвильовано ковтаєш сторінку за сторінкою при стійкій антипатії до головного персонажа.
Мені не подобається «цей» Андрій. Про таких ми в житті інтуїтивно кажемо «складна людина», бо в нього над головою наче проступає невидима чорна хмара. Я гидую тим, як Андрій власною безвідповідальністю руйнує всі стосунки в своєму житті, а винен невідомо хто (гм). Але я вимушена за Андрієм спостерігати, бо саме він є моїм провідником лабіринті мороку.

І тут я маю сказати, що Павлюк - дуже талановитий майстер жаху. В цій історії є всі види жаху як переживання для читача. Мурахи по шкірі і напруга в мʼязах, перш ніж саспенс досягне кульмінації. Збитий пульс і бажання закричати: «Не йди туди!», а потім примружитися, бо героїня, звісно, йде, і ви знаєте-знаєте-знаєте, що зараз буде, але не можете їй допомогти. Нудота і залипання, коли разом з героєм не розумієте, чи вся ця дичина відбувається насправді, чи він/ви вже трохи тойво - зозулька відлетіла й не залишила адреси.

Історія-магніт - затягує достатньо, щоб на пару годин відключитися від реальності. І навіть деякі ознаки булгаківщини в епізоді з потягом (страшенно цього не люблю) не псують мені враження, я дратуюся, але не сильно. Непересічна книга, точно варта прочитання.

"Місто дівчат" Елізабет Гілберт - дивовижна книга.
Вона читається легко, але між рядків чіпляє такі соціальні, національні, жіночо-чоловічі пласти, що я тепер увесь час думаю та співставляю. Головна героїня Вівіан Морріс, багата дівчина з WASP, потрапляє у світ богемного Нью-Йорка 1940 року, в якому багато пристрасті, бурлеску, шалених грошей та жорстокості до жінок. Просто тому, що такий був час, не прийнято було обговорювати (с).
До Перл-Гарбора.
До Стоунволла.
До того, як жінка та єврейка Рут Бейдер Гінзбург стала суддею Верховного Суду США.
Може, звичайно, я копаю надто глибоко. А на поверхні майорить така легка і стрибуча, як тенісний м'ячик, думка – йти своїм власним шляхом жінці завжди складніше, однак у 90 років буде чітке відчуття, що життя прожите весело.

«Ромео» Е. Тайтл – дуже брудний трилер у дусі 1990х, з повним зануренням в голову маніяка та його жертви, загалом ближчий до «Багряних рік», ніж до «Основного інстинкту».
Знаменита психіатриня, красуня і зірка телешоу, любить нетрадиційні розваги.
Її молодша сестра, ховає красу під балахонами, живе в бідному районі, з родиною майже не спілкується.
Маніяк на прізвисько «Ромео», який закохує в себе успішних яскравих жінок, а потім забирає їхні серця – буквально.
І двійко детективів, брутальний тип і джентельмен, обидва зі скелетами в шафі.
Я здогадалася, хто маніяк, на 150-й сторінці, а потім успішно про це забула, бо в якийсь момент авторка феєрично заплутала слідство, і повернутися до розгадки ще через 200 сторінок – це було дуже круто.
Думка, яка мені не сподобалася: успішна багата жінка обов’язково шукатиме небезпечних пригод, бо в глибині душі вважає себе поганою (sic!)
Думка, яка мені сподобалася: жінка, яка постраждала від насильства, може зцілитися і побачити світло, якщо отримає кваліфіковану допомогу, і люблячий партнер її підтримає.
Загалом роман на 500+ сторінок читається доволі швидко, хоча в мене є деякі питання до застосування перекладачем напозір специфічних слів - можна було обійтися загальновживаними.
Чи варто приступати до читання? Орієнтуйтеся, «зайшли» вам чи ні «Багряні ріки» - рівень травмованості у персонажів плюс-мінус такий самий.

«Бути товстою жінкою в центрі уваги - зовсім не солодко», - каже Беа, успішна модна блогерка «плюс сайз». Вона шокувала Америку, ставши героїнею шоу «Холостячка». Після того, як Рей - її потаємне кохання - вивів її з френд-зони на одну шалену ніч і зник з вранішніми променями сонця, повернувшись до стрункої білявої нареченої, Беа не знає, що робити зі своїм життям. У шоу «Холостячка» за її увагу (та ефірний час) змагаються гарячий французький шеф-кухар, золотоволосий фермер, сEксі-професор, фітнес-тренер, який хоче допомогти їй схуднути і прославитися, чувак з пузіком, який принижує її в прямому ефірі є, бо «ніхто крім нього її не схоче в вона має бути вдячна» та купа інших дуже різних чоловіків (і негідників). Хейтери ненавидять. Інтернет гуде. Беа демонструє чутливість і стійкість, гумор і вразливість, а ще велетенську невпевненість в собі. Вона поводиться по-справжньому. Білів мі, я була «товстою дівчинкою в кімнаті», а ще я можу написати академічний розділ про «змішані сигнали» з країни Френдзонії (хоча це трапляється і зі стрункими дівчатами, будемо відверті).

Що мені сподобалося в цій книзі? Чесно показали, з чим стикається талановита і яскрава молода жінка, яка має неконвенційну зовнішність. В 21 століття жінка в публічному просторі все ще зобовʼязана бути гарною, а як ні, то сама винна.

Що мені не сподобалося в цій книзі? Фінал. Обранець героїні не був моїм обранцем, і ще я не вірю, що двоє настільки невпевнених в собі людей зможуть бути разом і не ранитися одне об одного. Причому чоловік ще й відверто істеричний, як на мене. Але авторка, мабуть, вирішила, що ця історія потребує гепі- енду. Стратегічно - так воно і є, але я лишилася невдоволена вибором героїні. «На колір і смак товариш не всяк»

«Змія і голуб» - перша частина трилогії Шелбі Мег’юрін про Бельтерру, вигадане французьке королівство та міжусобні війни у ньому.
Міфологія світу Бельтерри розлога і різноманітна.
Білі відьми. Червоні відьми. Вовкулаки-лугару.
Озеро сліз. Чарівний ліс. Заборонне кохання відьми і лицаря-християнина.
Таємниці є у всіх. З французьким акцентом, запаморочливим запахом булочок з корицею та трав’яним ароматом магії.
Луїза – принцеса відьом, яка виросла в матріархальному світі свого ковена. Авантюрна, саркастична, гнучка в залежності від обставин, вміє виживати і не покладатися на чоловіків.
Рід – лицар ордену мисливців на відьом. Вірний присязі, вченню та архієпископу.
Випадковість поєднує їх у шлюбі, любов поєднує їхні серця, але вірять вони в різне, а у війні доведеться обирати сторону.
Перша книга трилогії між рядків завершується запитанням:
«Чи дійсно любов варта всього?»