Це книга про співзалежність, взаємно-невзаємне кохання і неприйняття себе.

Одразу додам, що це не янг-едалт, не підліткова історія, не схожа на «Майже хороші хлопці» чи «Солітер», чи яку-небудь іншу квірну книжку, видану українською.

Тому якщо ви шукали чогось більш дорослого — це воно. Але ви якщо любите читати підлітків, вам також підійде!

На перших сторінках ми зустрічаємо головну героїню Лілю, зациклену у травмі своїх підліткових співзалежних стосунків з найкращою подругою. Це роман-спогад про те, як почалася їхня історія і чим вона закінчилася.

Це також дуже терапевтична книжка про різні досвіди квір-людей на шляху до усвідомлення своєї орієнтації і як вони по різному дають цьому раду.

Багато в чому я впізнала себе, мені ця історія стала дуже близькою, тригерила мене і зцілювала.

Вона піднімає багато важливих питань, наче між рядків, щоб читач сам собі відчув і прожив.

Мені дуже сподобалось 💞 І стиль авторки дуже припав до душі. Однозначно рекомендую і не розумію, чому такий маленький тираж 🥲

P. S. У мене теж є питання до Анни: “Гей, Анно. Чому ти скасувала частину себе?»

Авторка написала роман за 2 тижні, а потім ще 18 місяців редагувала. Ідея прийшла випадково, вона побачила оцифровані архіви газети її колишньої школи — The Marlburian. Зокрема Вінн прочитала всі випуски з 1913 по 1919 рік. Спочатку учні писали там веселі звіти про матчі з крикету та публікували свої вірші, відчуваючи, що весь світ належить їм. Але з початком війни хлопці почали складати патріотичні некрологи і списки для загиблих братів і друзів. Це дуже її вразило, бо не було схоже ні на що, що вона читала і знала про війну раніше.

Для роману Вінн також створила подібну газету.

«Памʼяті» — мене вразив. З перших сторінок було відчутно, яку роботу проробила авторка, щоб достовірно описати те, що відбувалося, і що відчували ці молоді хлопці, які ще вчора гралися у війну, а вже сьогодні опинилися на фронті. Це для нас зараз дуже тригерно.

Ми знайомимося з двома друзями, таємно закоханими одне в одного. Кожен з них має свої причини піти на цю війну. І вони на ній опиняються.

Це дуже поетична книга, хоча, як на мене, перекладачка не дуже добре впоралася зі стилем авторки. Через це я трохи посумувала.

У романі дуже багато відсилок до інших творів та реальних подій. У кінці книги є історична довідка, де ці відсилки пояснюються. І це теж — ого!

«Кожна жахлива річ, що трапляється у «Памʼяті», це те, що я знайшла у свідченнях очевидців Першої світової війни, тож це не моя фантазія про насильство, це просто описи того, що насправді сталося».

Я не плакала, але моє серце розбивалося на друзки 💔 А це невимовлене кохання… Ох, яке ж воно болюче.

Я також вдячна за фінал ❤️‍🩹 Напевно іншого я б не пробачила цій історії.

Просто повірте, що це потужно!

Дебют української авторки, який я не планувала читати одразу 👀 Але щось пішло не так, і я не могла заспокоїтися, поки не дочитала до кінця.

Це перша книга циклу, але скільки буде частин — не відомо. Зараз пишеться 2 том.

Атмосфера похмура, холодна. Тому для осені — ідеально!

Ми маємо світ, поділений між альвами — прадавня раса, схожі на людей, ну і мають клики; людьми, духами, створіннями, істотами, богами, що живуть на Межі.

Серед альвів і людей є чаклуни, маги, безсмертні воїни, бездушники і дводушники, характерники, відуни, відьми.

Головна героїня — незряча відунка та характерниця, править Межею.

Світом альвів керують князі, але між ними не все гаразд, а на горизонті з'являються зовнішні вороги, що загрожують війною.

Всі світи балансують на межі чогось …, того, що може змінити все.

Крім того, книга наповнена легендами, міфами та історіями з української історії та міфології. Цікаво чим саме надихалася авторка 👀

Кожен герой має свій бекграунд, який часом заплутував мене ще більше, ніж допомагав. Але в мене так з усіма ВЕЛИКИМИ фентезі світами.

Ну і на останок:

Як пізнати себе, якщо ти спершу мав складне життя, згодом про все забув, а потім пригадав?

Як полюбити життя, якщо ти помер?

Як залишитися людиною, якщо ти правитель?

Що таке дім?

Зворушлива історія про кількох різних людей та одного восьминога. Прийшла ділитися враженнями 🐙

Головна героїня — 70-річна Това, працює в океанаріумі й намагається впоратися з болем та самотністю після смерті сина і чоловіка. Також ми зустрічаємо кількох інших героїв зі своїми травмами, з якими вони справляються по різному. А ще тут є восьминіг Марселлус.

Авторка поєднує легкий жартівливий тон із темами втрати, горя, старіння й пошуку сенсу.

Оцінила на 9 з 10 🌟 Чи то не вистачило чогось, чи був не зовсім слушний час.

Але все одно буду рекомендувати книгу, тому що це універсальна щира історія, у якій ви точно будете співпереживати, а ще сміятися над витівками Марселлус 🥰

Така загадкова ця книга. На 1000% радію, що прочитала її! ❤️‍🔥 Це чудова казкова історія про людей, життя яких ми можемо змінити своєю добротою.

«Я покажу тобі Ріо» — занадто романтична, дещо відірвана від реальності, але яка ж тепла! Наче чашку чаю з другом випила☕️

Про чоловіка, який через проблеми з серцем та надмірну вагу майже не виходить на вулицю. І лише пише в блог від імені вигаданої людини про Ріо-де-Жанейро. А ще в нього є кумедний кіт Федір, от і вся компанія.

Але за збігом обставин у його житті зʼявляється хтось, чия доля теж складна. І маленькими кроками життя починає змінюватися.

Якщо захотіти, можна почати прискіпуватись до деяких сюжетних моментів. Але мені не хотілося цього робити. Бо такі історії пишуть для іншого.

Я привʼязалася до героїв, сумувала і співпереживала їм. Авторці навіть вдалося розбити мені серце 💔