Це краще, що я читала за останній час!

Це дуже болюча, глибока і сильна книжка. Ще й дуже майстерно написана! В основу покладена реальна історія бельгійки, яка приєдналася до партизанського руху спротиву.

🙏🏼 «Соловей» – це історія про війну очима жінок. Досвід жінок на війні, на жаль, досі не отримав такого визнання, як історії чоловіків. Крістін Генна спробувала це змінити, і зробила це неймовірно потужно.

«Це чоловіки розповідають історії, - відповідаю я. Це найпростіша й найчесніша відповідь на його запитання. - А жінки просто живуть із тим, що сталося. На тій війні ми були як тіні. Коли вона скінчилася, на нашу честь не влаштовували парадів, ми не отримували медалей, про нас не згадали в історичних працях. На війні ми робили те, що мусили, а коли вона завершилася, зібрали уламки нашого життя й почали все спочатку».

Для мене ця історія також про те, що немає чорного і білого. Хоч ми і живемо зараз в такий час, коли хочеться наліплювати чорно-білі ярлики на все і всіх. Ця книга про чорне, що є білим, про біле, що є чорним, і про сіре.

Цю істинну не можна забувати, особливо нам українцям зараз. Це болюче, але потрібне усвідомлення.

Героїні книги також до цього приходять і розуміють. У двох сестер дуже різна доля, і кожна з них мала свою боротьбу. І лише наприкінці кожна з них дізнається про цю боротьбу. Це також історія про родинні стосунки і про те, що потрібно вміти говорити і слухати.

Це історія про те, що забування — це майже те саме, що і зникання. 

⭐️ За сюжетом зникає Мама. Її діти та чоловік починають шукати жінку. Але вже на етапі створення оголошення про зникнення, вони розуміють, що не мають її свіжої світлини. Далі історія веде нас крізь спогади всіх членів родини і періодично ми повертаємося до пошуків самої мами.

Перші три розділи — це розповідь про доньку, синів і батька. Тут ще важливо також сказати, що книга починається зі звернення до героїв "Минув тиждень, як ви загубили маму". У цих розділах немає першої особи. Це розділи докору і пам'яті про маму. Далі історію веде Мама. 

Авторка спробувала розповісти читачеві правду про роль матері в житті, неоціненну працю та жертву. Авторка докоряє, що читач забув свою маму, але водночас каже, що є ще час, щоб пізнати її. 

«А мама в моїй свідомості ніби з народження була мамою» —  ця цитата найкраще скаже про настрій, біль та сюжет книги.

Оцінка: 10/10. Однозначна рекомендація від мене! Читається легко і швидко.

🍜 А ще тут неймовірно класно переданий колорит корейського села у 1970-ті, плюс мінус 20 років. Їжа, одяг, культура. Деталі є важливими в сюжеті, особливо їжа. Це супер допомагає зрозуміти настрій та атмосферу.

Скажу чесно, доки не взяла до рук цю книгу, я про геноцид мусульман у Китаї нічого не чула. Тому навіть уявити не могла таких масштабів.

Перші кілька сторінок мене не покидало враження, що я дивлюся якийсь фільм-антиутопію про нереальні технології та те, як завдяки цим технологіям підкорили мільйонну націю.

Але, на жаль, це реальність, яка відбувається тут і зараз у сучасному Китаї з мусульманами.

Попри складну тему книга читається швидко. Оцінка 10/10 і рекомендація до обов'язкового читання.

Почнімо з того, що я оцінила цю книгу на 1000/10, проте після обговорення, зрозуміла, що в мене до книги є більше питань, ніж здавалося. 

«Дім у волошковому морі» — це справді супер чудова, неймовірна легка історія, яку можна проковтнути за вечір або два, й отримати хвилю емоцій з приємним після смаком. 

Вона вчить бути толерантним і відкритим до тих, хто відрізняється. Надихає на зміни та мужність. І навіть супер толерантну людину, якою я себе вважаю, ця книга змусила замислитися. 

Найбільше мені сподобалося те, як відкриваються протягом книги всі герої, хоч їхній ріст очікуваний, приємно спостерігати, як вони змінюються. 

Ще дуже зайшли філософські вставки, постійні питання, які герої ставлять один одному і не токсичні суперечки між абсолютно різними людьми. І ще здібності в дітей круті, як вони розкриваються — теж класно автор прописав.

Я розумію, що хотів створити автор, і йому це справді вдалося!

👀 Але є кілька але… 

У книзі ми маємо такий добрячий натяк на антиутопію, бо в нас і вище керівництво, якого всі бояться, і всі за всіма стежать.

Головний герой типовий гвинтик системи, але тут він потрапляє в нові умови, і правила вже не здаються такими важливими. 

Як працюють притулки, і що з тими дітьми, якщо притулки розформовують, ми не знаємо. Ще нам натякають на дитячі в'язниці. З дорослими також не зрозуміло. Тут трохи чорна діра в сюжеті, як на мене. А можна було б розвити на дуже цікаву антиутопію з магічними елементами!

Проте, якби автор зробив антиутопію, книга втратила б своє завдання, яке виконує зараз. Тому приймаю вибір автора!

Ця книга — це ода жінкам, нашій боротьбі та усвідомленню того, яку скалу ми лупаємо. Моя оцінка всі 1000 зірок.

Я не скажу, що в цій книзі відкрила для себе багато чого нового, але виділила багатенько думок, щоб повертатися і перечитувати. Дещо з цього виділила для вас.

Цю книгу точно треба читати, дарувати іншим жінкам і ділити на цитати. Моя щира рекомендація!