Ця збірка есеїв подарувала багато натхнення й тем для роздумів. Вона є яскравим прикладом відомого літературного ярлика «для широкого кола читачів». У ті дні, коли інтернету ще не існувало, друковані видання накшталт газет і журналів, фактично, виконували роль соціальних мереж. Джером, працюючи редактором періодики, краще за будь-кого знав, що цікавить читачів. І, як не дивно, ті самі інтереси живі й понині: погода, кохання, стильний одяг, відпочинок, домашні улюбленці, пошук житла тощо. Саме тому книги письменника, найвірогідніше, продовжуватимуть знаходити нову аудиторію крізь віки. Однак, попри те, що за вікторіанськими мірками Д. К. Джером був досить прогресивним у багатьох питаннях, його гумор, на мою думку, часто містив типовий для тієї епохи легкий сексизм (хоча чоловік і не вирізнявся мізогінією). Тож цілком природно, що в когось виникла ідея написати схожі сатиричні роздуми вже з жіночої точки зору. Збірку «Неквапні думки лінивої дівчини» традиційно пов’язують з письменницею Елінор Гокроджер, відомою під псевдонімом Дженні Рен, проте деякі дослідники ставлять під сумнів саме її авторство. Це такий собі "блог" вікторіанської особи, яка, з притаманним юності цинізмом, обговорює все, що спадає їй на думку: шлюб, чаювання, шопінг, плітки. Багато спостережень у книзі залишаються такими ж актуальними сьогодні, як і в день її першої публікації. А ті погляди, які видаються сучасним читачам застарілими, можна філософськи сприймати як свідоцтво того великого шляху, який людство пройшло до мети загальної рівності. Видання з першого погляду привернуло мою увагу своєю оригінальністю. Я вважаю, що формат книги-перевертачки ідеально підходить для того, щоб зробити її настільною. Стало трохи сумно від подекуди меланхолічних розповідей Джерома? Можна перегорнути книгу й підняти собі настрій веселим «щебетанням» міс Дженні Рен (Jenny Wren - англ. назва пташки волове очко). Стиль авторки видався занадто легковажним для похмурої погоди? Є змога знову перегорнути і поринути у роздуми її візаві - вони здаються глибшими, завдяки легкому суму, а подекуди навіть гіркоті, властивим багатьом видатним сатирикам. Чудова книга!

Це дійсно неймовірно життєва і правдива історія. Смішна, адже правдива. Ніби нічого нового, але своєю щирістю та реальністю потрапляє в саме серденько. Часом, читаючи, забуваєш, як давно написана ця книга. Ця історія, про трьох друзів оживає одразу, які тільки береш її до рук. Однозначно, варто прочитати!

#марафонкнигомам Троє в одному човні (як не рахувати собаки) Книга починається з того що зібралися троє друзів та пес Монморансі і вони вирішують що вони дуже нездорові що клімат та метушня Лондона на них погано впливає. І їм потрібно відпочити на природі, а ще краще прогулянка на човні по річці Темзі. Здається, що ж може з ними статися, але виявляється, що вони будуть потрапляти в безліч кумедних пригод. Спочатку з вибором відпочинку, потім як вони дістаються до річки, щоб ту подорож почати, правда далеко вони не запливли, бо все виявилося не так, як вони думали, дощ, думки про охолодження та хворобу і вони лишають човен і повертаються до Лондона. Мені дуже сподобалася ця книга: тонкий англійський гумор, смішні гумористичні відступи, додає шарму песик Монморансі, це просто диво. Цікаво що після написання цієї книги автор таки завів і собі такого пса

Давно шукала книгу в цьому перекладі, раджу.

Англійський гумор як він є) Перечитувала кілька разів, кожного разу було смішно та кожного разу помічаєш щось нове. До речі, дуже бісив совєтський фільм, був несмішним після книги

"Троє в човні, якщо не рахувати собаки" Джерома К. Джерома — це неймовірно приємна, весела й життєва історія, яка залишає тільки найкращі враження. Читаючи її англійською, я отримав багато задоволення, і з великим інтересом ознайомився з українським перекладом. Можу сказати, що переклад зроблений якісно, і гумор та легкість мови повністю збережені. Сюжет оповідає про трьох друзів, які вирушають у подорож річкою Темзою, і, попри всі труднощі, які на них чекають, історія випромінює тепло та непідробну життєву радість. Головне, що робить цей твір особливим — це гумор, він тонкий, іронічний, та одночасно глибоко пов'язаний із реальними життєвими ситуаціями, в яких багато хто впізнає себе. Читання цього твору — це приємний досвід, що дарує легкість і добрий настрій, незалежно від того, якою мовою ви його читаєте.

Якщо ви шукаєте, щоб ще такого почитати влітку, то однозначно раджу вам повість англійського письменника Джерома Клапки Джерома «Троє в човні (як не рахувати собаки!)» про пригоди трьох друзів-іпохондриків (і собаки), які абсолютно не пристосовані до побуту, але вирішують вирушити у двотижневі мандри Темзою на човні Цю повість я хотіла прочитати ще тоді, коли була у школі, але все ніяк до неї не доходили руки, тому коли випадково побачила її на полиці у книжковому, вирішила, що час настав і досить вже відкладати наше знайомство. І про таке рішення я не пожалкувала) Оповідач в цій історії - це щось. Щоразу говорячи про те, що відбувається зараз, він майже одразу додає "пригадую" і починає розповідати абсолютно іншу історію, яка випадково йому згадалась. А часом, одна побічна історія нагадувала йому про якусь іншу і він розповідав вже її, максимально віддалившись від початкової теми Неймовірний у цій історії також гумор, в якому часом можна вгадати себе, або ситуації з власного життя. Я й не сподівалася, що у цій книзі будуть настільки дотепні описи всього починаючи від іпохондрії і завершуючи прогнозом погоди Початок книги мені сподобався дещо більше, ніж кінцівка, тому що у другій частині гумору у стало значно менше, втім, за пригодами друзів все одно було цікаво спостерігати до самого кінця

Посмішка ? асоціація до цієї життєвої іноді сатиричної історії. За легким написанням та буденністю речей знаходиться глибокий підтекст Троє друзів та Монморенсі () ? вирішили провести двотижневу подорож на човні по річці Темза. Адже всі були страшенно втомлені від монотонності буденних справ та потребуть гарних пейзажів та веселих пригод. В цій подорозі кумедним є все від зборів речей в дорогу, перетворившись на виставу для сусідів до приготування ірландського рагу, в яке навіть Монморенсі доклав зусиль ?‍?(гарний спосіб позбутись залишків непотрібних продуктів) Мені страшенно подобається стиль письма автора, як легко він говорить про звичні речі, як невимушено переплітає їх з гумором. Загалом мало дізнаємось про гг, їх вік та зовнішність ніхто не знає, можна лише здогатуватись, навіть імʼя оповідача історії загадка. Та чи насправді це необхідно… адже іноді імена чи вік не мають значення, має значення враження від людини її харизми та вчинки. Має значення те які емоції лишила після себе. Ось так і книга лишила лиш приємний настрій після себе, хоч часом герої були роздратовані та знервовані іноді незграбні та кумедні, ?вони викликають лиш посмішку та комфортне перебування в їх компанії.