Це вже друга моя взаємодія з книгою «Мовчазна пацієнтка» Алекса Майклідіса і мушу сказати, що навіть попри те, що в голові були відголоски головного сюжетного повороту, читання не було позбавленим інтриги. Я зовсім забула, як неочікувано і непомітно автор підвів до того самого моменту. Дякую своїй поганій памʼяті)

Про що книга: художниця Алісія Беренсон живе своє ідеальне життя у щасливому шлюбі. Але в один день дівчину знаходять поряд з тілом її чоловіка, в обличчя якого висаджено пʼять куль. Наступні шість років вона провела у судово-медичній установі і за цей час не промовила ні слова. Єдина підказка до розвʼязання її таємниці - автопортрет.

Їй прагне допомогти психотерапевт Тео Фабер. Для цього він звільняється з роботи і переходить працювати до судово-медичної установи, де утримують дівчину. Але кому насправді хоче допомогти Тео: Алісії чи собі? На цьому зупинюся, щоб не псувати вам задоволення від розмотування цього заплутаного клубка

Не можу не згадати любов автора до грецької міфології (не настільки сильну в цій книзі, як в його «Дівах», але все ж). Він настільки тонко переплів сюжети своєї історії та одного міфу, що наприкінці книги ви сидітимете і думатимете: «як це взагалі можна було придумати?»

Тож якщо шукаєте щось невеличке на один чи два вечори (у мене прочитання зайняло 4 з половиною години), сміливо можу рекомендувати вам «Мовчазну пацієнтку», бо кожна з 288 сторінок не відпускатиме вас і змушуватиме обманювати себе фразою: «ще одну частинку і точно йду спати»

«Весело, сексуально, розумно», - йдеться на палітурці і важко не погодиться, все саме так. Книжка читається надзвичайно легко. Хоч і дуже важко не передбачити, чим все закінчиться, вона змогла затягнути і не відпускати

Окрема дяка авторці за нитку дівчат у STEM, боротьбу зі стереотипами, активну згоду і нормального чоловічого персонажа. Мені, чесно кажучи, подобається, коли у таких лайтових книгах підіймають не надто лайтові теми, які змушують задуматись, бо, так чи інакше, зберігаються у підсвідомості

До речі, порада від професорки Аслан «Поводься із впевненістю пересічного білого чоловіка» - дійсно на мільйон, раджу нею користуватися

Не завищуй очікування від книги перед прочитанням і тоді буде менше розчарування. Амінь! Мати б ще хист користуватися цією порадою, тоді книга "Кохання в мозку" Алі Гейзелвуд отримала б від мене дещо кращий відгук, а так, моєю фавориткою залишається її "Гіпотеза кохання"

Про що книга: нейробіологиню Бі Кеніґсвассер, яка неймовірно фанатіє від Марії Кюрі, запрошують очолити проєкт її мрії в NASA. Від такої можливості вона не планує відмовлятися навіть тоді, коли дізнається, що разом з нею працюватиме Леві Вард - чоловік, який зневажає її ще з часів навчання. Але справжні проблеми починаються тоді, коли Леві починає саботувати роботу Бі...

Головна героїня була крутою (окрім моментів, де відверто тупила), говорила і думала про правильні речі і не боялася висловити своє незадоволення пригніченням жінок у науці, підкріплюючи це фактами з біографії Марії Кюрі (деякими її неологізмами планую послуговуватись в житті)

Дуже сподобалось, що в цій книзі авторка ще більше висвітлила жінок у STEM: ця тема і жарти навколо неї наскрізно пронизували оповідь, органічно в неї влившись

Але є одне величезне АЛЕ. На жаль, авторка самоповторюється як з зовнішністю персонажів, так і з поворотами сюжету. Останнє було особливо сумним і неприємним, не говорячи вже про те, що один із задумів, який мав справити вау-ефект наприкінці, був очевидним з самого початку (як мінімум, для мене)

Крім того, розчарувала кінцівка книги: було відчуття, ніби її хотіли завершити якнайшвидше і не вистачало часу, щоб гарно, а не поверхнево, все прописати

P.S. Я щиро намагалась зрозуміти, чи пов'язані ділянки мозку, якими названі розділи, з словом після двокрапки або подіями в розділі, але в школі на уроці біології я переважно грала в Homescapes, а не вникала в тему, тому якщо це дійсно так, то це прикольно, якщо ні, то авторка впустила непогану ідею

Я вгадала вбивцю ще десь на середині книги. Неочікуваний поворот навіть для мене. Проте, окрім цієї віхи розслідування, Бенджамін Стівенсон у своїй книзі «Усі в моїй родині - вбивці» залишив ще кілька деталей розслідування. Навіть в епілозі

Про що книга: є собі такий письменник Ернест Каннінґем, який пише книгу-детектив засновану на реальних подіях. У ній йдеться про воззʼєднання його родини на гірськолижному курорті та вбивства, які цей процес супроводжують. Одна важлива деталька - усі в його родині вбивці. Абсолютно всі. Але хто з них винен цього разу?

Стосунки оповідача з читачем у цьому детективі - окрема тема. Він без брехні (але іноді з недомовками) надає інформацію, яка відома йому, щоб ми могли спробувати свої сили у власному розслідуванні злочинів. Наприклад, потішив розділ 14,5. У ньому оповідач збирає основні віхи оповіді, щоб допомогти читачам підсумувати прочитане, а, одже, просунутися у власному розслідуванні. Дійсно книжка-квест виходить

Це ще й перша на моїй памʼяті книга, де оповідач настільки розкриває всі карти перед читачем, що дає перелік сторінок, на яких відбудуться вбивства. Але не перша, де він посеред книги звертається до читача чи щось напряму пояснює, хоча й це він робить доволі оригінально

Аби уникнути спойлерів, на цьому зупинюся. А поки ви думаєте, чи вартий цей детектив вашого часу, я пішла гуглити, чи є ще щось видане українською від цього автора