Якщо ви шукаєте, щоб ще такого почитати влітку, то однозначно раджу вам повість англійського письменника Джерома Клапки Джерома «Троє в човні (як не рахувати собаки!)» про пригоди трьох друзів-іпохондриків (і собаки), які абсолютно не пристосовані до побуту, але вирішують вирушити у двотижневі мандри Темзою на човні

Цю повість я хотіла прочитати ще тоді, коли була у школі, але все ніяк до неї не доходили руки, тому коли випадково побачила її на полиці у книжковому, вирішила, що час настав і досить вже відкладати наше знайомство. І про таке рішення я не пожалкувала)

Оповідач в цій історії - це щось. Щоразу говорячи про те, що відбувається зараз, він майже одразу додає "пригадую" і починає розповідати абсолютно іншу історію, яка випадково йому згадалась. А часом, одна побічна історія нагадувала йому про якусь іншу і він розповідав вже її, максимально віддалившись від початкової теми

Неймовірний у цій історії також гумор, в якому часом можна вгадати себе, або ситуації з власного життя. Я й не сподівалася, що у цій книзі будуть настільки дотепні описи всього починаючи від іпохондрії і завершуючи прогнозом погоди

Початок книги мені сподобався дещо більше, ніж кінцівка, тому що у другій частині гумору у стало значно менше, втім, за пригодами друзів все одно було цікаво спостерігати до самого кінця

"Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе". Я навіть не знаю, чи можна знайти якийсь кращий епіграф до книги Вікторії Шваб "Дует наш темний", ніж ця цитата Ніцше, адже вона ідеально описує події заключної частини дилогії "Чудовиська Істини"

Події другої книги розгортаються за 6 місяців після закінчення першої. І все, що я скажу про другу частину, щоб не заглиблюватись в сюжет, так це те, що герої кардинально змінюють спосіб свого життя і частково свої характери

Початок книги йшов трохи важко, але вже з середини неможливо було відірватися, тому що сюжет затягнув і було дуже цікаво дізнатись чим вже закінчиться історія

Фінал здивував. Того, що сталося з головними героями, я не змогла передбачити, але після того, як пройшло трохи часу після прочитання, я розумію, що така кінцівка характерна для Вікторії Шваб і напевно іншого фіналу в її виконанні я навіть не уявляю. Втім, те що сталося з головним антагоністом здалося надто простим. І загалом його арка завершилась надто швидко і надто легко, як для його вчинків

Підсумовуючи, скажу, що ця антиутопічна історія сподобається, можливо, не всім, бо події переважно розгортаються плавно і спокійно, зрідка чергуючись з моментами динаміки. Але загалом дилогія наповнена багатьма сенсами, змушує задуматись і залишає після себе приємний після смак

“Його серце занадто велике” – ідеальна фраза-цитата для опису головного героя книги Фредеріка Бакмана “Чоловік на ім’я Уве”. Просто, тонко і чуттєво – так я можу описати її зміст

Тож про що книга: чоловік, на ім’я Уве, скрупульозний і дотошний до неможливості. Усе життя він жив за чіткими правилами та розпорядком, який сам для себе і встановив. Найбільше Уве не любить людей, які порушують його звичне життя, навіть якщо йдеться про якусь максимальну дрібницю. Хоча, часом складається враження, що він ненавидить всіх і кожного в усьому світі. Та одного ранку Уве дізнається, що у нього з’явилися нові сусіди, але навіть не здогадується, що вони та інші мешканці блокових будинків кардинально змінять його життя

Скептицизм та прагматичність Уве змушують сміятися та пройматися симпатією до нього. Бо він буркотить, ходить з невдоволеним обличчям, але допомагає оточуючим у свій особистий увовий спосіб. Ніяк по іншому я не можу це назвати

Історія розвивається паралельно у двох проміжках – минулому та теперішньому часі. Завдяки першому, з’являється розуміння чому Уве приймає те чи інше рішення, чому робить те, що робить

Цікаво, що коли немає знання минулого, то вчинки Уве часом здаються навіть абсурдними, а коли з’являється передісторія, то одразу стає зрозуміло, що ніяк по іншому він і не міг вчинити

Спогади з минулого також знайомлять нас з дружиною Уве - Сонею. Історія їхнього кохання розчулює та змушує задуматись. Більше, ніж декілька разів доводилось зупинятися, аби перечекати сльози, бо деякі речі просто не можуть залишити байдужою і спокійною

Це було щось дуже цікаве і трохи незвичне, але мені сподобалось. Тож розповідаю про книгу Карстена Дюсса “Вбивайте усвідомлено”

Про що книга: Бйорн Дімель — адвокат кримінального права. Він достатньо успішний, щоб заробляти на хороше життя, але оскільки вже багато років займається “гнилим” клієнтом, вже не може навіть мріяти, щоб стати партнером контори. Бйорн дуже зациклений на свій роботі і в якийсь момент через це починає руйнуватися його сімейне життя. І хоч чоловік, думає, що не сильно би втратив, якби розлучився з дружиною, він дуже любить свою донечку і саме заради неї готовий докладати зусиль, щоб змінитися. Але Бйорн Дімель навіть не підозрював, що курси з усвідомленості, на які його записала дружина не просто змінять його життя, а й дозволять йому позбавити іншу людину життя цілком усвідомлено. Так само усвідомлено він розргібатиме наслідки свого вчинку

Для мене читання цієї книги було навіть свого роду медитативним, оскільки у героя були структуровані думки, він мислив дуже чітко та розважливо, тому читати цю історію було водночас цікаво і спокійно

Наскрізною ниткою цієї книги, зараз здивуєтесь, є тема дитячих садочків, а точніше того, наскільки важко знайти у них дитині місце і на що готові піти батьки, що б це все ж зробити. Я вже, чесно кажучи, навіть сама задумалась, можливо варто прям вже підшукувати варіанти для моєї гіпотетично гіпотетичної дитини. Я не жартую

Один із героїв книги американської письменниці Джин Ганфф Кореліц «Задум» висловлює думку, що для того, аби написати книгу не завше необхідно мати великий талант - потрібно лише мати гарний задум. Все інше — дрібниці

Що ж, впевнено можу сказати, що у авторки є і те, і інше. Проте, зараз відчуваю себе, однією із читачок книги героя цього тексту Джейкоба Фінча «Ласка», оскільки важкенько розповісти щось про цю книгу, не спойлернувши кілька важливих сюжетних поворотів. Ті два, які стаються наприкінці книги мене дійсно змогли здивувати і змусили на кілька хвилин зупинитися, щоб усе обдумати

Про що: Джейкоба Фінча Боннера колись вважали перспективним автором, адже він написав книгу, яка отримала доволі багато схвальних відгуків. Але поки що, це єдина книга, яка «зайшла» аудиторії і він не знає, про що йому писати далі

Шукаючи способів заробити на життя, Джейк йде викладати літературну творчість в третьосортний коледж і там один з його студентів ділиться з ним ідеєю для роману, який приречений стати геніальним. Згодом цей студент помирає, а Джейк вирішує втілити його задум у життя, навіть не підозрюючи, чим для нього це завершиться...

Мені сподобалось, що коли мова йде про «Ласку», ми можемо не тільки здогадуватись, якою є ця книга, а й маємо можливість почитати її уривки. Така собі книга в книзі виходить, не впевнена, що раніше таке десь зустрічала

На жаль, попри обіцяне у описі занурення у «непростий, але заманливий світ письменників», про так звану внутрішню кухню ми дізнаємося не так вже й багато, але це не робить книгу гіршою, оскільки детективна складова у ній на високому рівні