Дуже очікувала на переклад четвертої частини, бо історія Джебера не схожа на інші, цікава та викликає неймовірне відчуття співпереживання головному герою. Автор пише цікаво, без постійних повторів до попередніх частин, що дуже цінно особисто для мене, бо немає бажання перегорнути сторінки чи пробігтись очима поверхнево. Розвʼязка цікава, майже до кінця неочікувана та завершена, не лишає питань, тільки безліч емоцій та приємний післясмак насолоди від прочитаного.

Хто може так приклеїти до книги, щоб прочитати її за день? Правильно – Каррізі! Неймовірно ж круто він пише. І ця серія з гіпнозистом П’єтром Джербером дуже мені імпонує. Таємниче зникнення мами і дитини, безхатьків-імігрантів, до яких всім байдуже, допоки, через 8 місяців не знайшовся хлопчик – посеред лісу, живий, здоровий, доглянутий, але як зомбі і він мовчить, зовсім не говорить. Тому П’єтро за допомогою гіпнозу намагається дізнатись, що ж сталось, де він був, де його матір. І тут починається гра з психологом – голосом дитини з ним розмовляє хтось інший – хтось небезпечний, розумний і з незрозумілими намірами і мотивами, хтось хто дуже хоче розповісти свою історію, про свій біль, про несправедливість щодо дитини. Змагання двох психологів, двох сильних гіпнозистів. Як тут круто розкрита вразливість нашого розуму, як легко можна керувати нашою свідомістю, змусити робити речі, про які ти не пам’ятаєш. І як це страшно. Дійсно, ніколи не знаєш, що «на умі» в психолога до якого ти звертаєшся, що йому завадить погратись з вашим розумом, етичні норми? – ну не завжди. А якщо цей психолог має купу своїх травм і хоче нарешті розповісти свою історію – готуйтеся до цікавого ребусу, розгадати який треба П’єтру. Боротьба двох розумів, інтелектів з екскурсом в минуле, що має свої скелети у шафі. І ось друга ночі, перегортаєш останню сторінку, а розгадки немає, а сюжет закручено так, що негайно треба розпочати частину третю – з чим себе й вітаю сьогодні)) Словом, Каррізі – раджу, серія класна, нестандартні злочини і їх розв’язання, ігри розуму та наслідки травмованої психіки дітей. А ще цікаво – хто ж допоможе психіці самому П’єтру..

Перша книга з циклу «Слідство П’єтро Джербера». П’єтро працює дитячим психологом-гіпнотерапевтом. Одного разу його пацієнткою стала доросла жінка, яка стверджує, що в дитинстві вона вбила іншу дитину. І П’єтро, за допомогою гіпнозу, намагається повернути їй спогади, щоб розібратися що ж відбулося насправді. Але все не так просто... Книга мені дуже сподобалася. Це саме той варіант, коли читаєш і не можеш відірватися і при цьому навіть не можеш до кінця зрозуміти що відбувається. Читається книга легко, події розвиваються швидко, сюжет заплутаний, фінал шокуючий і непередбачуваний. Читаючи цю історію, моя фантазія постійно вимальовувала різноманітні варіанти розвитку подій, але фінал я так і не розгадав. Єдине чого мені хотілося що б автор сюди додав, це більш детального розкриття гіпнозу як явища. Донато Каррізі вкотре довів, що він майстер свого жанру. Обов’язково буду продовжувати читати його книги.

Оцінку поставити важко, бо вона складається з двох діаметрально протилежних - 9/10 за сюжет і 1/10 за переклад і вичитку. Сюжет чіпляє елегантною моторошністю. Окрема прекраснота - дитяча гра, за діями безневинна, але з макабричним флером; гра, яка наклала певний відбиток на життя всіх учасників, і подальше відлуння цієї гри в дорослому житті. Надзвичайно сподобалися докладно продуманий хибний слід, шлях розкриття істини, психічно-психологичні нюанси, які допомогли цьому розкриттю. Лячна жінка з минулого - теж цікавий момент, хоча передісторії не знаю (так вже вийшло, що цю книгу прочитала першою). Згодна з думкою, яку тут вже висловлювали, що підвело товариство гіпнотизерів - хотілося більш камерного, традиційного завершення детектива, а не падіння в пучину рептилоїдов та інших світових змов. А от переклад... Я не читала оригінал, але з деяких моментів вважаю, що провина все ж перекладачки та редакторки, а не специфіки авторського стилю. Перше - замінники. їх багато. Стосовно доцільності використання замінників суперечки точаться, але в адекватних українських книгах і перекладах я їх майже не бачила. А тут бідолашний персонаж П'єтро Джербер в одному абзаці встигає побути і П'єтро, і Джербером, і чоловіком, і психологом. Особливий цимес, коли він спілкується з детективом, і титул "чоловік" рикошетить то одному, то іншому, в результаті вже перестаєш розуміти, хто саме щось сказав або зробив. В одному місці П'єтро у нас "блондин". Мимохідь, без відповідного контексту назвати головного героя "блондином" посеред книги - це якось безодня безсмаку. Ну і стиль загалом... "Неважливо, що заява Джербера не відповідала істині його думок. Він просто прагнув заспокоїти дитину ще й тому, що психолог уже зробив свій вибір". Друге - банальні помилки. П'єтро "перебиває" людину, яка до того мовчала. В парі місць репліки різних людей подані в єдиному абзаці без розбивки. Загалом настільки багато ляпів, що виникає враження перекладу через гугл-транслейт з подальшою фаршировкою замінниками і все на тому.

Захопливо

Друга книга про розслідування психолога П'єтра Джербера зайшла мені менше, ніж перша. В лісі знаходиться хлопчик, який зник декілька місяців тому разом із матір'ю. Він не в собі, лякає всіх, дивлячись скляними очима вперед себе, не моргаючи. Соц. служба звертається до психолога-гіпнотезера, аби той допоміг докопатись до істини, провівши із ним декілька сеансів гіпнозу. Під час першого сеансу, 12-річний хлопчик говорить дуже дивні речі, що наштовхує на думку, що він вже перебуває в трансі та розмовляє про події, що стались років так з 20 до його народження. В цілому, ідея цікава, до кінця підтримувався інтерес щодо справжніх причин такої поведінки хлопця, але в книги немає динаміки, дуже багато дрібниць, які, в принципі, несуттєві в розслідуванні.

Цікава книга про психолога, який допомагає дітям за допомогою гіпнозу. Завдяки цим сесіям, він прискорює процес боротьби із важкими спогадами та розуміння причин закритості, ворожості та інших психологічних проблем маленьких пацієнтів. Одного разу до нього поступає нетипова пропозиція: допомогти дорослій жінці, відкривши в ній спогади з дитинства, в якому вона, нібито, вбила свого маленького братика. Він погоджується і ця нова практика затягує його з головою, адже він знаходить багато загадок та нестиковок у розповідях пацієнтки. Правда доволі жорстока, але, щоб дійти до неї, психологу приходяться також "поковирятись" у своїй голові. Книга цікава, загадкова, тут і про психологію, і про травми дитинства, і трохи власного розслідування головного героя. Мені дуже сподобалось ця історія та я вже поспішаю приступити до книги 2 "Дім без спогадів"

Уявіть книгу, де правда зникає так само швидко, як і надія… і ти вже не знаєш, кому можна довіряти.. Історія, про людську уразливість, про темряву, що живе всередині нас. Книга доводить: іноді найбільший монстр - це тиша, яка лишається після зникнення правди. Я не фанат жанрів детектив, психологічний трилер, але знайомство з цим автором змінило мою думку, я отримала неабиякі емоції від сюжету, який з перших сторінок занурює у темряву людських страхів та вразливостей. Атмосфера гнітюча, але водночас захоплива: Каррізі майстерно грає на межі між реальністю та ілюзією, змушуючи сумніватися навіть у власних здогадах. Історія розгортається навколо двох ліній: Сандра, яка намагається розслідувати загадкову смерть чоловіка в Римі, та священника Маркуса, що бореться з часом, аби врятувати викрадену жертву. Обидві сюжетні лінії поступово сплітаються в складну й багаторівневу картину. Тут немає ідеальних персонажів усі зламані по-своєму, і саме це робить їх живими. Донато Каррізі вміло вибудовує сюжет: постійні натяки, фальшиві сліди, несподівані повороти. І навіть коли здається, що вже все зрозуміло, фінал вибиває ґрунт з-під ніг. Це саме той випадок, коли розв’язку важко передбачити, і вона вражає продуманістю. Проза чітка, напружена, без зайвих відступів. Описані сцени працюють на атмосферу - відчувається тривога, постійне очікування небезпеки. І так, іноді автор зумисне "гальмує", щоб посилити ефект, і це працює. Що сподобалося: Атмосфера саспенсу. Багатошарові персонажі з глибокими травмами. Непередбачувана розв’язка, яка справді шокує. Що могло бути кращим: Замість глибокої розробки ключових фігур, він сипле другорядними героями, яких важко запам’ятати. Як результат - "віінегрет", і ти більше плутаєшся, ніж занурюється. У книзі багато релігійних підтекстів, філософії зла й психології злочину, але без персонажів, за яких хочеться вболівати, усі ці трупи лишаються холодною статистикою без емоційного відгуку. Не всі сюжетні лінії зійшлися так чітко, як очікувалось.