Амаль Ель-Мохтар

Спочатку читати цю книжку було непросто — стиль дуже незвичний, обмаль описів, важко уявити, як виглядають події чи самі персонажі. Але щойно почалося листування між головними героїнями — все змінилося. Текст ожив. Ці листи — неймовірно чуттєві, поетичні, глибокі. У них стільки ніжності, гри, загрози, болю й жаги… Вони справжні, попри всю фантастичність того, що відбувається довкола. І навіть те, що зовнішність героїнь майже не описана, — уже не має значення. Бо ця історія — не про вигляд, а про зв’язок. Про кохання, що виникає між ворогами у самій гущі часової війни. Я тричі ловила себе на тому, що відкривала рот від неочікуваних сюжетних поворотів. Деякі сцени продумані настільки тонко й красиво, що хочеться перечитати їх знову. Це коротка, але дуже сильна історія. Вона не для кожного — але якщо ви любите незвичні форми, листи, інтелектуальні діалоги й кохання, що народжується всупереч усьому — спробуйте.

Анонім

Неймовірно гарно описана історія забороненого кохання між представницями ворогуючих таборів. Дуже закручене і перекручене, бо події скачуть від майбутнього до минулого і назад. На моменті зустрічі героїнь мозок зламався, бо я досі не зрозуміла - це можливо було в такому варіанті чи це все ж сюжетна діра😅 Якщо ви очікуєте тут детально прописаний світ, пояснень, як функціонують ті чи інші технології, чому ворогують між собою Едем та Управління і з чого взагалі почалася війна, то на це не сподівайтесь, бо історія фокусується взагалі не на цих моментах. Я завжди жаліюсь на нестачу деталей, але конкретно в цій книзі мені всього достатньо. Бо якщо її розтягувати на 300-400 сторінок, то читати її стане нудно. Такий короткий формат якраз і витримує стиль написання авторів. Сподобалось спостерігати за тим, як до масштабних катастроф чи їх відвернення призводять незначні дії, типу якогось цвяха на дорозі чи коли хтось кудись запізнився/не з’явився на зустріч і це запустило ланцюг подій, який може тривати роками. Як будь-які незначні, на перший погляд, дії можуть глобально впливати на майбутнє: через 10-50-200 років. Загалом мені сподобалось і ця книга залишається в моїй бібліотеці, але в той же час я розумію, чому частина книжкової спільноти на неї плюється) Особливо зараз подібні історії сприймаються різко, бо як можна закохуватись у ворога, який нищить твої землі. Але тут штука в тому, що ми не знаємо передісторії цих двох таборів, нищать вони світ, вбивають однаково. І не одне одного, а всіх, кого можна використати для досягнення цілі.

Анонім

Я дуже хотіла полюбити цю книгу, та майже одразу відчула, що ця любов може бути невзаємна... 🪻«Так програють вiйнy часів» це історія з просто фантастичними тропами: міжчасова війна, інтимне листування, заборонене кохання... я починала читання з передчуттям чогось глибокого, болісного й прекрасного. І певною мірою це справдилось... 🪻У центрі сюжету дві агентки з ворогуючих організацій: Червона і Синя. Вони подорожують у часі, змінюючи історію, кожна на користь своєї сторони. Уявіть: одна рятує видатного математика, інша топить Атлантиду; одна створює революції, інша гасить їх ще до іскри. Але щось іде не за планом, бо з'являються перші листи. Обережні...а потім ніжні... 🪻Це листування і є серцем книги. У ньому розгортається найповільніше й найпоетичніше кохання, про яке я коли-небудь читала...мова написання розкішна...це рідкісний випадок, коли хочеться перечитувати фрази не через складність, а через красу... 🪻Але за всією поетикою ховається порожнеча структури...Світобудова ніби накидана в чорновику: щось там про технократичну фракцію і щось там про органічну... мені страшенно хотілось знати більше, хоча б як і чому світ дійшов до цієї дуальності 🪻Я не знала, за кого вболівати...не знала, чого героїні прагнуть, окрім одна одної...не відчувала необхідності цієї "вiйни" для кожної зі сторін...я не могла зрозуміти з чого саме виникло те велике почуття... Та головне, я не вірила у конфлікт...він був заданий, але не прожитий. А тому кульмінація, яка мала б бути катарсисом, таким не стала... 🪻Книга зачаровує стилем письма, але якщо шукаєте ґрунтовну історію, зі зрозумілим конфліктом і глибокими мотиваціями, Вас може спіткати розчарування... Я б радила її тим, хто готовий не розуміти, але відчувати... тим, хто шукає історію про те, як слова можуть бути і зброєю, і спокусою... А я залишилась десь посередині між захопленням і втраченим потенціалом...

Анонім