Палаюче око літа (Жнива мрій)

Олексій Жупанський – видавець і письменник, автор романів «Першими до мене прийдуть діти» (2008), «Лахмітник» (2012), «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» (2017), збірки оповідань «Побутовий сатанізм» (2010) та циклу сучасного урбаністичного міфотворення «Колесо року», куди входять повість «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» (2023), а також романи «Серце весни (Відьма з околиці)» (2024), «Сірі обійми Міжсезоння» (2026) та «Палаюче око літа (Жнива мрій) (2026).

Проминувши буремний шал весни і виборсавшись із сірих обіймів міжсезоння, ми знову повертаємося до героїв «Осіннього заціпеніння (Стрічання мертвих)», а точніше, до тієї частини їхньої біографії, яку творці літературних доль зазвичай воліють замовчувати, бо кому цікаво, що трапилося з героями після того, як письменники їх використали, написавши про них оповідь? Бо зазвичай далі починається проза дорослого життя – нудна й нікому не цікава, така, яка може пригасити навіть найяскравіші вогники дитячих мрій. Та сама проза дорослого життя, про яку в дитинстві зневажливо кажуть «я таким ніколи не буду», але потім все одно стають, бо такі закони життя, бо свої дитячі мрії варто пильнувати і берегти, оскільки це, виявляється, скарб, який також можуть украсти.

Власне, з такою ситуацією і стикаються наші герої, яким доросле життя, за великим рахунком, не принесло нічого хорошого, крім клопотів і розчарувань. А отже, настав час розібратися, де та причина, що призвела до всього цього, де той неправильний поворот на їхніх життєвих стежках, хто, врешті-решт, і навіщо поцупив їхні мрії з того особливого поля, де наприкінці літа дозріває небачений і найцінніший в житті врожай.

Доросле життя виявилося геть не таким, яким вони його собі колись уявляли. Щойно залишилися позаду барвисті дитячі роки, як це доросле життя взялося за них по-справжньому – вчепилося мертвою хваткою меланхолійного бульдога, поволі пережовуючи рештки їхніх наївних дитячих мрій.

Але річ не лише в них та їхніх особистих розчаруваннях: здається, те невблаганне доросле життя вчепилося в саму реальність, пришвидшуючи її розпад з кожним новим прожитим днем, місяцем і роком. Це відчувається скрізь і у всьому, тепер навіть хліб псується вже наступного дня, не кажучи вже про все інше, бо псується геть усе.

Це сталося у минулому, в роки їхнього дитинства – саме там криється причина хвороби цієї неправильної, підміненої реальності, яка ніколи не мала статися, але в якій, зрештою, вони тепер живуть. Не всі це усвідомлюють, насправді – майже ніхто. Лише колишній хлопчик з блідим обличчям, а тепер дорослий і втомлений життям чоловік, все частіше занепокоєно звіряє власні спогади з тим, що бачить довкола, і все більше непокоїться через відчуття повсюдної неправильності й непевних здогадів про те, що колись давно хтось украв їхнє майбутнє і підступно його підмінив дешевою підробкою.

Скоро Літнє сонцестояння – єдиний день у році, коли, тримаючись за тонкі линви спогадів, можна повернутись у минуле, розібратися, що насправді тоді трапилося, і спробувати все виправити. Тож настав час рушати на далекі заміські поля, де під палаючим оком літа дозріває особливий врожай, ладнати там Сонячний годинник, кропити кров’ю його циферблат і повертатись у ті часи, де все тільки починалося.