Олексій Жупанський

Ого…нічого такого не читала раніше!!! Це найпотужніша і жахаючу збірка горорів 🤯

В цій збірці написало свої оповідання багато авторів, деякі твори, що сподобались найбільше хочу виділити🔥

🖌️Павло Деревʼянко «Допоки морок не поглинув його» - неймовірна історія про письменників і як стикаються грані між людяністю та абсолютним злом, про хворобливу жагу визнання.
🖌️Микита Кіляров «Між кошмарами блукав» - оповідання про дитячу жорстокість, помсту, яке наголошує на тому, що інколи ми робимо страшні речі, а отримавши наслідки, не завжди розуміємо за що, або ж запізно стає щось розуміти.
🖌️Андрій Лозінський «Auger” - дуже цікавий горор про молоду компанію і електродрель🔥
🖌️Ната Гриценко «Зоя» - ух і дивний там герой, а ще дивніше його батьківські будні.
🖌️Дімка Ужасний «Юність прекрасна» - цікава містика з інтригуючим сюжетом🫶🏻
🖌️Володимир Мінін «Заборонена зона» - атмосферно та моторошно, закинутий завод і дещо в ньому 🔥

Прочитавши книгу з 15 оповідань, я вперше сиджу і думаю: «Вау! І це український горор! Та це ж можна зробити крутим серіалом!

Збірка "Бабай. Нічний сеанс" - це похмурі, жорстокі та смертоносні історії від українських авторів, що були прочитані в рамках мого особистого осінньо-зимового горор-марафону.

Тут читач знайде і схиблених маніяків-убивць, і різанину бензопилкою, і натяки на лавкрафтіанство, і жахи радянської дійсності, і фольк-горор, а також багацько іншої нечисті на будь-який смак. Без сумніву, всюди все безнадійно та вкрай погано закінчується для героїв.

Виділю п'ять оповідок, які мені сподобалися найбільше (в порядку розташування в книзі).
✅Оксана Ковальчук "Медоїди"
✅Олексій Жупанський "Пацюк"
✅Володимир Кузнєцов "Місто"
✅Євгенія Кужавська "Інтер'єрні ляльки Естер"
✅Євген Товстоног "Табір"

Я рекомендую ці історії для релаксації чи стимуляції — як вам більше подобається.

Прекрасна поетична проза в поєднанні з суржико-лайливими діалогами 🥰

Це було жахливо! У найкращому сенсі слова.
«Нічний сеанс» - перша прочитана мною збірки короткої горор-прози:
Серед авторів оповідань, що увійшли до неї Павло Дерев’янко, Дімка Ужасний, Макс Кідрук, Олексій Жупанський та інші відомі представники української горор-спільноти, а представлені твори – охоплюють весь спектр жанру: від космічних жахів до історичних.
Більшість оповідань нереально жахаючі. Від них сироти йшли шкірою, а волосся на потилиці ставало дибки.
Найбільше в пам’ять врізалося оповідання Павла Дерев’янка «Допоки морок не поглинув його». Це було моторошно і зовсім не схоже на твори автора, які я читала до того.
Переконана, що для поціновувачів жанру, «Нічний сеанс» буде чудовим поповненням колекції. Але для мене – це невдалий експеримент. Утвердилася на думці, що жахи я не люблю у жодному їх прояві.

Дуже непогано, різноманітні оповідання горор — фантастика(пригоди на Марсі) шумерські міфи, совкові сталінські табори, українські міфи... Хотілося б ще подібних

Радісно від того, що такі збірки, в яких зібрані українські автори, існують. Однак не всі оповідання припадають до душі: деякі ну дуже сподобались, а на деяких засинала від нудьги.

Ця збірка дійсно підходить під вираз - ні риба ні м'ясо, бо незважаючи на дуже круту обкладинку, круті ілюстрації, багато творів в ній слабкі - особливо Тараторіна.
З іншої сторони, деякі твори дійсно цікаві і круті - Пацюк Жупанського, Медоїди, Доки морок не поглинув - це дійсно цікаві твори, які написані якісно.
Проте, головний мінус збірки - вона наче горрор, але не лякає від слова зовсім.

Більшість оповідань мені сподобалося. Все що можна уявити в жанрі хорор, примари, демони, ритуали, маніяки - все є в цій збірці.

Моє особисте відкриття цієї осені! Це саме той випадок, коли я не знала, чого очікувати від книги, а отримала неабияке задоволення і уже купила другу книгу серії.

Якщо ви думаєте, що бюрократія чиновників і влади замахала тільки вас, то герої цієї книги можуть з вами посперечатися. Тут усе це замахало не тільки живих, але і мертвих. Правда, в останніх є лише один день на рік, коли вони можуть прийти в святиню радянської епохи, ЖЕК, поскаржитися та вибити свої права у чинуш. І що в цей єдиний день робить начальник ЖЕКу? Звісно ж ховається у кокон і впадає у сплячку.

Добре, що завжди знайдуться діти, в яких ще є сили, надія та запал хоч щось робити в цьому житі. Це потім вони виростуть і зрозуміють, який п*** навколо відбувається. Саме трійка дивних дітей є одними з головних героїв, яких, тим не менш, використовує "система" в своїх цілях.

Мутки, розкрадання бюджету, махінації і все це з фльором потойбічного та українським колоритом десь доби 90-00х. Мова тут жива і з ненормативною лексикою, але все це виглядає досить органічно та саркастично.

Потужна™ збірка горорних оповідань (і класичної повісті, яку я досі не прочитала, бо щось нема настрою).

Всі різні, майже всі прекрасні, хоча я б кілька оповідань у збірку не брала. З різних причин: одне просто з іншої пісочниці, не горорної, а друге ще пиляти й пиляти редакторським напильником.

До речі, читала я оповідання врізнобій, тому те, що тут перше, для мене було десь посередині, а першим стало останнє —

📕 "Табір" Євгена Товстонога. Моторошно-тягуче, безнадійне, де немає ані явного монстра, ані реальної загрози, і весь жах відчувається, а не оприявнюється.

📕 Потім були "Медоїди" Оксани Ковальчук — надзвичайно колоритний фольк-горор, написаний настільки колоритною мовою, що її можна різати як пастилу.

📕 "Пацюк" Олексія Жупанського замикає трійку абсолютних лідерів збірки згідно мого власного рейтингу (тобто, вони всі троє товпяться на "золотому" п'єдесталі). Оповідання, в якому так до кінця і не ясно, це реальні метаморфози істоти чи колосальна метафора, це хвора фантазія травмованої дитини, чи відбувається насправді. Від того тривожність сягає кульмінації і... так і лишається невпокоєною.

Переходжу до другого, "срібного" місця, де також не одне оповідання.

👄 "Інтер'єрні ляльки Естер" Жені Кужавської. Дуже чуттєва історія, якій вдалося мене обманути, чим вона й прекрасна. Чому лише срібло? Бо хотілося більше жаху. А тут все надто світло й красиво.

👄 "Юність прекрасна" Дімки Ужасного — історія, просочена битовухою, алкоголізмом, примітивно-племінними ще віруваннями та трішки жахастиками з піонерського табору. Чудовий коктейль вийшов, але чогось мені не вистачило.

👄 І нарешті третій "сріблянт" — "Зоя" Нати Гриценко. Історія, що точно була в реальності (і від того жахлива), яку в моїх очах підвело тільки те, що вже на середині стало ясно, що відбувається.

Переходимо до "бронзи". Тут у мене, по-перше,
🌙 "Місто" Володимира Кузнєцова, яке мало б бути повістю разів в два з половиною більше, ніж воно є. Оповіданню тісно, кількість героїв просто рвуть на клапті канву короткої оповідки, не кажучи вже про світ, якому дісталися лише контурні штрихи замість повноцінного кольору. Абидна.

Другий "бронзовий" призер —
🌙 "Колискова за стіною" Дмитра Деревянка. Двошаровість жаху тут, як на мене, розпорошила зусилля. Містична складова не лякає взагалі (це також щось з піонерських страшилок), а побутовий жах брудної панельки явно з Борщаги виписан надто поверхово.

🔪 Окремо в мене стоять чисто криваво-пильні страшилки. Це "Заборонена зона" Володимира Мініна та "Auger" Андрія Лозинського. Бадьоро, криваво і ніхто не виживе. Клас, швидкий жах — швидке розслаблення, мозок глибоко не задіває.

👁 "Дім у степу" Світлани Тараторіної враження не справив, бо я читала "Дім солі" і це такий собі буктрейлер до нього.

👁 "Допоки морок не поглинув його" Павла Дерев'янка не сподобався своєю передбачуваністю. Реально, я вже через сторінку зрозуміла, чим все закінчиться, читати було нудно.

👁 "Між кошмарами блукач" Микити Кілярова варто було б допилити. Як мінімум привести до одного стилю, а в ідеалі так і взагалі переписати, бо з мотивацією героїв там повний швах.

👁 А "Ближче всіх до полюса" Макса Кідрука — це взагалі чиста космічна фантастика, нуль горору. На цілих 26 сторінок, що він тут займає, можна було розписати додатково "Місто" Кузнєцова і всі від цього тільки б виграли!

Але в цілому це справжнє й повноцінне #Дафа_радить

"Змієві вали" - це збірка фантастичних оповідань українських авторів, які можна грубо розділити на три блоки: твори ХІХ (їх класифікувала б скоріше як містику/готику), ХХ та ХХІ століть. Від останніх очікувала найбільше, а отримала найменше - більшість робіт були досить одноманітними, описували радянщину (від чого вже втомилась) або війну. Наприклад, "День Нептуна" автор буквально списав в тез російської пропаганди. Виділялись тільки "Ближче всіх до полюса" Кідрука та "Туди, де буде сад" Аренєва, які й сподобались найбільше.

Це такий собі мікс: трохи горору, трохи магічного реалізму, роздумів над філософією життя «матеріальність чи духовність». Все закручується, розгортається і зафіналюється одним днем — 7 листопада. Коли ми вшануємо предків і запрошуємо їх до себе на вечерю. Коли мертві знаходяться поміж живих і все це заплетене в ієрархію корупції.

Я не скажу, що це моя книга по настрою, хоча, приміром, «Я бачу вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка — читала із задоволенням.
Ненормативна лексика — не зайшла, хоча для героїв вона і органічна. Я люблю, коли граються описами, сама таке вплітаю в тексти, але тут губилася нитка «до якого ж предмета це було».

Кожному своє, як то кажуть. І так і з цією книгою. Тож, якщо даркова тематика ваша — має зайти. В іншому — треба зловити настрій.