Коли Вірджинія Вулф починала писати «Власну кімнату», вона була вже визнаною письменницею, жила цілком комфортним життям і фактично не мусила б ні за що боротися. Суфражистки перемогли, жінки в Британії отримали право голосу. Однак Вулф непокоїло те, чи ця формальна рівність прав жінок і чоловіків означає також рівність можливостей.

Задумана як лекція про літературу для студенток університету, «Власна кімната» трансформувалася у дослідження становища жінки в історії, мистецтві та повсякденному житті. Вірджинія Вулф нагадує нам, що скільки б прав не мала жінка, вона не зможе ними вповні скористатися, якщо й далі буде залежною від світу чоловіків, зокрема фінансово. Тож вона пропонує жінкам знайти для себе метафоричну, але водночас дуже конкретну «власну кімнату», де вони зможуть по-справжньому реалізувати свої права та свій творчий потенціал.