Сестри Ніккі, Самі й Торі не можуть почуватися в безпеці, коли чують слово «мама». Воно змушує кожну з уже дорослих жінок інстинктивно здригатися, дряпає, ніби кігті хижого птаха, здатні прорізати, розсікти шкіру так, що бризне кров. Ця книга — про те, що їм довелося подолати, аби вижити й витримати буття з матір’ю — вбивцею і садисткою. Роками за зачиненими дверима їхнього фермерського будинку Шеллі піддавала своїх доньок жорстоким тортурам, приниженню і психічним залякуванням. Незважаючи на те, що інші члени родини були втягнуті в збочене життя матері, сестри знайшли в собі сили та мужність позбутися кошмару, кульмінацією якого стали численні вбивства. Ця жахлива й карколомна історія — про абсолютне зло, а також про свободу та справедливість, у боротьбі за які Ніккі, Самі й Торі ризикували життям.
Якщо ви розкажете. Реальна історія сестер, які виросли з матір’ю-вбивцею
Автор
Ґреґґ Олсен
Опис
Враження читачів
Якщо чесно, я в ступорі 😵💫
В мене двояке враження від прочитаного.
Якось язик не повертається сказати, що мені сподобалась книжка. Якби це була історія Не на реальних подіях, то можна було б розбирати мотивацію кожного героя, насиченість та адекватність сюжету. Влаштовувати психологічний розбір, шукати корінь проблеми. Але це все вже зробила професорка кримінальної психології у Післямові 🙃
Це реальна історія, тому дати прочитаному адекватну оцінку мені складно.
Єдине, я готувалась до чогось гіршого. Не те щоб події у книзі були не достатньо жорстокими, ні були. Але опис їх був поверховий, мені вдалося утримати емоційну дистанцію від сюжету.
Я звісно співчувала дітям, але частіше чим співчуття, я відчувала роздратування і обурення тим, що оточуючі так довго закривали очі на те, що відбувалось у родині. В мене сто разів очі на верх лоба лізли від безхребетності третього чоловіка Шеллі та відстороненості батька з мачухою.
Так, психічно хворі люди дуже розумні та хитрі, але ж її методи знущань просто на голову не налазили чи невже любов чоловіка була настільки сліпа як він сам говорив і він дійсно не усвідомлював масштабів всього того жаху?? Невже спалити тіло пасинка на задньому подвір'ї дійсно було просто?
Я можу ще довго розповідати про своє нерозуміння людської природи у межах цієї історії, але не хочу в подібне дуже заглиблюватися. Побережу свою психіку і настрій 🫥
Розкажу трохи про книгу.
Розповідь починається з народження Шеллі Нотек. Стиль розповіді більш художній, є діалоги. Але місцями виглядає як інтерв'ю. Читач проживає разом з Шеллі відрізок часу від далекого 1960 до 2016. Історія послідовна. Розповідь від третьої особи. Десь ближче до кінця мені вже набридло і стало нудно. Хотілося вже завершення.
Не знаю чи правильно буде сказати "мені сподобався фінал" чи "я задоволена розв'язкою" адже це чиїсь реальні життя. Скажу, що я рада як склалося подальше життя трьох сестер.
Це був цікавий досвід. І мабуть, я продовжу знайомство з подібного штибу історіями. Знання, що це реальна історія однозначно змінює сприйняття сюжету.
В мене двояке враження від прочитаного.
Якось язик не повертається сказати, що мені сподобалась книжка. Якби це була історія Не на реальних подіях, то можна було б розбирати мотивацію кожного героя, насиченість та адекватність сюжету. Влаштовувати психологічний розбір, шукати корінь проблеми. Але це все вже зробила професорка кримінальної психології у Післямові 🙃
Це реальна історія, тому дати прочитаному адекватну оцінку мені складно.
Єдине, я готувалась до чогось гіршого. Не те щоб події у книзі були не достатньо жорстокими, ні були. Але опис їх був поверховий, мені вдалося утримати емоційну дистанцію від сюжету.
Я звісно співчувала дітям, але частіше чим співчуття, я відчувала роздратування і обурення тим, що оточуючі так довго закривали очі на те, що відбувалось у родині. В мене сто разів очі на верх лоба лізли від безхребетності третього чоловіка Шеллі та відстороненості батька з мачухою.
Так, психічно хворі люди дуже розумні та хитрі, але ж її методи знущань просто на голову не налазили чи невже любов чоловіка була настільки сліпа як він сам говорив і він дійсно не усвідомлював масштабів всього того жаху?? Невже спалити тіло пасинка на задньому подвір'ї дійсно було просто?
Я можу ще довго розповідати про своє нерозуміння людської природи у межах цієї історії, але не хочу в подібне дуже заглиблюватися. Побережу свою психіку і настрій 🫥
Розкажу трохи про книгу.
Розповідь починається з народження Шеллі Нотек. Стиль розповіді більш художній, є діалоги. Але місцями виглядає як інтерв'ю. Читач проживає разом з Шеллі відрізок часу від далекого 1960 до 2016. Історія послідовна. Розповідь від третьої особи. Десь ближче до кінця мені вже набридло і стало нудно. Хотілося вже завершення.
Не знаю чи правильно буде сказати "мені сподобався фінал" чи "я задоволена розв'язкою" адже це чиїсь реальні життя. Скажу, що я рада як склалося подальше життя трьох сестер.
Це був цікавий досвід. І мабуть, я продовжу знайомство з подібного штибу історіями. Знання, що це реальна історія однозначно змінює сприйняття сюжету.