Т. Дж. Клюн

ЦЕ ПРЕКРАСНО! Це така добра, тепла історія, від якої був і сміх, і трохи сум, і осмислення, а особливо внутрішнє щастя. Тут не було якихось епічних, неймовірних поворотів сюжету, бо це проста, але водночас така приємна оповідь. Дуже щемка історія, відчуття як безпечне місце.
100\10

Це одна з тих книг, які огортають тебе як тепла ковдра і ніколи не відпускають. Я не очікувала, що вона настільки мені сподобається, кілька разів ловила себе на тому, що читаю з посмішкою і декілька разів ледь не зронила сльозу.

Історія добра, з гумором, але зовсім не наївна. У ній піднімаються дуже важливі сучасні теми по типу толерантності, прийняття себе, любові (у будь-яких її проявах).

Лайнус неймовірно живий персонаж, його трансформація від офісного планктону, який живе за правилами, до людини, яка порушує усі інструкції заради любові. Кожен з дітей в притулку унікальний і дуже добре прописаний, за кожного з них хочеться переживати. Люцифер взагалі мій улюбленець))

Це казка, але для дорослих з теплом, гумором і магією. Я б хотіла її забути, щоб прочитати знову як вперше. Дуже чекаю на другу частину українською

Якщо ви очікуєте на милу легку книгу, то ви знайшли її. Дім у волошковому морі є ідеальним прикладом cozy fantasy, історії з низькими ставками, неспішним сюжетом та гарантованим хепі ендом. Що ж тоді пішло не так з цією книгою для мене?

Я не очікувала, що у книзі йдеться про сегрегацію та дискримінацію, ще й натхнені реальними подіями у Канаді (та, будемо чесними, майже кожна колонізуюча країна має за плечима схожі злочини). Я не розумію, як автор міг зробити з цього легку книгу, наче написав кров'

« - Усередині ти зроблений із міцного матеріалу, — сказала Талія»
⠀
що робити, якщо твоє життя позбавлене будь-яких фарб, окрім тих соняшників, які ти посадив перед своїм домом?
⠀
відповідь очевидна: прийняти пропозицію від Надзвичайно Високого Керівництва і поїхати на острів. і кішку свою не забудьте, так😁
⠀
все було б добре, якби не четвертий рівень секретності цього завдання👀
⠀
мешканці цього "притулку" були унікальними, як і всі діти, але мене здивувало те, як до них ставилися люди з маленького села, що знаходилося поруч 🥺
⠀
ця книга порушує дуже важливі аспекти нашого з вами життя, тож дуже рекомендую її. і тим, хто ФЕНТЕЗІ не любить, вам ця історія сподобається.
⠀
більш за все мені не хотілося прощатися з Артуром 🥺 а от чому, то вже секреееет🤤
⠀
цитати, які мені сподобалися:
⠀
🪄 "Так, світ — це дивне і прекрасне місце, але в нього є зуби. І він кусає, коли найменше цього очікуєш".
⠀
🪄" Мені подобаються хрести. Це просто два прутики, зчеплені разом, але для багатьох вони так багато важать".
⠀
🪄" - Люди — гівнюки, але іноді їм ліпше тонути у своєму гівні без нашої допомоги".
⠀

Я, певно, ще не читала іншої книги, яка б змушувала мене так сильно сміятися на початку, й так сильно сумувати наприкінці🥲

Я думала, що це буде найбезтурботніша книжка від Клюна: стільки жартів, комічних ситуації, героїв з абсолютно різними почуттями гумору! Але автор не був би собою, якби не заліз у душу наприкінці... Але про все попорядку!

Отже, світ майбутнього. Думаєте у ньому купа різних розумних роботів, які вміють робити усе й навіть більше? Ви маєте рацію! Але в якийсь момент роботи збунтувалися та пішли проти людства, перебравши владу в свої руки? кінцівки? обценьки? (Ну, ви зрозуміли). І головний герой Вік (людина) живе подалі від цивілізації у лісі разом з батьком (роботом-винахідником), подругою Медсестрою Ретчед (саркастичною роботкою-лікаркою) та другом Рембо (роботом-пилосом з тривожним розладом)😁

Ця компанія — ще та комедія. Медсестра, яка постійно хоче когось просвердлити, пилосос, який залежний від фільму "Циліндр", Вік, який обожнює випробовувати межі свого людського тіла, намагаючись не вбитися на звалищі, шукаючи там якісь цікаві деталі й звісно Джованні, батько, який тільки й займається тим, що вгамовує цих непосидючих малих.

Але що відбувається у зовнішньому світі? Де біологічні батьки Віка? Що приховує Джованні? Та що станеться, якщо ця компанія раптом знайде та відремонтує нового робота, знайденого на звалищі?

Історія цікава, персонажі колоритні, пригоди захоплюючі, перепитії незвичні та вражаючі. Я закохалася у Медсестру Ретчед. Я б навіть дозволила їй щось у собі просверлити, якби вона увімкнула свій протокол співчуття. (Це було б приблизно так: "Умикаю протокол співчуття.  Настюшо, не бійся, буде зовсім не боляче, я посвердлю лише трохи, а потім дам тобі льодяника. Вимикаю протокол співчуття. Сиди тихо, шматок ти лайна, а то я тебе вколошкаю, мама рідна не впізнає.") Ех, яка ж вона мила)

Концентруюся на позитиві та відмахуюся жартами, щоб не говорити про сумнішу частину цієї книжки, а вона там також є. Але це вже вам доведеться дізнатися самостійно😌

Ну ви зрозуміли, "З життя маріонеток" рекомендую, особливо, якщо вам подобалися інші книги автора. В нього дуже виразний стить, тож якщо сподобалася одна книга, сподобається й інша, а потім ще одна, і ще одна...

Дуже добра історія з харизматичними персонажами та чудовим гумором. Початок з його офісним вайбом нагадав фільм "Таємне життя Волтера Мітті" або серіал "Розподіл". Є ЛГБТ лінія, яка розкрита мило і без вульгарності. Персонаж Люсі не залише байдужим нікого.

У моєму радянському дитинстві мені дуже пощастило — окрім сурогатного "буратіно" у мене була і оригінальна казка "Піноккіо", якою я просто зачитувалася. У моїх батьків була дуже велика бібліотека, частину якої складали науково-фантастичні твори, тож у старшому віці я зачитувалася класичними історіями про роботів. Це дуже вплинуло на мої уподобання і досі: як бачу історію (книгу, фільм, серіал), де є роботи, — дайте її сюди😁 Одним із моїх найулюбленіших фільмів є "Штучний Розум" Стівена Спілберга. Я дивилася його дуже багато разів з моменту виходу. А знаєте, чому? Бо це ретелінг "Піноккіо" і там є роботи! А ще це дуже щемка історія, і кожного разу ридаю наприкінці💔
Так, ви не помилилися, це все ще відгук на "Із життя маріонеток", а все вищесказане вплинуло на моє сприйняття цієї книги😁
Першу половину книги я буквально проковтнула. Вона неймовірна, захопливо, дотепна. Спочатку було дуже весело, а потім стало зовсім не весело, драматичні події та все таке. Я не могла відірватися від читання, прикріпила до персонажів, все мені подобалося. Але потім сюжет дуже просів, на мою особисту думку. І почався не ретелінг "Піноккіо", а ретелінг "Штучного розуму"🤷🏻 Я читаю сцени у книзі, а перед очима стають аналогічні сцени з фільму👀 Подорож, Місто Електричних мрій — мене просто розчарували🤖 Треба додати, що світ у творі має антиутопічний устрій. І тут можна було більш цікаво прописати, але з'явилися якісь нудні філософські діалоги. На яких я просто засинала🙈 Фінал зворушливий, але доволі передбачуваний.
Ще у мене є претензії до роботехнічної сторони сюжету, але то вже таке, я розумію, що Т. Дж. Клюн не ставив за мету створити серйозний науково-фантастичний твір☺️
Моя думка — книга б дуже виграла, якби була коротше на ~200 сторінок. От взяти до порівняння іншу книгу цього автора "Дім у волошковому морі" - це ж шедевр!🤌🏻 Жодного затягнутого або нудного моменту.
Я не знаю, як би я оцінила "Маріонеток", якби не "Штучний Розум" та захоплення темою роботів. Скоріш за все, вище, бо мені б нічого не муляло.
Із плюсів — тема асексуальності та панромантики👏🏻 Хоча романтики хотілося б побільше теж☺️

Обожнюю творчість Клюна саме за його серію комфортних фентезі. «Дім у волошковому морі» був першою книгою, яка познайомила мене з автором і я абсолютно закохалася у те, як він пише. Історія неймовірно комфортна і подекуди навіть мила, при тому, що автор примудряється ще й підіймати важливі соціальні теми – в цій книзі це питання рівноправ’я, поваги на роботі та зловживання владою.

Головний герой Лайнус Бейкер працює інспектором притулків магічної молоді, має стервозну керівницю і нахабну сусідку. Він отримує завдання про відрядження на місяць до віддаленого острова, де розташований один з притулків, який необхідно перевірити. Дорогою туди Лайнус вперше в житті бачить море (океан) і мимоволі задумується про своє життя.

По прибутті на острів його зустрічає зграйка дітлахів, які там проживають там та їхній директор. Спочатку він не розуміє їхнього стилю життя, та чим довше живе з ними, тим більше вони вчать його по-справжньому жити і насолоджуватися цим. Він бачить, що вони дійсно щасливі тут і щиро піклуються одне про одного і про нього, а він в свою чергу прив’язується о дітей (і їхнього директора звісно ж), всіляко їх оберігає та по поверненні робить усе, аби притулок отримав позитивні рекомендації і продовжив своє функціонування.

Повернувшись додому, Лайнус розуміє, що на тому острові лишилася часточка його душі, знаходить в собі сили кинути ненависну роботу в офісі і повертається на острів, де його радо чекають.

Це безумовно найбільш затишне фентезі, яке я читала, з розряду тих книжок, як «хоч до рани прикладай», тому вона підійде усім, хто хоче трохи відпочити від божевільної реальності.

Закинула на 80%, не змогла себе пересилити 😢 Ну не попала вона в мій настрій. Вибачте мене фанати цієї історії❤️

Історія, мені здалася, дуже підліткова. А ще, читала відгуки у рорк, і напевно мій відгук буде єдиний негативний😂 Але як є вже.

Цю книгу треба читати в юному віці, вона така наївна, мені не розкрилися проблеми, які хотіли показати тут. Я не люблю читати про створінь. Не прониклася персонажами та їх історіями.

Сподобалися цитати та такий вайб літа. На цьому і все(

така затишна історія❤️‍🩹

головний герой Лайнус Бейкер - інспектор, що перевіряє притулки для дітей з надприродними здібностями.
йому доручають провірити притулок на острові Марсіяс.

в цьому притулку живуть 6 дітей і кожен з різними особливостями і вміннями, про які раніше тільки чули. Інспектору потрібно вирішити чи має існувати
цей притулок, чи його треба закрити.

історія хоч і легка в прочитанні, але дуже глибока, про важливість приймати себе тим, хто ми є.
багато філософських роздумів про добро і зло, також хороший гумор.

мені сподобалося, лайтове фентезі,8/10📚

Це було дивовижно 😍 Найчарівніша, наймиліша книга яку я читала. Спочатку вона мені йшла дуже туго,але як тільки Бейкер познайомився з дітьми я зрозуміла, що буде весело 😁 Вона нагадала мені фільм(книгу не читала) Дім дивних дітей міс Сапсан. А діти, які вони неперевершені такі колючі зовні(Талія, Люся, Фі), боязкі та чутливі(Сал), відкриті та невинні(Чансі, Теодор), мені дуже подобалося спостерігати як вони теплішають до головного героя, довіряють 🥹 Люсині погрози, для мене, це окремий вид любові 😅 Те що допомогло мені закохатися в цю книгу це те як острів, діти, Артур вплинули, або навіть допомогли Лайнусу луснути його бульбашку. Він почав говорити, красти ті анкети, він намагався достукатися до суспільства і в нього це вийшло. Ця книга мене приємно здивувала, я не очікувала від неї нічого, все що я про неї знала що це комфортне фентезі, а натрапила на таку теплу, милу книгу з великим сенсом. Якщо б мене спитали чи варто читати Дім у волошковому морі я б сказала так, так і ще раз так ❤️‍🩹

якщо мене колись спитають що я маю на увазі під фразою "комфортна книга" я покажу "дім у волошковому морі". це правда щось більше ніж просто текст на сторінках, це те що надихає любити, жити, змінюватись, мріяти і втілювати мрії у життя.

сюжет розповідає про світ, в якому існує управління магічної молоді, спеціальні притулки для незвичних дітей, інспектори які сидять в кабінетах і пишуть звіти та надзвичайно високе керівництво. а ще в цьому світі живе лайнус, самотній інспектор, який втім відрізняється від інших своєю ідеально-виконаною роботою. саме тому його відправляють на інспекцію вищого рівню секретності у притулок де живуть "проблемні" діти (наприклад антихрист люся, велике желе-коридорний та віверн клептоман). так починаються пригоди лайнуса та його кішки на острів марсіяс, де життя інспектора зміниться назавжди.

невимовно тепла і комфортна історія, різні персонажі, такі милі моменти, чудова любовна лінія, важливі слова що їх вкладає у промови своїх персонажів автор. моменти коли розкривається характер кожного з дітей, коли головний герой починає розуміти що зовнішній вигляд це не те чим є кожен з нас, коли вони згуртовуються і стають сім'єю — це все настільки тепло. книга яку сміливо можу назвати пластирем для розбитого серця і терапією для душі. рекомендую читати осіннім вечором з чашечкою чаю під боком.