Нові відгуки

Язик не повернеться назвати жодну з книжок Клюна поганою. Але з усіх його творів, які на цей момент перекладені українською (3), ця посідатиме скромне третє місце. Це жодним чином не пов'язано з якістю твору. Вона, як завжди у цього автора, бездоганна. Просто мені, як шанувальниці хеппі ендів, було дещо сумно наприкінці. Бракувало пригод у Місті Електричних Мрій. Хотілося б більше екшену, але мабуть, тоді це була б величезна книга або навіть дилогія. Я ціную Клюна ще й за те, що він не розтягує те, що можна викласти стисліше. Загалом рекомендую до прочитання, якщо хочете відчути, як всередині теплішає від кожного прочитаного слова.

Якщо коротко, книга про життя після смерті, але не стільки про потойбіччя, скільки про пошук спокою через переосмислення себе як сутності та певні внутрішні трансформації. Вона відрізняється від "Дім у волошковому морі". Повільніша, тягуча. Герої не такі колоритні, хоча тепло від сім'ї Фріман безперечно відчутно. Та якщо "Дім" я уявляю Pixar-овським мультом, то "Шепіт" - це фільм. Але, щоби він мені сподобався, сценарій мав би набути трохи більшої реальності (в плані швидкості трансформації) і меншої ідеалізації двох головних героїв. Також маю зазначити, що це квір-література 🏳️‍🌈 Тому якщо ви досі нервуєте від ЛГБТК-прапору, не беріть цю книжку) Візьміть щось з наукової літератури 😁 А як ні, то не відривайтеся від свого толстоєвського, ну 😅😅

Зізнаюся, цю книгу мені порекомендувала дорога людина і вона мене вразила. А саме тим, що Т. Дж. Клюн молодий американець так тонко підмітив межу, яку передавав Коцюбинський у своєму Інтермеццо: людині потрібен спокій. Лайнуса Бейкера — якого я милішим чином весь твір накликала Лайняшкою — відправляють на перевірини дитячого притулку аж ген дален на острові посеред океану. Утім, на тім дорученні йому прийшлося зіткнутися з незвичайними речами, багатьма випробуваннями та, що найбільше, переосмисленням свого життя і віднайдення спокою в мирі з самим собою. Книга написана більш дитячою мовою, тож легко читається. Авторські терміни чудово переплетені в тексті. Загалом, мені книга дуже сподобалася! Тим паче, піднята тема щодо індивідуальності кожного з нас, яка притаманна живій, цікавій істоті. Мені би хотілося, щоб цю книгу прочитало більше коло людей. Особливо, вона сподобалась би дітям, які щиро вірять в магію та дива, але не можу й оминути дорослих дітей з казкою в серці.

Це не те, на що я розраховувала — інший жанр і настрій. Це з одного боку хороша історія про прийняття смерті, примирення з тим, чого не можна уникнути. Хтось довше, хтось швидше, але кожен має знайти спокій і відпустити тих, хто покинув цей світ. Останній розділ дійсно змусив пустити сльозу, бо рано чи пізно піти мають всі. Історія повчальна, тепла, але ну якось мені сама подача такої теми все ж не дуже зайшла. Що не сподобалось (❗СПОЙЛЕР), так це гра в бога, порушення правил життя та смерті тим, хто має завжди бути непохитним. Вся атмосфера і серйозність теми для мене рухнула в момент воскресіння персонажа. Сама книга читається легко, але часом нудно. Гумор був на початку прикольний, але потім пішли жарти за 300, повторення однакових істин про життя і смерть. Трохи затягнуто для мене

Книга максимально комфортна, буду перечитувати ще)

«Дім у волошковому морі» — зворушлива й чарівна історія від Т. Дж. Клюна про прийняття, любов і те, що справжня родина не завжди кровна. Це казка для дорослих, яка зігріває серце. 📖 Сюжет: Лайнус Бейкер — чиновник середнього віку, який працює в Департаменті з контролю за магічною молоддю. Його життя сіре й передбачуване — до моменту, коли йому доручають перевірити незвичайний притулок на віддаленому острові. Там він зустрічає шістьох магічних дітей, кожен з яких унікальний… і небезпечний за офіційними мірками. А ще — їхнього опікуна Артура Парнаса, який має власні секрети. 💭 Мій відгук: Це одна з тих книг, що здаються надто легкими спочатку — але раптово хапають тебе за серце. «Дім у волошковому морі» — не просто фантастика, це історія про прийняття інакшості, боротьбу з упередженнями й важливість любові. Головний герой, Лайнус, викликає симпатію: його трансформація від бюрократичного сухаря до турботливого, відкритого чоловіка — один із найтепліших моментів. А діти? Вони просто неймовірні. Кожен з них — окрема особистість, з болем, страхами й надіями, і ти не можеш не закохатися в них. Особливо Люся (маленький Антихрист, але насправді він вразливий, добрий і страшенно смішний). ✔ Що сподобалося: — Абсолютно чарівна атмосфера. — Персонажі, які запам’ятовуються надовго. — Теплий гумор і глибокі теми водночас. — Повільне, ніжне розкриття романтичної лінії. — Ідеальне читання, щоб трохи повірити в добро. ❌ Що не сподобалося: — Якщо ви шукаєте динаміку чи екшн — це не тут. — Іноді занадто спокійний ритм. Оцінка: 10/10 ⭐️! Якщо вам хочеться затишної історії про магію, прийняття себе, важливість бути почутим і силу любові — «Дім у волошковому морі» стане для вас ковтком теплого літа навіть у найхолодніший день.

Захоплююча пригода, де наука зустрічається з казкою! Джованні Лоусон створює дім серед дерев, дивакуватих роботів і приймає загадкове немовля як сина. Віктор виростає, рятує роботів і дізнається правду про минуле свого батька. Напруга зростає, коли старе повертається, загрожуючи всьому, що вони збудували. Це тепла, мудра, фантастична історія про обрану сім’ю, любов і самопожертву. Читати обов’язково!

Твір за настроєм частково схожий на "Дім у блакитному морі" цього ж автора. Є місце гумору, сміливості, сльозам, самопожертві, надії і прощенню. Тут, як і в житті, немає простих відповідей на складні запитання. Героя іноді роздирає дуалізм почуттів. Але, врешті-решт, нехай не заспокоївшись, але приймає життя і близьких йому такими якими вони є. Нас вчать відваги, любові та думки, що інколи потрібно вміти швидко тікати) Книга для мене здалася не такою чудовою, як "Дім у блакитному морі". Є відчуття незавершеності і шорсткості, але тим не менше вона хороша. Відкрийте її і станьте такими ж відважними, допитливими і люблячими як її герої. Посмійтеся і поплачте. Обійміть близьких людей. 8/10