Т. Дж. Клюн

Перевертні, епічне кохання, щира дружба, віднайдена сім'я, магія, повний місяць у лісистих горах...

Я читала, а в голові приносилися флешбеки з фільму "Сутінки". Ну, самі подивіться на схожості:

✅️ Людина, яка живе нудне, але спокійне життя у маленькому містечку з шикарни краєвидами;
✅️ Таємнича сім'я, з купою секретів, що оселилася чим далі від людей на околиці лісу;
✅️ Наша людина виявляється не такою простою, як здається на перший погляд: є в ній щось особливе, що пов'язує з таємничою сім'єю;
✅️ Звісно, сім'я виявляється не простою, а з дрібкою надприроднього;
✅️ І тут до сюжету додаються битви, кохання, дружба, важкі вибори, конфлікти, порятунок світу (як мінімум рідних, або жителів містечка) і тд.

"Пісня вовка" насичена на події, адже проходить довгий період часу, ми слідкуємо за ростом героїв, розвитком їхніх стосунків, особистісними змінами. Клюн не скупиться на мої улюблені тропи: віднайдена сім'я, hurt/comfort, slow burn🔥 Є тут у нас ще від друзів до коханців та закинута вудочка на інші частини тетралогії.

Якщо ви вже читали інші книги цього автора, то знаєте, що в будь-якому його творі варто очікувати багато жартів, колоритних персонажів, трохи драми, важких, сумних моментів, цікавої, квірної, любовної лінії... І тут є це все, а ще (не) трохи вовчої теми, соулмейтів, touch him, and I’ll kill you😏 (при чому, обоє головних героїв таких)

Правда, мені один конфлікт здався трохи затягнутим, я б його скоротила чучуть, і, не думаю, що книжка щось би від цього втратила. Але це єдиний мінус, особисто для мене🤷🏻‍♀️

Мені дуже полюбилися герої, як головні, так і ті, що на другому плані. Клюн вміє прописувати усіх. Хочу вже читати інші частини, трошки наспойлерила собі про які пари будуть наступні книги, надивилася артів...Цікаво, чому всі вважають третю книгу та пару найкращою, в мене вже руки сверблять щоб дійти до неї😅

Сміливо можу назвати Клюна одним з найулюбленіших письменників зараз. Як же я рада, що цей автор супер продуктивний, і в нього є що почитати😏 Здається, те, як він пише, про що він пише — це все, що я люблю і постійно шукаю.

Ця книга стала для мене справжнім ковтком тепла і добра. Вона наповнена чарівністю, м’яким гумором, щирістю і дуже живими персонажами. Я звикла до кожного з мешканців цього дому, від гномки Талії до маленького Люсі — зі своїм темним гумором і великою душею.

Лайнус, звичайний інспектор із звичайного життя, став прикладом того, як іноді несподівані люди й місця можуть змінити нас — дати новий погляд на світ, зруйнувати звичні рамки й відкрити серце.

Це добра, світла історія про прийняття, турботу, любов — у найрізноманітніших її формах. Про те, як важливо бачити не ярлики, а суть.

Це книга, яку хочеться обійняти — а ще більше хочеться, щоб за нею зняли фільм. Бо вона заслуговує жити в серцях ще багатьох.

Для мене найвищим ступенем захвату від книги є нестримне бажання терміново читати інші книги автора і це трапляється не так часто. І от це саме той випадок. Я у захваті! Бо давно не читала такої теплої і душевної історії. Я навіть не знаю, що ще додати до усіх тих розгорнутих відгуків, які вже понаписували читачі, але якщо у вашій душі сутінки, то привідкрийте шпаринку і пропустіть промінчик світла читаючи цю книжечку

Ну до чого ж тепла і світла книга! Хотіла розділити її на два вечори, але натомість читала майже до другої ночі, хоча в 6 треба вставати на роботу)) І це дивно, тому що в ній нема ні карколомних поворотів сюжету, ні наростання напруги, тобто нічого такого, що, на перший погляд, може не відпускати до останньої сторінки. Але як тільки занурюєшся в дивовижний світ таємничого острова, то хвилі волошкового океану підхоплюють і заколисують і від того стає так затишно. Я навіть поплакала кілька раз від емоцій))

Клюн ще паз доводить свою першість у написанні щемких та життєвих історій.

Шепіт за дверима — це книга про смерть, в той ж час про жагу до життя та змін. Вона про те, як прожити життя так, щоб вкінці не шкодувати за тим що зробили, і чого навпаки не зробили.

Я і багато сміялася, і плакала, і переживала, і раділа... Ті теми, які Клюн обирає для своїх історій, дуже відгукуються мені в душі. Він дарує надію на те, що ніколи не пізно змінитися, а у фентезі, навіть смерть не стане на заваді 😆

Люблю його героїв, унікальних, історіями яких я вірю. Романтичний елемент також присутній, автор не зраджує своїх традицій, щемку історію кохання від нього можна очікувати завжди👌🏻

Ідеал, бездоганність, досконалість, кращого не існує🤌🏻

Вперше я прочитала цю історію минулого року, не очікуючи багато. Анотація здалася дивною, взяла цю книгу тільки через відгуки. І ЯКА Ж Я ВДЯЧНА ЛЮДЯМ ЗА ТІ ВІДГУКИ! Вибачте за крик, але то правда. Я доєднуюся до фанатів цієї книги та автора, й тепер вбачаю свою життєву мету в пропагуванні цієї книги😌

Читання "Дому у волошковому морі" — це справжні емоційні гірки (вас на таких навіть колишні не катали). Я вголос сміялася, а потім так само вголос ридала. Два дні не могла носити лінзи, бо очі почервоніли від сесій читання цієї історії🥹

Не хочу довго розказувати про сюжет, але для мене це історія про: дружбу, сім'ю, дорослішання, зміни, мрії, травми, кохання, батьківську любов, вибір, турботу, підтримку, інакшість, стереотипи, прийняття, бажання... І все це з дрібкою магії.

Я дуже люблю героїв Клюна, й те, якими різноманітними та цікавими він їх робить. Як же я люблю цих дітей! А троп віднайденої сім'ї! А думку про те, що своє життя ніколи не пізно змінити, яку він просуває у кожній книжці! А слова "Я — лиш клаптик паперу. Тендітний і тонкий..." Тільки думаю про це, і плачу.

Це точно мій автор. Його стиль, гумор, тематика, герої... В саме серденько. А "Дім у волошковому морі" займає там особливе, дуже велике місце❤️‍🩹

ЦЕ ПРЕКРАСНО! Це така добра, тепла історія, від якої був і сміх, і трохи сум, і осмислення, а особливо внутрішнє щастя. Тут не було якихось епічних, неймовірних поворотів сюжету, бо це проста, але водночас така приємна оповідь. Дуже щемка історія, відчуття як безпечне місце.
100\10

Це одна з тих книг, які огортають тебе як тепла ковдра і ніколи не відпускають. Я не очікувала, що вона настільки мені сподобається, кілька разів ловила себе на тому, що читаю з посмішкою і декілька разів ледь не зронила сльозу.

Історія добра, з гумором, але зовсім не наївна. У ній піднімаються дуже важливі сучасні теми по типу толерантності, прийняття себе, любові (у будь-яких її проявах).

Лайнус неймовірно живий персонаж, його трансформація від офісного планктону, який живе за правилами, до людини, яка порушує усі інструкції заради любові. Кожен з дітей в притулку унікальний і дуже добре прописаний, за кожного з них хочеться переживати. Люцифер взагалі мій улюбленець))

Це казка, але для дорослих з теплом, гумором і магією. Я б хотіла її забути, щоб прочитати знову як вперше. Дуже чекаю на другу частину українською

Якщо ви очікуєте на милу легку книгу, то ви знайшли її. Дім у волошковому морі є ідеальним прикладом cozy fantasy, історії з низькими ставками, неспішним сюжетом та гарантованим хепі ендом. Що ж тоді пішло не так з цією книгою для мене?

Я не очікувала, що у книзі йдеться про сегрегацію та дискримінацію, ще й натхнені реальними подіями у Канаді (та, будемо чесними, майже кожна колонізуюча країна має за плечима схожі злочини). Я не розумію, як автор міг зробити з цього легку книгу, наче написав кров'

« - Усередині ти зроблений із міцного матеріалу, — сказала Талія»
⠀
що робити, якщо твоє життя позбавлене будь-яких фарб, окрім тих соняшників, які ти посадив перед своїм домом?
⠀
відповідь очевидна: прийняти пропозицію від Надзвичайно Високого Керівництва і поїхати на острів. і кішку свою не забудьте, так😁
⠀
все було б добре, якби не четвертий рівень секретності цього завдання👀
⠀
мешканці цього "притулку" були унікальними, як і всі діти, але мене здивувало те, як до них ставилися люди з маленького села, що знаходилося поруч 🥺
⠀
ця книга порушує дуже важливі аспекти нашого з вами життя, тож дуже рекомендую її. і тим, хто ФЕНТЕЗІ не любить, вам ця історія сподобається.
⠀
більш за все мені не хотілося прощатися з Артуром 🥺 а от чому, то вже секреееет🤤
⠀
цитати, які мені сподобалися:
⠀
🪄 "Так, світ — це дивне і прекрасне місце, але в нього є зуби. І він кусає, коли найменше цього очікуєш".
⠀
🪄" Мені подобаються хрести. Це просто два прутики, зчеплені разом, але для багатьох вони так багато важать".
⠀
🪄" - Люди — гівнюки, але іноді їм ліпше тонути у своєму гівні без нашої допомоги".
⠀

Я, певно, ще не читала іншої книги, яка б змушувала мене так сильно сміятися на початку, й так сильно сумувати наприкінці🥲

Я думала, що це буде найбезтурботніша книжка від Клюна: стільки жартів, комічних ситуації, героїв з абсолютно різними почуттями гумору! Але автор не був би собою, якби не заліз у душу наприкінці... Але про все попорядку!

Отже, світ майбутнього. Думаєте у ньому купа різних розумних роботів, які вміють робити усе й навіть більше? Ви маєте рацію! Але в якийсь момент роботи збунтувалися та пішли проти людства, перебравши владу в свої руки? кінцівки? обценьки? (Ну, ви зрозуміли). І головний герой Вік (людина) живе подалі від цивілізації у лісі разом з батьком (роботом-винахідником), подругою Медсестрою Ретчед (саркастичною роботкою-лікаркою) та другом Рембо (роботом-пилосом з тривожним розладом)😁

Ця компанія — ще та комедія. Медсестра, яка постійно хоче когось просвердлити, пилосос, який залежний від фільму "Циліндр", Вік, який обожнює випробовувати межі свого людського тіла, намагаючись не вбитися на звалищі, шукаючи там якісь цікаві деталі й звісно Джованні, батько, який тільки й займається тим, що вгамовує цих непосидючих малих.

Але що відбувається у зовнішньому світі? Де біологічні батьки Віка? Що приховує Джованні? Та що станеться, якщо ця компанія раптом знайде та відремонтує нового робота, знайденого на звалищі?

Історія цікава, персонажі колоритні, пригоди захоплюючі, перепитії незвичні та вражаючі. Я закохалася у Медсестру Ретчед. Я б навіть дозволила їй щось у собі просверлити, якби вона увімкнула свій протокол співчуття. (Це було б приблизно так: "Умикаю протокол співчуття.  Настюшо, не бійся, буде зовсім не боляче, я посвердлю лише трохи, а потім дам тобі льодяника. Вимикаю протокол співчуття. Сиди тихо, шматок ти лайна, а то я тебе вколошкаю, мама рідна не впізнає.") Ех, яка ж вона мила)

Концентруюся на позитиві та відмахуюся жартами, щоб не говорити про сумнішу частину цієї книжки, а вона там також є. Але це вже вам доведеться дізнатися самостійно😌

Ну ви зрозуміли, "З життя маріонеток" рекомендую, особливо, якщо вам подобалися інші книги автора. В нього дуже виразний стить, тож якщо сподобалася одна книга, сподобається й інша, а потім ще одна, і ще одна...

Дуже добра історія з харизматичними персонажами та чудовим гумором. Початок з його офісним вайбом нагадав фільм "Таємне життя Волтера Мітті" або серіал "Розподіл". Є ЛГБТ лінія, яка розкрита мило і без вульгарності. Персонаж Люсі не залише байдужим нікого.