Тепла казка, стилістично мені трохи нагадала Пратчета. Якщо хочеться почитати щось добре, ненав’язливе та з гумором та магічними істотами, то це воно. Дуже приємно написано, легко та швидко читається. Однак я не зрозуміла, чому зараз ця книга в топі 2020-х на Goodreads. Очікувала якоїсь більш драматичної розв’язки.
Анонім
«Це ж було вже!»
У порівнянні з «Дім у волошковому морі» ця історія здалася мені значно слабшою. Обидві книги дуже схожі не стільки сюжетом, скільки загальними патернами — розвитком персонажів, темами, тоном. Складається враження, що автор пише за заздалегідь визначеним шаблоном, де вже відомо, хто як зміниться і коли саме треба «тиснути на сльозу».
Так, тут є моменти, що викликають емоції, особливо ближче до фіналу. Але вся історія від початку до кінця здавалася мені штучною — надто показовою у своїй драматичності. Я не повірила в персонажів: їхні трансформації відбуваються надто швидко, без достатнього підґрунтя. Світ, у якому все це відбувається, викликає багато запитань. Діалоги виглядають неприродно — всі говорять як психотерапевти, розсипаючи життєві істини.
Кінцівка також здалася мені неправдоподібною. Усе це більше нагадує красиву казку.
Можливо, якби це була моя перша книга в цього автора, враження було б кращим. Але в порівнянні — надто шаблонно, надто зрежисовано.
Анонім
Вже неодноразово згадувала, як я люблю книжки Клюна. Але серед всіх його творів, які були мною прочитані, «Пісня вовка» - найулюбленіша. Більше того, вона стала найкращою прочитаною книжкою за 2023 рік. Тоді я читала її англійською.
В центрі сюжету в нас хлопець, якого звати Окс. Він живе у маленькому містечку разом з матір’ю, бо батько покинув його в 12 років. Окс повільніший і менш розумний за інших дітей, через що з нього часто знущаються. Єдині його друзі – це співробітники автомайстерні, де він підпрацьовує. Але все змінюється, коли Оксу виповнюється 16 років. Дорогою додому він зустрічає маленького хлопчика, який одразу застрибує на нього і відмовляється покидати. Це – Джо Беннет, наймолодша дитина в сім’ї, яка переїхала в покинутий будинок в кінці вулиці. Вони мають багато секретів, та найголовнішим з них є той, що вони перевертні.
Після цієї зустрічі життя Окса кардинально змінюється. Стається багато, як і хорошого, так і поганого. Він знаходить сім’ю та друзів, а потім втрачає майже всіх. Та в кінці все ж таки на нього чекає хеппі-енд.
Взагалі, ця історія охоплює близько сімнадцяти років життя головного героя. Тому ми можемо спостерігати за його дорослішанням, за подіями, які на нього кардинально впливають, за здобутками і втратами. Мені самій подобається, що головні герої творів Клюна, зазвичай, вже дорослі. Бо на фоні всіх цих книжок з 17-річними персонажами, я відчуваю себе старою. Ще обожнюю тропи «знайдена сім’я» та «від друзів до коханців». Це те, що я знаходжу у всіх його книжках.
Також, це дуже емоційний роман. Тут можна і поплакати, і посміятися, і задуматися над своїм життям. Я порахувала, що 5 разів за книжку пускала сльозу і 1 раз просто ридала над нею. Але, попри це, все закінчилося добре, чому я просто безмежно рада, тому що протягом цієї історії полюбила всіх героїв, як головних, так і другорядних.
Окрему подяку тут потрібно висловити перекладачці. Бо від її роботи залежить передача стилю автора. І в цій книжці вийшло просто чудово.
Шкода, що Т. Дж. Клюн не набрав великої популярності серед українських читачів. Доволі рідко можна побачити відео з його книжками українською. Чомусь, у нас став популярним лише «Дім у волошковому морі». Не буду сперечатися, я теж її дуже люблю, але вона не розкриває всіх граней автора. Що ж, сподіваюся, що колись його книжки полюблять так, як їх люблю я.
А поки що з нетерпінням буду чекати на український переклад інших книжок автора.
Анонім
