Т. Дж. Клюн

«Дім у волошковому морі» - це книга, яку можна прикладати до травмованої душі наче подорожник. Тепла і казкова історія, про самотню людину, яка сама того не очікуючи знаходить свою сімʼю і кохану людину в місці, де зовсім не очікував.

Я читала її в час, коли вся країна була в повному локдауні, а книга наче ліхтарик світила мені ті години. Вогник у пітьмі. Клюн дуже гарно пише, у нього є свій стиль і шарм. Він так вдало підбирає слова, для того, щоб читач був абсолютно і повністю захоплений. А саме в цій книзі ще зібрані найкомфортніші персонажі, які не залишать вас байдужими.

Моя найулюбленіша книга у Клюна. Це цикл трошки відрізняється від книг автора з якими вже знайомий український читач. Вона така само тепла, мила, але і доволі жорстока та скляна. Перший том я читала декілька разів і кожен раз так само трепетно і хвилююче. «Пісня вовка» гарно прописана, грунтовно.

Світ в якому присутні вовкулаки, правлячі клани та альфи, бети, омеги. А також маги, які тісно пов’язані з перевертнями, співіснують і тримаються разом. До одного моменту, коли першість і влада засліпить очі тим, від кого не очікували.
Також вас чекає світле і чисте кохання, яке не має упереджень.

Нудна історія, яку ледь домучала. Єдине, що було цікаво - це діти. Вони гарно прописані.

Мені дуже сподобалась книга. Вона була легка, наївна, щира і світла. Я вважаю, що її варто читати, коли ти хочеш просто відпочити від всіх і всього. Варто! Раджу!

Особисто мені не зайшла ця книга, оскільки вона досить дитяча, одноманітна, хоча це й добра та тепла історія, яка прийдеться до душі в холодну осінню пору, коли за вікном дощ) можливо я просто прочитала її не під той настрій, бо книга про цікавих дітей, їх взаємозв'язки та дрібку магії в наш час)

Єдине, що хотілось би, щоб видавці десь позначали ЛГБТ-книги, бо хоча я не маю абсолютно нічого проти них, але не люблю виясняти це в процесі читання книги і особливо коли це стосується напряму одного з головних героїв. Хоч би десь збоку на книзі була відмітка ЛГБТ, тоді, мабуть, й цільова аудиторія сприймала книгу краще😊🤗

"Шепіт за дверима" – ще одна історія про магію, яка розкриває важливість життя та смерті, змушує задуматися про взаємини і цінність кожної миті.

"Дім у волошковому морі" – тепла та магічна історія про сиріт з особливими здібностями і директора, що знаходить нове розуміння сім’ї та любові. Захоплює атмосферою чарівності та сердечності.

Дуже сильні емоції викликав у мене цей роман одного дня, і всього життя.
⠀
Він дуже сумний. Бо кожну героїню цієї історії хочеться пригорнути і захистити.
⠀
Як на мене, то історія прописана якісно і мʼяко. Адже авторка без прикрас висвітлює такі важливі теми, як відносини з батьками, вітчимом/мачехою, зведеними братами/сестрами також сімейне насилля і зради.
⠀
Тут дійсно дуже багато тем-табу. Тому книжка точно не для всіх.
⠀
Я і постраждала, і з головою поринула в життя головної героїні. Так, ця історія брудна, зрадлива. Але вона зачепила мене.
⠀
То ж раджу.

Друга книга цього автора, яку я прочитала. Він однозначно має свій неповторний стиль. Я думаю, що якби читала книгу не знаючи хто її написав, то всеодно б вгадала😉

Це вперше читати про привидів я змогла без страху. І вперше я співчувала істоті, яка мала абсолютно не привабливий вигляд. Ця книга така наповнена теплом, довірою, ніжністю, що просто неможливо не відчути до неї симпатію. Хоча спочатку сюжет здається жорстоким😂

Головні герої книги настільки різні і водночас такі схожі. Їх об'єднує спільне житло, робота і бажання допомагати. І все це не дивлячись на те, що половина з них привиди😉 А дехто взагалі жнець😂 І вона, до речі, була дуже колоритним персонажем. Я просто кайфувала від її гумору😂

Добра й неймовірно легка книга про людські відносини, про вміння прощати, про вміння допомагати, про любов та дружбу. А ще про те, що будь-яка мить є завжди підходящою, щоб сказати близьким, як ви їх любите🤗

«Нас завжди оточує смерть. Ти або вчишся жити із цим, або дозволяєш цьому знищити себе».

Ця історія кидає читача від щирого сміху до стану, коли очі скляніють від сліз. Місцями вона болюча, але навіть після важких моментів залишає приємний післясмак. Кожна трагічна мить врешті відкривається з нового боку, надихає на глибокі думки та дає змогу поглянути на життя під іншим кутом і нагадати, що після горя нам дана можливість рухатися далі. Іноді ми падаємо, але ж найважливіше те, що ми робимо задля того, щоб підвестися. У світі, повному жорстокості, насправді існує багато щастя, проте, час від часу, ми не бачимо й не цінуємо речі, які лежать просто перед нами.

Світ змінюється, ми змінюємося, і кожен з нас може вплинути на це. Так само щось дивно змінилося у моїх думках під час цієї подорожі сторінками. Ніби десь поруч відчинилися й полегшили мій тривожний стан ті загадкові двері, що відіграють важливу роль у історії, відкриваючи душам мертвих світ спокою. Та хто зна, може й не лише мертвим?

«Є важливіші речі, ніж замки, які височіють на кручах над океаном. Мені знадобилося багато часу, щоб зрозуміти це».

Це історія, що вчить інакше дивитися на смерть. Історія, що вчить цінувати, любити усім серцем, приймати та не втрачати надію, адже кожна піщинка у Всесвіті має своє місце та шлях. Іноді, не тікаючи від страху, а дозволяючи собі рухатися йому назустріч, ми відкриваємо для себе новий шлях до щастя. Якщо ви читаєте цей текст, це означає лише те, що у вас ще є час відчути себе щасливими. Не втрачайте його.

Прекрасна книжка: де треба, похмура, де треба, драматична, де треба, кумедна чи добра, але вся пронизана світлом та м"яким гумором.

З мінусів - муляло як камінчик у взутті слово "позавіч" по тексту. Бо в контексті численних діалогів і реакції на почуте напрошувалось "повз вуха", але то дрібниці.

Отже, чудова книга, рада, що автор пише ще, ось кілька яскравих для мене цитат з неї:
"Зміни часто починаються з найтихішого шепоту, який однодумці доводять до реву".
"- Не думаю, що людські голови сприяли б сну чи душевному здоров"ю пана Бейкера, попри те, що їх зроблено з пап"є-маше.
- Людські голови? - пробелькотів Лайнус.
Люся зітхнув.
- Голови моїх ворогів. Папа римський, Євангелісти, які відвідують церкви. Ну, розумієте, як у нормальних людей.
Лайнус не був певен, що Люся розуміє значення слова "нормальний", але вирішив не озвучувати цієї думки.
"- Їх не можна вбивати, бо це роблять серійні вбивці, а якщо вони вже мертві, то я не можу бавитися їхніми останками, бо кепсько пахнутиму.
- І?
- І це погано.
- Наступного разу почнемо із цього,- сказав пан Парнас. - Звучатиме більш людяно.
- Це обмежує мою креативність,- пробурмотів Люся."
"- Дякую.
- За що?
Він збирав докупи думки.
- За більшість речей.
- Вичерпно.
- Так я не забуду чогось важливого."
"- Так. Це...прикро. Ми застрягаємо у своїх бульбашках, і, хоча світ широкий і загадковий, ці бульбашки, на, жаль, відділяють нас від нього. - Вона зітхнула.- Але це так просто, бо рутина заспокоює. Завжди одне й те саме. Коли бульбашка лускає, часом важко осягнути все, що прогавили. Може бути страшно. Дехто навіть бореться, щоб повернути все назад"

Хочете стати частинкою магії, комфортних пригод з перспективи дітей, чудового берега волошкового моря? Це саме сюди. Автор зміг зробити таке фентезі, що не відпустить вашого серця і душі. Хоч тут немає кривавих битв, щільно сплетених інтриг, але я читала її весь день і всю ніч. Головні герої і сам інспектор, і діти, і директор це просто неймовірна взаємодія. Історія повторює, що всі ми різні, так, але відрізнятись від когось - це не погано, це просто відмінність. Погані чутки, зовнішній вигляд не можуть відняти доброї душі. А ось щось "звичайне" і "нормальне" може бути всередині зовсім гнилим. 10/10