Саша Козлов

Круто
Трясця, круто
Передусім, давайте так, це не така книга яку можна читати потрохи розтягуючи, чим швидше ти її ковтнеш, тим цілісніша буде картина, бо я прочитав вчора 2 з 6 історій, і дочитуючи сьогодні мав іноді повертатися щось уточнити.

Те як історії переплітаються одна з одною це просто крейгазм для мого задротського мозку. Я насолоджувався кожною хвилиною читання. Стиль в автора дуже легкий, зрозумілий і дотепний. Я звісно не сміявся поки читав, але постійно піднімав брову з думкою "о, як же метикувато" (жартую, я не думаю такими розумними словами, в основному там були матюки, але в позитивному контексті)

Кінцівка трохи зіжмакана, але це не зіпсувало мені відчуття від книжки взагалі, тому і знижувати за це оцінку не вважаю за потрібне.
Загалом було просто відчуття, що автор не хотів робити книгу більшою, що як на мене правильне рішення, бо як я писав і раніше - книгу треба читати в максимально короткий термін, і що автор також не захотів утискати інші історії, щоб більш розважено підійти до фіналу, що, як на мене теж правильний вибір, бо навіть якби фінал був розписаний краще, для мене це все одно була б найменш важлива частина книги.

Загалом, все просто супер, книжка топ, читати всім))
П.с. Саша, я чув ти там пишеш нову книжку, якщо вона буде хоча б не гірша за цю - точно станеш одним з моїх улюблених українських авторів, а може і взагалі авторів) Наснаги на шляху :3

Починалося цікаво, але далі втратила інтерес — сюжет став заплутаним і затягнутим. Можливо, просто не моя історія.

Темрява.
Квадрат світла наближається до твоїх очей. Світло засліплює.
Темрява.
Прямокутник світла наближається до твоїх очей.
Темрява.
Перемотування плівки назад (вперед).
Монтаж.

Ти тут? Звісно ти тут.
Тільки прокинувся, а вже гортаєш стрічки соціальних мереж.
Не забудь написати, як тобі спалося.
Всі хочуть про це знати.
Увімкни веселу мелодію.
Приготуй собі тост з полуничним джемом, відсунь штори й поглянь який чудовий цей світ.
Ти сам? Звісно ти сам.
Будь оптимістом. Живи це життя.
Ти не сам.
Та не абсурд це. Все логічно.
Монтаж.

Ти тут. Знову.
Прибираєш пил з найвищих полиць з книжками, які ніколи не прочитаєш. В кімнаті кольору, який не знаєш як описати.
Під пилом фотографія. Хто на ній?
Ти, чи твій далекий родич? Хто це?
Це що, чобіт?
Монтаж.

Ти тут? Ти дезорієнтований? Ти забув?
Чи чув ти колись вислів «людині потрібна людина?»
Не переймайся, головне дивись, головне слухай.
Ти дивишся, ти слухаєш.
Ти це робиш по своїй волі? Чи тому що хтось захотів, щоб ти так зробив?
Ти замислю…. Монтаж.

Ну нарешті ти тут. Хто ти? Хто я?
Що будеш робити? Куди підеш? Кому подзвониш?
Тільки не роби нічого дурного.
Стій, навіщо ти виліз на дах?
Не підходь до краю…
Монтаж.

Ааа, це знову ти. Звісно ж ти завжди будеш тут. Я втомився. Я не вірю.
Монтаж.

Світло. Кубик темряви наближається до твоїх очей.
Щось змінилося. Щось змінилося?
Це реальність. Це справді реальність?
Світло. Кубик. Темрява.
Монтаж. Авжеж.
Камера. Мотор.

Досить непогано!
Середина дійсно трохи просідає і місцями я вже плутався у сюжетних лініях. Але ближче до кінця все стає непередбачувано, незвично, але — ясно.

Кубик — це просто неймовірна книга. Спочатку здається, що ти все розумієш, а потім ти починаєш сумніватися у всьому, що відбувається. Сюжет тримає в напрузі до останньої сторінки, змушує аналізувати й переосмислювати кожну деталь. Автор майстерно грається з уявою читача, створюючи атмосферу загадковості та непередбачуваності. Мені дуже сподобалась, і я однозначно рекомендуватиму її всім до прочитання. Така історія варта уваги незалежно від вашого улюбленого жанру

⏺️З чого б почати?
Мабуть, з того, що це був непересічний читацький досвід. Власне, ви стали тому свідками)
Дуже вже мені сподобалась ця книга і я щаслива, що книжковий клуб ВСЛ спонукав мене взятись за неї. 

⏺️Думала, як розказати про книгу, описати про що вона та дійшла висновку, що це майже неможливо.
Почнемо з того, що оповідь тут не лінійна і це найменша перешкода, що може вам трапитись. 

⏺️Текст поділено на 6 оповідань, які, на перший погляд, ніяк між собою не пов'язані, та я все ж сприймала їх як частини одного цілого (тому в мене і їхав дах).

⏺️Тут вам і світ в якому помирають усі окрім головного героя, і світ, де люди втрачають памʼять через співпрацю з ШІ, в іншому розділі герой переміщується в часі і просторі виконуючи вказівки загадкових вищих сил, словом, усе одразу й водночас.
Персонажі перестрибують з одного розділу в інший залишаючи за собою лише імена, усе інше включно із сетингом змінюється. 
Намагаючись розгадати цю головоломку я робила нотатки, ставила питання, висувала теорії, але майже нічого не вгадала. Ближче до кінця основний задум мені таки вдалось розгадати, але це ніяк не зіпсувало враження від книги.
Фінал мені дуже сподобався, але багато кого може розлютити.

⏺️Це та книга, яку після читання хочеться перечитати ще раз зі знанням сюжету та розв'язки аби приділити увагу іншим деталям та глибше зануритись в текст.

⏺️Я не надто досвідчена читачка (та глядачка) наукової фантастики, але побачила відсилки на культові франшизи типу Матриці, Чорного дзеркала etc.

⏺️Авжеж я раджу цю книгу, але все ж з певною обережністю. Це точно не той текст, який сподобається всім. Якщо ви готові до експериментів та чогось незвичного, якщо ви давно шукаєте щось таке, що змусить вас дивитися в стіну із відсутнім поглядом кілька хвилин – вам сюди.

Саша Козлов створив щось особливе! Книга зачаровує своєю щирістю та глибиною. Особливо вразило, як автор працює з темою самотності та пошуку себе. Знімаю 2 бали через дещо затягнутий середину книги та кілька непрояснених сюжетних ліній. Але це все одно чудовий приклад сучасної української прози.